— Миколо Ярославовичу, одним з ваших посадових повноважень є нагляд на транспорті i за останні півроку навколо діяльності Мінтрансу часів Кірпи чимало резонансу. Невже махінації були настільки масштабними?
— Так i є. З січня i до сьогодні ми порушили більше 10 резонансних кримінальних справ на транспорті. Бо корупція, зловживання, організована злочинність пронизувала всі прошарки керівництва Мінтрансу знизу догори i навпаки. Встановлено жахливі картини брутального розкрадання коштів, i ці схеми нами виявлені i опрацьовані. Ці факти вже відомі пресі, тому лише зазначу, що за порушеними кримінальними справами сума збитків становить більше півтора мільярда гривень. На додаток, документами прокурорського реагування ми заявили позови, де загальна сума збитків сягає більше трьох мільярдів гривень. Станом на сьогодні у цих справах заарештовано шість чоловік, проводиться слідство.
— Про кого йдеться?
— Всі люди високого рангу за посадами, а це i керівник дирекції «Укрзалізниці», i з будівництва моста в Києві, серйозні посадові особи бухгалтерських служб. Не хотів би озвучувати прізвищ посадових осіб Мінтрансу, щоб не завадити роботі слідчих.
— Оперативно-розшукова діяльність міліції. МВС заявляє, що нібито декриміналізується, але, очевидно, проблеми ще залишаються?
— Міністр Луценко вживає досить активних заходів щодо дотримання законів органами внутрішніх справ, ці питання постійно на контролі. Декриміналізація вiдбувається, але залишається чимало так званих латентних злочинів. Тих, які невідомі органам правосуддя. Є й скарги громадян на міліцію. Як не прикро, але злочинці ще є серед стражів порядку — лише в поточному році нами порушено більше трьохсот кримінальних справ за такимии фактами. Діапазон досить широкий, бо це не лише службові злочини, але й загальнокримінального напрямку. I їх скоюють як рядові, так i керівники всіх рівнів.
Приклад: місяць тому слідче управління УМВС в Луганській області порушило кримінальну справу за ст.187 ч.4 КК за фактом розбійного нападу на касира СТОВ «Авіс» у супроводі міліціонера i заволодінням коштами в сумі понад 82 тисячі гривень. Злочин із застосуванням табельної зброї вчинили міліціонери місцевого «Беркута» і помічник «опера» податкової міліції.
— Цей випадок часом не той , що призвів до емоційної заяви з боку міністра про ліквідацію спецпідрозділу?
— Так. Саме той. Інший приклад. Декілька днів тому слідчий одного з міськвідділів Донеччини вимагав хабаря в 3 тисячі гривень за непритягнення до кримінальної відповідальності. Його затримано. За зверненнями громадян маємо інформацію, що i до викрадення автомобілів причетні правоохоронці. Поборемо i це зло. А з числа справ про злочини, вчинені не тільки працівниками міліції, а всіма правоохоронцями у поточному році до суду направлено 153.
— Чи можна вважати оперативно-розшукову діяльність міліції задовільною, якщо не можуть знайти таких осіб, як Щербань, Бакай чи той же Пукач?
— Оцінка роботи правоохоронців робиться не по окремих особах, а по загальній картині. А тут якраз і є тенденція на покращення, тому оцінити можна задовільно. Хоча цілий ряд проблем дійсно знаходиться поза увагою. В державі є невеликий відсоток контрольних справ, що викликали суспільний резонанс, ось тут вважаю, правоохоронні органи дещо не встигають i повинні нарощувати свою оперативно-розшукову роботу. Але при цьому, ними ж лише в цьому році виявлено 241 організовану групу i 8 злочинних організацій загальною кількістю понад тисячу осіб. Там чимало кримінального резонансу з міжнародними i корумпованими зв'язками, економічних злочинів. Матеріальні збитки лише по направлених до суду справах становлять близько 60 мільйонів гривень, наразі відшкодовано половину. Хоча впадає в око розбалансованість діяльності правоохоронних органів. Тобто їх статистичні показники не відображають дійсної картини законності i правопорядку в державі.
— А конкретніше.
— В усіх на вустах теми щодо організованих груп на Донеччині, які скупили металургійну промисловість, утворили сітку банківських установ на відмиті нібито кошти, ще й розказують через ЗМІ про процвітання соціальної інфраструктури. Але реальної роботи правоохоронців ми не бачимо. Теж саме i по Західній Україні. У людей на виду незаконна вирубка лісу, вивезення його за кордон. Інше — функціонує мережа відпочинкової інфраструктури, але комплекси оформлені на підприємців з Києва, Дніпропетровська чи Донецька. Працюють на єдиному податку i не платять нічого в місцевий бюджет. Недостатню роботу міліції на місцях показали i рейди ВВ на Донеччину i Закарпаття, адже виявили велетенську кількість злочинів. Але ситуація не змінилася.
НБР не на часi
— Слідчі різних силових відомств часто дублюють роботу одне одного. Особливо щодо боротьби з корупцією. Чи буде створення НБР панацеєю від цього?
— Коли помітили, що махінаціями «Укрзалізниці» i Мінтрансу одночасно займається три силові структури, провели нараду i об'єднали 30 кримінальних справ в одне провадження. Але це не був повний паралелізм. Щодо Національного бюро розслідувань, хочу запитати: якщо його не створили упродовж попередніх років, а створюємо з приходом нової влади, невже вона така корумпована? Чи, може, злочинна? Думаю, ні.
— Але ж i в добрій отарі може завестися кілька паршивих овець?
— Може, але НБР... Вважаю, що правоохоронні органи краще виконують роботу, коли є конкуренція. А об'єднання може дати, як плюси, так i мінуси. За конкуренції різні органи можуть надати свою інформацію Президенту з одного питання, i це сприятиме об'єктивності теми. НБР має право на існування, але не зараз, не на часі. Бо треба створити НБР зі слідчими функціями i надати цілу низку посадових злочинів — віддати 137 статей Кримінального кодексу, які зараз розслідують органи прокуратури, i наділити відповідною оперативно-розшуковою базою. Але в нас успішно функціонують спецпідрозділи боротьби з оргзлочинністю i корупцією. Якщо посилити їх, наділити відповідною автономією, як це передбачено законом, то толк буде.Їх для експерименту можна вивести в окремі підрозділи, надати можливість себе проявити, а потім подумати, чи не створити НБР на їхній базі, з їхнім досвідом. Бо якщо створюється новий орган, то слід нарощувати свою базу. Тут не купиш органи i не подаруєш, потрібна своя інформативна база, яку слід напрацювати, своя агентура тощо.
— Зараз в Луганському суді слухається справа Александрова, розслідування якої ви особисто контролювали. Обвинувачені брати Рибаки кажуть, що в ГПУ на них тиснули, i відмовляються від попередніх свідчень...
— Цю справу розслідували при трьох генпрокурорах: Потебеньковi, Піскуну, Васильєвi — i зараз завершується слухання у суді. Якимось заявами тиснути на суд не можу. Але при мені будь-яких скарг на незаконні методи слідства щодо Рибаків не було. Більше того, знаючи слідчого, який вів цю справу, його характеристику, я б не сказав, що він може здійснювати будь-який тиск. Суд розбереться i дасть оцінку цим заявам. Хочу зазначити, що тоді я здійснював нагляд i організовував роботу відносно фальсифікації справи Вередюка. Виявили причетність до цього одного з керівників краматорської міліції (тоді він уже працював начальником краснолиманської міліції), заарештували. Ще кілька дільничних причетних. До того ж з'ясувалося, що цей начальник міліції був причетний i до організації резонансного викрадення i вбивства братів Карпенків i мільйонера Жемова. Разом із СБУ i карним розшуком Донецької області на Великодні свята минулого року встановили i викрадачів, i вбивць. Трупи Карпенків знайшли в Київській області, їх вбили майже одразу, Жемова довгий час тримали в підвалі, а потім просто задушили, коли нічим було годувати....
— При Васильєві ви вели i справу Гонгадзе. До речі, під час помаранчевої революції вас було звільнено за нібито неналежне її розслідування...
— Ніколи Генпрокурор не заявляв до мене будь-яких претензій щодо розслідування справи Гонгадзе, якою я опікувався з листопада 2003 по листопад 2004 року. Рівно рік. Більше того, вважаю, що досить активно її розслідував i зробив свій внесок у розкриття. Якщо говорити фаховою мовою, рекомендую підняти документи, які засвідчують, що саме при мені було одержано зафіксовану інформацію, яка лягла в основу розкриття цього злочину.
— Що ви маєте на увазі?
— Маю на увазі, що ми встановили, хто забирав Гонгадзе з-під будинку Притули. Ми — це слідчий Мар'як, слідчий Грищенко i працівники слідчо-оперативної групи СБУ. В подальшому все це було успішно відпрацьовано вже в цьому році, і я б відзначив безумовну роль слідчих, які фахово відпрацювали всі докази.
— То коли ж у справі Гонгадзе буде поставлено крапку?
— Тоді, коли це буде визначено Генеральним прокурором. Справа зараз під контролем іншого заступника — Шокіна, він досить об'єктивно i фахово контролює її.
— Коли ж саме?
— Наскільки мені відомо, норматив, чи то прогноз, виставлений Генпрокурором, досить нетривалий, буквально липень-серпень. Більше конкретизувати не можу.
— Але ж Пукач іще на волі....
— У справі достатньо доказів.
— Це щодо виконавців, а чи доберуться до організаторів i замовників?
— Над цим працюють зараз. Але мені неетично коментувати, «відбираючи хліб» у колег.
— Повернемося до «помаранчевих» подiй. Чому ви не порушили кримінальну справу проти Ющенка i Тимошенко, як вам пропонував Васильєв? Це теж зіграло неабияку роль у тих подіях.
— У тих подіях я вчинив як посадова особа i громадянин, якому не байдужа доля України i народу. Факт мого звільнення отримав оцінку суду, який поновив мене на роботі 29 грудня. Коли мені запропонував Васильєв порушити справу за фактом державного перевороту проти Ющенка i Тимошенко, а також винести постанову про недопущення блокування Кабміну i АП, я зазначив, що не бачу підстав для цього. Чому? Бо в Україні панує верховенство права, яке передбачає принципи соціальної справедливості й моралі. Це з позиції слідчого. А як громадянин я живу в цьому місті, бачу, що відбувається з фальсифікацією, проявами сеператизму тощо. Тому відмовився. Звернувся письмово до заступника голови СБУ Обіхода, до заступників Білоконя, до керівників підрозділів ГПУ i, користуючись тим, що мені було доручено дати правову оцінку подій, я запропонував їм у письмовій формі дати правову оцінку фактам фальсифікацій виборів i сепаратизму. I мені буквально перед моїм звільненням, була година четверта дня 29 листопада, зателефонував Обіход i сказав, що вони порушили справу по сепаратизму.
Я подав рапорт, у якому все це вказав. Висловив власну позицію, але рапорт було проігноровано, i мене звільнили за надуманими мотивами. Справу порушувати Васильєву довелося самому, за 109 статтею (державний переворот). За відсутністю складу злочину згодом цю справу закрили.
— А взагалі, чи відчували якийсь політичний тиск при Васильєві? У тій же справі Гонгадзе.
— Скажу, що на час мого опікування цією справою вона особливого резонансу вже не мала. Все, що можна було з'ясувати для громадськості, вже було з'ясовано, озвучено. А щодо роботи, то, як для людини, що займалася у свій час нерозкритими вбивствами, мені було цікаво. I з слідчими розробляли цілий ряд заходів, націлених винятково на розкриття, встановлення документів злочину. Наскільки в нас вистачило терпіння, розуму, не мені судити. Думаю, найактивніший час розслідування цієї справи був у 2002 році. А ось копітка аналітична робота, що не дуже демонструється зараз, прийшлася на мій перiод. Ми охоче сприймали будь-яку інформацію, i всі члени слідчо-оперативної групи, незважаючи на те, що дехто з неї пішов, підтримували стосунки i, як де тільки було щось відомо, повідомляли одне одного — слідчі не переставали тримати між собою контакт.
— Що змінилося на Різницькій зі зміною, чи то поверненням, керівництва?
— Середня ланка працівників прокуратури не змінилася. Вони як виконували свій професійний обов'язок, так i виконують. Мені прикро, що в усі часи виконавча влада, зокрема певні політики, намагалися органи прокуратури використати, як інструментарій у боротьбі з власним народом. Такі факти були, ми це відчували на собі, i не хочеться це згадувати. Вважаю, що з приходом нової влади ситуація повинна врегулюватись, правоохоронні органи будуть працювати в законному режимі, бо втомилися від «шарахання» вліво — вправо.
— То ситуація ще не врегульована?
— Щодо мене, то я не відчуваю нiякого тиску. Взагалі, зараз по-різному оцінюють нашу роботу — судять: чи правильно, чи ні; лунають заяви про політичні репресії... Але професійну крапку в резонансних справах повинен ставити суд. I тут не потрібне надмірне роздмухування тем у ЗМІ до вироку суду.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
