Джордж Сорос: Здобутки помаранчевої революції потрібно поглиблювати, бо все може повернутися на старі рейки

      «Є багато людей, які хочуть змінити цей світ. Але я відрізняюсь від більшості з них тим, що маю гроші». Так просто й лаконічно відомий фінансист, філантроп і меценат, засновник Міжнародного фонду «Відродження» та Інституту відкритого суспільства Джордж Сорос дав відповідь на запитання, яке не дає спокою багатьом як бідним, так і багатим: навіщо він це робить? Для чого йому, американському громадянину з мільярдними статками, потрібна демократизація «чужих» країн, чому він так переймається свободою преси і творенням відкритого суспільства в Україні чи Білорусі? Людям, які не звикли ділитися своїми статками «за спасибі» (а то й без нього), цього не зрозуміти. І сам Сорос це добре усвiдомлює, тому, схоже, не дуже ображається на тих, хто намагається зробити з нього «монстрового» творця революцій, який повалює владу заради того, аби підкорити ту чи іншу країну своїй волі — що з них візьмеш... Сказано ж — філантроп. «Я розумію ці підозри, адже багаті справді нечасто дають гроші без прихованих мотивів», — спокійно пояснив містер Джордж журналістам на вчорашній прес-конференції у Києві. І вже вкотре повторив, що й у нього є мотив: пан Сорос, дитинство і юність якого пройшли в нацистській та радянській Угорщині, справді хоче, аби більше ніхто не зазнавав тих принижень, які випадають на долю людини за тоталітарного ладу.

      Але що б там не казав Джордж Сорос про свій альтруїзм, все одно завжди знайдеться хтось, хто «повісить» на нього участь у фінансуванні революцій. І «хтосів» таких не бракує, адже їм дуже вигідно звинувачувати когось, от хоча б Сороса, в тому, що він надихає революції, адже «вони не готові визнати той факт, що саме народ постає проти корупції і порушення демократії». Одного з таких автократів містер Джордж назвав по імені — Володимир Путін. Мільярдер укотре наголосив, що не пропагує революцію як таку, оскільки вона «потрібна тільки там, де неможливо діяти демократичними методами». «Революція — це ознака нестачі демократії, це та нестача, яку дуже важко залагодити за короткий відтинок часу, — вважає Сорос. — За умов, коли немає демократичних засад, шанси на успіх дуже малі, тому коли революція здійснилася, треба всіляко зміцнювати ці демократичні засади. І тут я та мій фонд готові стати у нагоді».

      Звісно, сприяння зміцненню демократії до вподоби далеко не кожній владі. І хоча Сорос обіцяє, що його фонди не збираються припиняти підтримку тих країн, співпраця з якими вже налагоджена, але не заперечує, що в деяких державах їм довелося згорнути свою діяльність. Зокрема, в Узбекистані — після відомих подій. Запевнивши, що кошти, які передбачались для цієї країни, будуть витрачені для запровадження там демократії, меценат розповів, що у Грузії, де був перед приїздом до України, зустрічався з двома журналістами, які на власні очі бачили, як в Узбекистані солдати на БТРі розстрілювали мирну демонстрацію. «Ми тепер знаємо, що й президент Росії Путін радив тодішньому Президенту України Леоніду Кучмі застосувати зброю проти учасників помаранчевої революції, але, на щастя, Кучма цією порадою не скористався», — повідомив сенсацію Сорос. А от президент Узбекистану Іслам Карімов, за його словами, на аналогічну пораду Путіна пристав, і в результаті «ми маємо найбільшу різню в новітній історії».

      Допомагатиме фонд Сороса і Білорусі, звідки його теж «виставили». Назвавши країну Олександра Лукашенка «найгіршою в Європі репресивною диктатурою», містер Джордж розповів, що навіть зараз працює на утвердження демократії в Білорусі: зокрема, закритий Лукашенком у Мінську Європейський університет наразі за сприяння фонду діє у Литві, даючи білоруським студентам нагоду навчатися дистанційно.

      А от допомагати українській опозиції фонд «Відродження» не збирається. Насамперед через те, що він ніколи жодній політичній силі не допомагав — як зазначив виконавчий директор МФВ Євген Бистрицький, фонд завжди підтримував демократичні процеси. І так вийшло, що підтримку демократії минула українська влада розцінила як підтримку опозиції — остання ж-бо виступала якраз за демократію... Щодо нинішніх опозиціонерів, то за 48 годин в постреволюційній Україні Джордж Сорос іще нічого сказати про неї, як і про політичну ситуацію в країні загалом, не може. Власне, наразі виходить так, що Сорос, який за часів кучмізму й справді опосередковано (через сприяння становленню демократії) підтримував противників влади, тепер, по суті, підтримує саму владу. Звісно, доти, доки вона декларує орієнтацію на демократичні принципи.

      Водночас видатний фінансист порадив українській владі налагодити цивілізований процес у питаннях приватизації-реприватизації, оскільки в інвесторів «нестабільність породжує невпевненість». Власне, те саме Сорос говорив і за два дні до того, однак, схоже, в цьому часовому проміжку вже встиг потрапити під вплив чарівної Прем'єрки Юлії Тимошенко. Бо на запитання про те, як він розцінює дії уряду з «урегулювання» бензинової кризи, «поскаржився», що проблема України — в надто великій залежності від російських нафтотрейдерів. І треба швидше цієї залежності позбавлятися, бо вона загрожує незалежності країни загалом.

      Словом, резюме таке. Після помаранчевої революції, яка «сприяла формуванню нації й має подальший історичний вплив на майбутнє українського народу», процеси демократизації у нас прискорилися, але треба будь-що її, революції, здобутки закріпити. Бо, не дай Боже, все може повернутися на старі рейки... Щоб такого не сталося, необхідно забезпечити свободу засобів масової інформації і, зокрема, створити відповідний закон, в одному з положень якого має бути записано, що «ні Президент, ні уряд не може давати секретних директив». За словами Джорджа Сороса, правління фонду «Відродження» (нагадаємо: розподіл коштів на проекти, які фінансує МФВ, від Сороса не залежить) внесло пропозицію створити раду з питань ЗМІ. Ця рада, з одного боку, наглядатиме за дотриманням професійної етики журналістів, а з іншого — запобігатиме сторонньому втручанню в їхню діяльність. Ну і, звісно, треба запроваджувати громадське телерадіомовлення — це, судячи з усього, взагалі одна з улюблених Соросом тем, оскільки він переконаний: суспільне мовлення сприяє становленню відкритого суспільства. До речі, не плутати відкрите суспільство із громадянським — перше відрізняється тим, що у ньому і влада відкрита. Але грошей у громадське телерадіомовлення Джордж Сорос вкладати не збирається — тільки у відповідні ініціативи. Адже створення такого суспільного телеканалу залежить тільки від політичної волі самого народу. Бо влада, якою б доброю вона не була, завжди матиме спокусу утриматися... при владі.