Хати з лободи

23.10.2003

      Отримати квартиру в наш час майже нереально. Щасливчиків, котрим «перепадає» ключ від вистражданої столичної хати за рахунок мiста, щороку лише 80 тисяч, і це при 220-тисячній черзі. Отож ті, котрим випав фартовий ордер на житло, одразу стають об'єктом для заздрощів «добродушних» сусідів. Донедавна відчувала на собі завидки і киянка Світлана Берченко. Ще б пак: звичайній трударці після восьми років поневірянь і «відстою» в квартирній черзі перепала однокімнатна квартира в престижному районі. Та щастя жінки тривало недовго — квартиру, яку Світлана отримала від Деснянської районної державної адміністрації, поважна установа забрала назад. Пояснення, яким відкараскувалися чиновники, відповідаючи на скарги, звучить просто вбивчо: вони, бачте, переплутали і видали Світлані «чуже» житло...

Квартира трьох власників

      Світлану в її рідному домі, де вона власне і прожила життя, всі знали як добру двірничку й чуйну сусідку. Щоранку 12 років поспіль жінка вставала зрання й наводила «марафет» біля рідної багатоповерхівки. Роботу не кидала, бо десь глибо в душі сподівалася отримати службову квартиру. Воно й зрозуміло — все життя Світлана разом із сином та ще чотирма родичами перебивалася у «двушці-хрущовці». За цей час син підріс, і дружній родині стало тісно. Тому коли її мрія збулася — радості не було меж, з цього приводу рідня навіть влаштувала імпровізоване свято. Звістка про те, що владці помилилися й дали їй «не ту хату», вразила як блискавка. «Як можна бути такими жорстокими? — каже вона. — Я ж мріяла про це все своє життя, і от тепер сказати мені: ми помилилися?».

      «Щедрі» ж благодійники нині відмазуються, мовляв, тільки недавно з'ясували, що квартира належить не районній владі. Це що ж виходить — на тобі небоже... те, чого немає. Втім, як видали ордер на оте чуже, невідомо.

      Справжнім володарем Світланиної квартири на вулиці Шолом-Алейхема, причому аж із 1978 року, є кооператив «Дніпровський-2». Останній ніколи раніше проблем зі статусом помешкань не мав, проте й своє житло райдержадміністрації дарувати не збирався. Дізнавшись про адміністративне благодійництво, голова правління кооперативу Надія Мамалига звернулася до тогочасного голови Деснянської районної адміністрації Анатолія Мокроусова з листом, у якому ордер на квартиру просила анулювати як незаконний, оскільки видавався він без відома і згоди кооперативу.

      Адміністрація з відповіддю не забарилася: «Квартира — службова, а те, що насправді вона належить кооперативу, не дуже важливо...» — йдеться в офіційному листі-відповіді. Не стерпівши образи на адресу рідного ЖБК, п'ятеро мешканців будинку по Шолом-Алейхема, підтримані Спілкою власників житла Києва, подали до суду і виграли процес.

      Однак не обійшлося без парадоксів. Після того, як суд визнав неправомірним розпорядження райдержадміністрації про надання службової квартири і зобов'язав адміністрацію усунути це порушення, вона таки скасувала своє розпорядження. Проте ордер на квартиру у двірнички Світлани Берченко так і не забрала. Пояснення «чому» районна влада подала просто-таки дитяче, мовляв, от коли нам суд і це скаже заперечити, то ми, так і бути, погодимося, а поки — «зась». Врешті мешканці кооперативного будинку знову потягнулися по допомогу до суду. Цього разу з приводу визнання горезвісного ордера недійсним. Мудра Феміда ухвалила рішення на користь позивачів.

      Ось тут на цій історії й можна було б ставити крапку: всі залишилися при своїх інтересах і життя попливло звичною вервечкою проблем. Ображеною залишилася тільки Світлана. Її інтереси, вважає жінка, знехтувано. Хто відповідатиме за це?

Метри квадратні — «на шару»

      На жаль, українська система судочинства дещо відрізняється від, скажімо, американської, де діє прецедентне право, коли ухвалене в одному випадку рішення тягне за собою ухвалення такого ж рішення в усіх подібних ситуаціях. Тому й захистити людей від такого самоуправства адміністрацій важко...

      Із травня цього року чекає судового рішення справа, пов'язана із черговими «витівками» райдержадміністрації. Після того, як суд заборонив владцям Деснянського району переобладнувати допоміжні приміщення, що перебувають у спільній власності мешканців багатоквартирних будинків, адміністрація, здається, остаточно вирішила шукати щастя в стосунках із кооперативами. «Якщо на своєму городі не можна, то в сусідському — все дозволено», — певно, вирішили в адміністрації, й переключилися на допоміжні приміщення кооперативів. Не своє — не шкода.

      Так, уже згадуваний колишнiй голова Деснянської РДА Анатолій Мокроусов, а згодом і новий голова Віктор Лага, не вагаючись, підписували сумнівні погодження щодо перепланування квартири в будинку по вулиці Драйзера. Примiром, хазяїн, Іван Хотинецький просто приєднав до своєї квартири сусідні тамбур та колясочну, які, до речі, є власністю всіх членів кооперативу «Більшовик-5», якому належить будинок. Таким чином і квартирка Хотинецького «розрослась» до 110 квадратних метрів. Новозбудовану хату спритний пан швидко «збув» за кругленьку суму й залишився при своїх інтересах. Дії спритник мотивував наявністю дозволу райдержадміністрації. Остання, втім, жодного стосунку до проданої площі не має. Тепер суд мусить розібратися, на основі чого райадміністрація розпоряджалася чужими спільними приміщеннями та ще й дозволила продати незаконно збільшену квартиру.

«Джерело» махінацій

      Вище перераховані випадки непоодинокі. Причому чиновники не нехтують операціями і з житловою, і з нежитловою нерухомістю. Наприклад, ще 1997 року чиновники з РДА примудрилися продати нежитлове приміщення площею в 119 «квадратів» по вулиці Братиславській, що належить житлово-будівельному кооперативу № 8, дивним чином — без відома хазяїна, переоформивши право власності на райраду. Не поінформований про такі афери кооператив іще з 1993 року здавав приміщення в оренду під магазин ЗАТ «Джерело».

      З 1996 року товариство раптом перестало сплачувати оренду. Кооператив терпляче чекав два роки, а потім вирішив з'ясувати ситуацію. Виявилося, отримавши у власність приміщення, «Джерело» тут же перепродало його іншій фірмі. Отже, свій кусень пирога відхопили і РДА, і товариство, яке, до речі, орендує в Деснянському районі десятки приміщень під торгові точки з дуже істотними пільгами. На даний момент ЖБК-8 перетворено в об'єднання співвласників багатоповерхового будинку, яке активно листується з прокуратурою на предмет з'ясування того, на підставі чого власність мешканців районна рада захопила і продала своєму депутату — директору ЗАТ «Джерело» Валентину Івановському. Позов до суду вже готують.

       «Все в нас колгоспне, все в нас моє» — певно: цим правилом керуються чиновники, роздаючи наліво й направо недешеву столичну площу, де можуть «вирости» квартири, магазини чи інші прибуткові заклади. Тільки чомусь двозначна фраза сприймається відповідальними чиновниками надто суб’єктивно: загальне — отже, моє, а люди, яким житло має належати по праву, залишаються осторонь.

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>