У політично-бізнесових колах країни призначення 41-річного Арсена Авакова на посаду голови Харківської облдержадміністрації викликало деякий подив. Рядові ж слобожанцi знизували плечима не менше. Кадровий вибір столиці вони сприйняли хiба як тактичний хід Президента, якому було не з руки бити глечки з «помаранчевим олігархом».
Цей сумнів мав, швидше, ментальну пересторогу. Досі до керма одного з ключових регіонів України система допускала винятково кадрових управлінців. А тут, страшно подумати — «володар заводів, газет, пароплавів», який не прикидається, за традицією, безсрібником і замість знайомих до болю економічних гасел декларує намір повернути суспільству морально-етичні цінності, діловий клімат і віру в себе. Такий собі залізний прагматик і невиправний ідеаліст в одній особі.
Як з'ясувалося пізніше, ідеологія нового голови у практичному вимірі має вигляд добре поставленого менеджменту. Аваков не береться за справу, поки не прорахує кінцевий результат, не терпить довгих звітів iз набором незрозумілих для нього понять і нічого не обіцяє лише тому, що вміння обнадіяти людську душу є невід'ємною частиною іміджу вітчизняних чиновників.