Ностальгія за Майданом

      Згадую, як у часи помаранчевої революції зустрілася на Майдані з відомим поетом і перекладачем Дмитром Чередниченком. Очі в нього горіли молодецьким вогнем, а у вусах ховалася усмішка. «Ото пройшовся по Майдану — скільки тут усього цікавого, які тут спалахи людської фантазії й гумору! Ото б усе це зібрати та видати таку книжку, — скрушно хитаючи головою, розповідав він. — Литовці після 1991 року не одну подiбну випустили, а ми? Сам я цього уже не потягну, але якби комусь хоч ідею таку підкинути!».

      Як виявилося, такі думки народилися в голові не лише у Дмитра Семеновича. Сотні інших людей, дотичних до творчості і просто не байдужих, для власного архіву і з більш далекоглядною метою всі ці дні дбайливо списували, зафотографовували, копіювали на згадку величезну народну стіннівку, на яку в той час перетворився Майдан. Саме на Майдані зустрілися дещо пізніше двоє з них — Тетяна Логуш і Олександр Куманський, поговорили і вирішили об'єднати свої архіви. До компанії долучилися півтора десятка їхніх друзів, художники-карикатуристи Анатолій Василенко та Олександр Монастирський, і як результат — світ побачила збірка народних перлів доби розвиненого почуття власної гідності і свободи «Українці перемагають сміючись».

      Навіть зараз, коли революційний ентузіазм і хвиля народного гніву (а може, радості, азарту, безшабашності) дещо вщухли, цікаво погортати ці сторінки і пригадати ті неповторні часи, про які так влучно висловився журналіст московської газети «КоммерсантЪ» Валерій Панюшкін, чий відгук також увійшов до книжки: «Це народ, це юнаки і дівчата, це діти і старі, їх більше, ніж у найсміливіших своїх фантазіях може уявити міністр чи президент Росії, коли вимовляє слово «народ». У них тендітні тіла, але стійкий дух. І не треба мені брехати, начебто в Україні немає російських солдатів. Вони тут є. І якщо хоч один із них вистрелить хоч один раз — я, громадянин Росії, віки-вічні не відмиюсь від ганьби і віки-вічні не спокутую гріха. Я розумію, що вживаю патетичні слова, які не слід вживати в журналістиці, але і ви зрозумійте, що я — в серці революції, а ви — у нудних московських кабінетах. Приїжджайте сюди, виходьте на Майдан — і ви мене зрозумієте».

      І щоб докладніше проілюструвати ті сімнадцять днів, що сколихнули світ, варто погортати фотоальбом із влучними підписами-епіграмами пера Олександра Куманського та Олександра Семікова, розміщені в третьому розділі. А ще тут є найцікавіші анекдоти про Януковича (усіх їх зібрати — певно, треба було б видавати окрему збірку), перли гумору від професійних сатириків — Яна Таксюра, Олександра Перлюка, Ярослава Верещака, Віктора Шендеровича і десятків анонімів, які щедро вивішували свої творіння на Майдані чи на інтернет-сайтах. І це — чи не єдиний випадок, коли анонімки розглядаються і схвалюються до друку.

      Звичайно, книжка «Українцi перемагають смiючись» — лише перша спроба зібрати під однією обкладинкою весь пласт народного гумору, породжений останніми президентськими виборами, тому проект матиме своє продовження. Упорядники вже сьогодні звертаються до всіх, хто має у власних архівах поезії, гумор, фото, карикатури з проханням надсилати їх за адресою, зазначеною в книжці, і беруть на себе підвищене зобов'язання підготувати і видати наступну доповнену версію «Українці перемагають сміючись-2» (а там, може, буде і 3, 4. 5 — матеріалу, переконана, вистачить). А будемо сміятися — будуть і нові перемоги.