«Це — Олексій. Його сорочка випрана дорогим порошком. А це — Петро, чия сорочка випрана нашим, якісним. Ви відчуваєте різницю?». Це риторичне запитання щодня ставить нам відома реклама. «Не бачу ніякої різниці!» — щиро дивується дружина одного з них. А от кому не можна позаздрити, так це жінкам наших героїв, бо прати сорочки доводиться щодня: Олексій та Петро працюють на землі. У їхній роботі, як і в сорочках, на перший погляд, немає ніякої різниці — обоє виросли в селі, обоє займаються сільгоспвиробництвом, обоє орендують в односельців паї, обоє отримують прибуток і однаково люблять свою роботу. Проте насправді відмінності між чоловіками чималі, адже Олексій Чередниченко — фермер із Донеччини, а полтавець Петро Дмитрович Неварикаша — голова агрофірми «Наталка-полтавка».
З'ясувати особливості роботи і способу мислення директора агрофірми (екс-голови колгоспу) і фермера-приватника вирішила Міжнародна фінансова корпорація, провівши дослідження «Розвиток аграрного виробництва та аграрного бізнесу в Україні». На які культури роблять ставки нинішні сільські керівники, як і кому продають вирощене, де шукають спеціалістів, наскільки обізнані з аграрним законодавством, — ці та інші запитання фахівці МФК поставили не лише Чередниченку та Неварикаші, а й ще 400 їхнім колегам як із західних, так і зі східних областей України. І виявилося: те, чого не вміє Олексій, уміє Петро Дмитрович, а там, де Петро Дмитрович отримує збитки, Олексій пожинає прибутки. Словом, дослідження цілком об'єктивно відповіло, яка форма господарювання на селі най-найкраща, — ніяка.

І у Криму, виявляється, цілком можливий варіант заможної Європи, де на «будовах капіталізму» найменш оплачувана робота дістається закордонним нелегалам. У даному випадку в ролі непоступливих і жадібних роботодавців виступають доморощені сільські багатії. На полях приватного сільськогосподарського підприємства у степовому Красногвардійському районі три місяці поспіль трудились 18 нелегалів із Молдови — корчували пеньки, рили ями під виноград, встановлювали шпалеру. Виснажливу працю молдаван керівництво підприємства оцінило всього у 200 гривень на «брата», пообіцявши розрахуватися наприкінці сезону.

Конкурси краси — зовсім не прерогатива жінок. Наприклад, на Закарпатті в селі Олешник днями пройшов перший в Україні конкурс серед корів. «Міс «Закарпатська бурівка-2003» стала корівка Леся господаря Василя Данковича, яка влітку щодоби давала по 30 літрів молока.