Коли рахунок 9:2 означає розгромну поразку

      На референдумі минулої неділі французи поклали Конституцію Європейського Союзу на лопатки, а голландці на вчорашньому референдумі вже остаточно «припечатали» її до підлоги рингу. Щоправда, остаточні результати референдуму в Нідерландах будуть оприлюдненi лише сьогодні, але майже достеменно відомо, що переважатимуть бюлетені зі словом «ні» — Франція дала приклад. Про це свідчать соціологічні дослідження. Якщо до французького референдуму свій намір голосувати проти Євроконституції декларували 56 відсотків голландців, то після нього, у вівторок, уже 65 відсотків голландців мали намір відхилити Конституцію ЄС. Противники Конституції мотивували свою позицію тим, що Нідерланди стануть безправною країною в колі більших країн, та побоюваннями, що євроінтеграція відбуватиметься за рахунок голландських грошей та втрати країною частини своєї незалежності. Сказати слово «так» на референдумі мали намір лише 25—44 відсотки опитаних.

      Тим часом французи роблять практичні висновки з поразки свого референдуму. Першим за «ні» французів поплатився уряд. Позавчора президент Жак Ширак прийняв відставку Кабінету міністрів Жана-П'єра Раффарена та доручив дотеперішньому міністру внутрішніх справ Франції Домініку де Вільпену сформувати новий склад уряду. Ще раніше де Вільпен очолював МЗС Франції і на цій посаді зумів стати одним із найпопулярніших політиків не лише Франції, а й усієї Європи. Прихильність європейців він здобув завдяки своєму різкому ставленню до війни в Іраку. Водночас Ширак виключає можливість власної відставки.

      Тим часом лідери Європи продовжують переконувати мешканців Євросоюзу (та самих себе), що катастрофи ще немає. Шеф союзної закордонної політики Хав'єр Солана запевняє, що ЄС залишиться провідним гравцем на світовій сцені. «Життя продовжується, а ЄС надалі залишається гравцем. Ми продовжимо працювати 24 години на добу з такою ж енергією, як і досі», — цитує його заспокійливі слова агенція «Франс пресс». Але менш заангажовані політики вважають, що французьке «ні» (і ймовірне вчорашнє «ні» голландців) кине увесь блок iз 25 країн у затяжну кризу з гарячковим пошуком напрямків руху на майбутнє.

      Оскільки «євровідмовники» французи і голландці не вдадуться до повторних голосувань принаймні до 2007 року, то ЄС увесь цей час буде залишатися обезголовленим та позбавленим спільної закордонної політики, оскільки саме Конституція, яка була підписана в Римі у жовтні минулого року, передбачала запровадження інститутів європрезидентства та єдиного МЗС, щоб Союз міг промовляти до світу одним голосом. Після фіаско єврореферендумів один голос не почути не лише за межами ЄС, а й у його кордонах.

      З продовженням періоду невизначеності різноголосся та синдром «лебедя, рака і щуки» лише підсилюватимуться. Йдеться не лише про поділи на групи країн усередині ЄС, але також про поділи всередині окремих країн. Якщо 55 відсотків французів нерозумно вирішили своїм «ні» висловити вотум недовіри не стільки Євросоюзу, як президенту Шираку, правлячій еліті та висловити свої власні егоїстичні вузьконаціональні інтереси, то інші 45 відсотків, які виявилися більш далекоглядними, почуватимуться у власній країні так само некомфортно поруч із сусідом-егоїстом, як і з не зовсім любим їм робітником зі Сходу. У частини нашого суспільства віддавна є універсальна (до речі, підкинута нашими братами-росіянами) відповідь на всі наші негаразди: «Якщо в крані немає води, то її всю випили особи відомої національності». Європейці напередодні та на перших етапах ратифікації Конституції вигадали собі щось подібне: «Якщо в тебе немає роботи, то її забрав польський сантехнік». Противники Конституції вигадали, активно використовували і продовжують використовувати символічний образ «польського сантехніка». «Польський сантехнік» став зіркою агіткампанії проти Євроконституції», — написала ліва французька газета «Ліберасьйон». У підсумку, французьке суспільство (а подібні процеси відбуваються у всіх країнах «старої Європи»), виявилося розколотим навпіл. Газета пише, що з одного боку розподільчої лінії стоять «увімкнені», тобто ті, «хто відчуває себе частиною світового прогресу, але боїться за своє майбутнє», а з іншого — «вимкнуті», тобто «залишені на узбіччі дороги, яка веде до поїдаючої людей глобалізації».

      «Ні» Голландії може стати останнім цвяхом у труну Євроконституції, оскільки ця країна поруч iз Францією i належить до засновників ЄС. Це у футбольному матчі результат визначається цифрами. На цей час Конституцію ратифікували дев'ять iз 25 країн-членів ЄС, в яких мешкають 49 відсотків населення Союзу, але в даному випадку два «ні» значать більше, ніж дев'ять «так». За рахунку 9:2 драматично зменшуються шанси реанімації Конституції, і рефері може взагалі зупинити матч.

      «Після референдуму 29 травня у світі буде менше Європи i більше США, а передусім — більше Азії. Темпи розвитку світу, особливо Азії, надзвичайно високі. Потяг поїде далі, а Європа залишиться на пероні, дивлячись йому вслід», — так прокоментував ситуацію в інтерв'ю польській «Газеті виборчій» відомий французький політолог Домінік Муасі, заступник директора Французького інституту міжнародних відносин. Дійсно, як кажуть у нас, святе місце порожнім не буває. Муасі вважає, що франко-німецький двигун євроінтеграції значно ослабнув після французького референдуму. Тепер цим країнам буде важко залишатися лідерами ЄС і вдавати, ніби нічого не сталося. Особливо непокоїть те, що проти Конституції голосували переважно молоді французи. То яке ж майбутнє Франції та її стосунків із Німеччиною? Чи з країнами «нової Європи», тобто центру та сходу континенту, де євроочікування та євросподівання є особливо високими? Домінік Муасі підсумував: «Ми не знаємо, куди тепер рухаємося. Можливо, що в напрямку ще більшої невідомостi. Я впевнений лише в тому, що було перегорнуто чергову сторінку історії Європи, а тепер відкривається нова і ніхто не знає, якою вона буде».

      Невідомо, на чому базується оптимізм лідерів тих країн, які лише повинні приєднатися до ЄС. Можливо, на усвідомленні, що більше нічого втрачати. Румунія і Болгарія мали приєднатися до ЄС 2007 року. Коментуючи результати французького референдуму президент Румунії Траян Басеску заявив, що єдина річ, яка може зашкодити вступу Румунії до ЄС — це власні вади Союзу. Голова МЗС Болгарії Соломон Пассі наголосив, що головним є темп реформ та виконання зобов'язань, які його країна взяла на себе під час переговорів із Євросоюзом. Пассі цілком справедливо вважає, що євроінтеграція — це тривалий, стратегічний процес, якому не можуть зашкодити один чи два референдуми. Прем'єр-міністр Хорватії Іво Сандер наголосив, що результат голосування у Франції може стати предметом роздумів, але він не означає, що Європа стомилася від процесу розширення. Відомо, що «ні» Євроконституції значною мірою залежало від перспектив вступу до ЄС Туреччини та створення «Європи без кордонів». Союз зробив велику помилку, коли увімкнув зелене світло для турків. З цим варто було зачекати до завершення процесу ратифікації Конституції. Тепер Єврокомісія запевняє, що в жодному випадку не варто пов'язувати розширення ЄС, включно з акцесійними переговорами з Туреччиною, із процесом ратифікації Конституції.

      Сумнівно, що мешканці ЄС прислухаються до такого заклику.

      Тепер звучать десятки різних рецептів виходу з кризи. Німецька опозиція, яка невдовзі має потіснити від владного керма канцлера Шредера вкупі з соціал-демократами та зеленими, вважає, що потрібно вичекати, перевести подих і вже у спокійній обстановці розробляти подальші плани. Президент Чехії Вацлав Клаус, відомий своїм євроскептицизмом, уже заявив, що після демаршу французів немає сенсу продовжувати ратифікаційний процес. А прем'єр-міністр Іржі Пароубек цілком протилежної думки. Це найкраща ілюстрація до тези, що поділи йдуть не лише в ЄС чи окремих суспільствах, а навіть усередині владних структур.

      Після французького та голландського «ні» потрібно зачекати, що зробить прем'єр-міністр Великої Британії Тоні Блер: чи відважиться проводити Конституційний референдум у своїй країні, чи відмовиться як від цілком безнадійної справи. Його рішення, яке має бути оприлюднено 6 червня, стане сигналом до дії іншим країнам, котрі ще не ратифікували Конституцію. Якісь рішення будуть прийняті на саміті голів країн-членів ЄС, який відбудеться у Брюсселі 16—17 червня.

      Наразі керівництво ЄС переконує всіх, що не варто впадати в паніку і наполегливо радить продовжувати процес ратифікації. І усвідомлює, що робить, бо якщо до остаточного терміну 1 листопада 2006 року Конституцію ратифікують щонайменше 20 iз 25 країн ЄС, а це цілком реально, то тоді саміт ЄС (у випадку одностайного голосування) має право вирішити, що робити з «відмовниками». Наприклад, змусити їх провести повторні референдуми чи затвердження в парламентах. Щоправда, чинний парламент та президент Франції вже не мають права приймати рішення про повторне голосування, але це можуть зробити нові парламент та президент, які будуть обрані весною 2007 року. Якщо справа буде заблокована лише Францією, то, врешті-решт, у цій країні можна провести дострокові вибори і таким чином розчистити дорогу для переголосування.

      Тож оптимісти можуть заспівати: «Ще не вмерла Конституція», але при цьому визнати, що вона вступить у дію не восени 2006 року, а на рік-два пізніше. А до того часу деякі Конституційні положення про запровадження президентства чи МЗС можна провести шляхом «ручного управління», тобто одностайним голосуванням на саміті голів ЄС або шляхом прийняття спільного рішення на об'єднаному засіданні Єврокомісії, Європарламенту та ради країн Союзу.

      Провал єврореферендуму французами вже мав прямий результат у вигляді падіння курсу євро, який знецінився приблизно з 1,28 долара за євро до 1,25. Голландське «ні» може ще більше послабити євро до позначки приблизно 1,22 долара за євро. Щоправда, аналітики фінансових ринків вважають такі коливання тимчасовими і прогнозують повернення старого співвідношення євро—долар.