Пустуни Луганського повіту

      За гучними, загальноукраїнського масштабу, судовими процесами — типу «боделанівського» в Одесі — відомості про аналогічні справи в провінції й не дочути. Ситуація ускладнюється ще й тим, що стара влада паскудила на муніципальній ниві, так би мовити, «точково» у просторі й у часі. Якщо того ж Гурвіца «кинули» ще в ході виборів 2002-го, то, скажімо, мера Красного Луча Сергія Лук'яненка запроторили до буцегарні аж через два роки після його обрання. А відновлювати справедливість усі кривджені почали майже одночасно — після падіння кучмівського режиму. І сьогодні зведення про «бої місцевого значення» просто губляться у зливі інформації про битви київських «титанів» із донецькими. Або — між собою.

      Але звернемо-таки увагу на Красний Луч. Сергій Лук'яненко, якого міська рада під тиском тодішніх обласних князьків відсторонила від обов'язків міського голови, оскаржив це рішення, і в травні місцевий суд міста Ізюма (що на Харківщині) визнав рішення відповідної сесії таким, що не відповідає чинному законодавству. І зобов'язав винуватців відновити «статус кво анте беллум» — становище, яке існувало «до війни» луганських керманичів із власним народом.

      До речі, якраз у розпал тієї «війни» тодішній перший заступник голови обласної держадміністрації, а нині нардеп Валентин Дзонь (обраний за списком «Єди», але зараз позафракційний) кинув у маси гасло: «Не можна обирати на високу посаду людину із двома судимостями». Дуже своєчасний заклик — громадськість саме обговорювала висування в президенти Віктора Януковича. У біографії якого, за дивним збігом обставин, фігурувала якраз аналогічна кількість «ходок на зону». Дзоню довелося уточнювати свою тезу: виявляється, це колишнім зекам не можна керувати містом. А великою європейською країною — будь ласка. Заради «проффесора» він кинув навіть рідного партійного боса по Партії промисловців і підприємців Анатолія Кінаха.

      Трішки прорахувався з «кидком», але то справа давно минулих днів. А от Лук'яненко із прибічниками місяць чекали, чи, бува, не виконає креатура того ж Дзоня — новий мер Красного Луча Василь Гоменюк — рішення суду добровільно. Між іншим, цьому Гуменюкові Красний Луч досить красномовно продемонстрував справжнє своє ставлення: хоч як влада пресувала городян, хоч як вихваляли ручні телеканали неперевершені якості провладного кандидата, перемогу отримав кандидат на прізвище «Проти всіх». Гоменюк виявився лише другим. Що, однак, не завадило йому так міцно вчепитися в ручки мерського крісла, що навіть судові виконавці не змогли розчепити закляклі пальці. Звичайно, в непрямому значенні. Бо в прямому це вийшло навіть смішніше.

      Перша спроба відновити законність відбулася 9 червня. Сергій Лук'яненко о 13.00 з'явився в приймальні свого колишнього кабінету в супроводі трьох державних судових виконавців... і зупинився перед зачиненими дверима. Як пояснила секретарка Гоменюка, її шеф пішов пообідати. Обід у вже колишнього мера чомусь затягувався, і секретар міськради Дмитро Пономарьов запросив чи то гостей, чи вже господарів до свого кабінету — обговорити ситуацію. Як виявилося, це була «домашня заготовка» — в кабінеті на прибульців уже чекали Гоменюкові адвокати і кілька депутатів міськради. Пісня, якої вони заспівали, до болю нагадувала ті, що вже доводилося чути під час луганських путчів (що й не дивно — ті ж самі замовники). Мовляв, у рішенні суду немає рядків, які б зобов'язували виконати його негайно. Крім того, воно оскаржене в Харківському апеляційному суді, а тому квапитися не слід. І взагалі міська рада — орган колегіальний...

      Слід згадати, що сам голова свого часу теж оскаржував рішення «колегіального органу». Мало того, рішення навіть за тієї влади було ухвалене на його користь. Однак депутати торік явно квапилися і всупереч усьому законодавству влаштували-таки вибори нового мера. А от коли довелося переходити до виправлення власних помилок, відразу стали якимись загальмованими. А дехто — навіть хворим. Один із представників Гоменюка повідомив, що Василь Григорович раптово занедужав.

      Мабуть, хлопці вирішили, що проблема, яку вони самі собі створили, за кілька днів якось розсмокчеться. Але ж може й не розсмоктатися — лише проблем побільшає. На судових виконавців аргументи «гоменюківців» особливого враження не справили, але вони погодилися почекати до середини червня. А поки що склали акти про відмову їхнього шефа виконати судове рішення добровільно і про перешкоджання його виконанню.

      Цікаво, на що ці уламки повітового кучмізму сподіваються? На те, що за київськими розборками на їхні пустощі нікому буде зреагувати?