Хати з лободи

      Світлану в її рідному домі, де вона власне і прожила життя, всі знали як добру двірничку й чуйну сусідку. Щоранку 12 років поспіль жінка вставала зрання й наводила «марафет» біля рідної багатоповерхівки. Роботу не кидала, бо десь глибо в душі сподівалася отримати службову квартиру. Воно й зрозуміло — все життя Світлана разом із сином та ще чотирма родичами перебивалася у «двушці-хрущовці». За цей час син підріс, і дружній родині стало тісно. Тому коли її мрія збулася — радості не було меж, з цього приводу рідня навіть влаштувала імпровізоване свято. Звістка про те, що владці помилилися й дали їй «не ту хату», вразила як блискавка. «Як можна бути такими жорстокими? — каже вона. — Я ж мріяла про це все своє життя, і от тепер сказати мені: ми помилилися?».

      «Щедрі» ж благодійники нині відмазуються, мовляв, тільки недавно з'ясували, що квартира належить не районній владі. Це що ж виходить — на тобі небоже... те, чого немає. Втім, як видали ордер на оте чуже, невідомо.

      Справжнім володарем Світланиної квартири на вулиці Шолом-Алейхема, причому аж із 1978 року, є кооператив «Дніпровський-2». Останній ніколи раніше проблем зі статусом помешкань не мав, проте й своє житло райдержадміністрації дарувати не збирався. Дізнавшись про адміністративне благодійництво, голова правління кооперативу Надія Мамалига звернулася до тогочасного голови Деснянської районної адміністрації Анатолія Мокроусова з листом, у якому ордер на квартиру просила анулювати як незаконний, оскільки видавався він без відома і згоди кооперативу.

      Адміністрація з відповіддю не забарилася: «Квартира — службова, а те, що насправді вона належить кооперативу, не дуже важливо...» — йдеться в офіційному листі-відповіді. Не стерпівши образи на адресу рідного ЖБК, п'ятеро мешканців будинку по Шолом-Алейхема, підтримані Спілкою власників житла Києва, подали до суду і виграли процес.

      Однак не обійшлося без парадоксів. Після того, як суд визнав неправомірним розпорядження райдержадміністрації про надання службової квартири і зобов'язав адміністрацію усунути це порушення, вона таки скасувала своє розпорядження. Проте ордер на квартиру у двірнички Світлани Берченко так і не забрала. Пояснення «чому» районна влада подала просто-таки дитяче, мовляв, от коли нам суд і це скаже заперечити, то ми, так і бути, погодимося, а поки — «зась». Врешті мешканці кооперативного будинку знову потягнулися по допомогу до суду. Цього разу з приводу визнання горезвісного ордера недійсним. Мудра Феміда ухвалила рішення на користь позивачів.

      Ось тут на цій історії й можна було б ставити крапку: всі залишилися при своїх інтересах і життя попливло звичною вервечкою проблем. Ображеною залишилася тільки Світлана. Її інтереси, вважає жінка, знехтувано. Хто відповідатиме за це?

      На жаль, українська система судочинства дещо відрізняється від, скажімо, американської, де діє прецедентне право, коли ухвалене в одному випадку рішення тягне за собою ухвалення такого ж рішення в усіх подібних ситуаціях. Тому й захистити людей від такого самоуправства адміністрацій важко...

      Із травня цього року чекає судового рішення справа, пов'язана із черговими «витівками» райдержадміністрації. Після того, як суд заборонив владцям Деснянського району переобладнувати допоміжні приміщення, що перебувають у спільній власності мешканців багатоквартирних будинків, адміністрація, здається, остаточно вирішила шукати щастя в стосунках із кооперативами. «Якщо на своєму городі не можна, то в сусідському — все дозволено», — певно, вирішили в адміністрації, й переключилися на допоміжні приміщення кооперативів. Не своє — не шкода.

      Так, уже згадуваний колишнiй голова Деснянської РДА Анатолій Мокроусов, а згодом і новий голова Віктор Лага, не вагаючись, підписували сумнівні погодження щодо перепланування квартири в будинку по вулиці Драйзера. Примiром, хазяїн, Іван Хотинецький просто приєднав до своєї квартири сусідні тамбур та колясочну, які, до речі, є власністю всіх членів кооперативу «Більшовик-5», якому належить будинок. Таким чином і квартирка Хотинецького «розрослась» до 110 квадратних метрів. Новозбудовану хату спритний пан швидко «збув» за кругленьку суму й залишився при своїх інтересах. Дії спритник мотивував наявністю дозволу райдержадміністрації. Остання, втім, жодного стосунку до проданої площі не має. Тепер суд мусить розібратися, на основі чого райадміністрація розпоряджалася чужими спільними приміщеннями та ще й дозволила продати незаконно збільшену квартиру.

      Вище перераховані випадки непоодинокі. Причому чиновники не нехтують операціями і з житловою, і з нежитловою нерухомістю. Наприклад, ще 1997 року чиновники з РДА примудрилися продати нежитлове приміщення площею в 119 «квадратів» по вулиці Братиславській, що належить житлово-будівельному кооперативу № 8, дивним чином — без відома хазяїна, переоформивши право власності на райраду. Не поінформований про такі афери кооператив іще з 1993 року здавав приміщення в оренду під магазин ЗАТ «Джерело».

      З 1996 року товариство раптом перестало сплачувати оренду. Кооператив терпляче чекав два роки, а потім вирішив з'ясувати ситуацію. Виявилося, отримавши у власність приміщення, «Джерело» тут же перепродало його іншій фірмі. Отже, свій кусень пирога відхопили і РДА, і товариство, яке, до речі, орендує в Деснянському районі десятки приміщень під торгові точки з дуже істотними пільгами. На даний момент ЖБК-8 перетворено в об'єднання співвласників багатоповерхового будинку, яке активно листується з прокуратурою на предмет з'ясування того, на підставі чого власність мешканців районна рада захопила і продала своєму депутату — директору ЗАТ «Джерело» Валентину Івановському. Позов до суду вже готують.