Рух не туди?

      Шлях до консенсусу між політичними силами Вінниччини, які після перемоги на виборах створили у січні цього року об'єднання «Сила народу» і відповідну координаційну раду, виявився дуже важким, і це зрозуміло, оскільки засадові принципи різних парторганізацій не лише не збігаються, а часто істотно відрізняються, а до всього ще й додаються особисті симпатії чи антипатії. Нічого дивного, що спільні рішення вироблялися напрочуд туго, а нерідко і взагалі не вироблялись. Наприклад, політичним лідерам у переважній більшості випадків не вдавалось домовитися щодо спільно погоджених кандидатур на посади голів райдержадміністрацій, тому керівник областi зазвичай мусив вибирати з-поміж кількох чоловік, пропонованих різними партіями.

      Та навіть за такої непростої ситуації крайова організація Руху виділялась ще більшим радикалізмом, оскільки взагалі ставила під сумнів оновлення, яке відбулось на владній верхівці області. Рухівці стверджували — і наводили на свою користь аргументи, — що на Вінниччині залишилось при владі те ж саме угруповання, яке керувало нею в попередні роки. Вони виступали проти перебування на посаді заступника голови облдержадміністрації Валерія Коровія, проти повернення в місцевий «білий дім» колишнього першого заступника Григорія Заболотного (останній рік він працював в аграрному університеті), проти призначення керівником податкової адміністрації в області Володимира Деця, до якого висувалось багато претензій.

      Добиваючись, щоб їх почули, рухівці провели прес-конференцію, затим мітинг. Коли ж у травні податківців області таки очолив Дець, а на призначення Заболотного пішло подання в столицю, крайова організація НРУ вдалася до ще гострішої форми протесту: наприкінці місяця перед входом до «білого дому» з'явився помаранчевий намет виборчих часів з вимогою відставки голови облдержадміністрації Олександра Домбровського та кілька житлових наметів для учасників акції. «Краплею, яка переповнила чашу терпіння, було призначення керівником податкової адміністрації області Володимира Деця», — так прокоментував ці дії лідер вінницьких рухівців Сергій Свитко.

      Два тижні біля наметів затримувались хіба що нечисленні перехожі, і два тижні влада від офіційних коментарів утримувалась, з одного боку демонструючи витриманість і толерантність, а з іншого, напевно, потай сподіваючись, що все «само розсмокчеться». «Я вважав би, що найкращий варіант — це ігнорування», — сказав у розмові з кореспондентом «УМ» заступник голови облдержадмiністрації Іван Гамрецький. І додав, що, на погляд переважної більшості членів координаційної ради «Сили народу», вимоги рухівців безпідставні.

      Час на місці не стояв, приступив до виконання обов'язків першого заступника глави ОДА Григорій Заболотний. І тоді грім вдарив звідти, звідки не чекали: Рух виявився не єдиним у полі воїном — його підтримав місцевий осередок Української народної партії, який встановив поряд свій намет. А ще через день містечко на «майданчику» поповнилося наметами Вінницького та Брацлавського полків Українського козацтва.

      Спонтанне формування і посилення внутрішньої опозиції у переддень парламентської виборчої кампанії не могли не стривожити політичних гравців, які всього лиш півроку тому здобули перемогу. Відтак прес-служба облдержадміністрації поширює заяву, в якій називає пікетування «ударом ножем у спину владі», а член «Народного союзу «Наша Україна» Іван Гамрецький небезпідставно вважає, що такий крок «іде на підрив єдності і ллє воду на млин наших суперників, які потирають руки від задоволення, плескають в долоні і радіють від того, що у нас нема порозуміння».

      Віддалені наслідки усвідомлює і Сергій Свитко, тому вже зараз він готовий іти на компроміс, обмеживши апетит і вимагаючи відставки тільки двох посадовців — Деця і Заболотного, а після зустрічі з Віктором Ющенком, на яку вінницькі рухівці розраховують найближчим часом, зробити наступний крок — зняти пікет. Важко сказати, чи доб'ється крайова організація НРУ змін на рівні персоналій, але вона щонайменше фокусує і виражає настрої тієї частини суспільства, яка очікує змін швидших, радикальніших і в дещо іншому напрямі, аніж ті, що розгортаються перед очима.