Чи дочекається світ більш «міцного Вашингтона»?

      З початку 2003 року і дотепер долар втратив 25 відсотків своєї вартості по відношенню до євро та 15 відсотків — до японської єни, а починаючи з 2001 року — 33 відсотки відносно євро та 20 відсотків — відносно єни. Тенденція зрозуміла. Долар нараз «розлюбили» всі ті українські фірми, які пропонували свої послуги в у.о. Туристичні агенції хором почали співати, що під у.о. вони розуміють аж ніяк не долари, а євро і лише євро. Ті, хто непристойно наживається на спекуляції нерухомістю, і так завжди мали очі Сірка, тому, не моргнувши ними, вивели нову залізну формулу: у.о. = євро.

      У світі завжди було відомо про психологічний вплив коливань вартості національної валюти по відношенню до долара. Зміцнення німецької марки впродовж 50—60-х років минулого століття стало ключовим компонентом усвідомлення Західною Німеччиною факту відродження її економіки та зростання впевненості у собі німецької нації після Другої світової війни. Британці, яким тепер за 60, народилися у світі, в якому за їхній фунт стерлінгів давали чотири долари, та пережили період 80-х років, коли вартість фунта впала майже до вартості долара, що наповнювало їх почуттям національної ганьби та спонукало говорити про «занепад Британії». Нині Британія продовжує «загнивати», але зі значно зміцнілим фунтом, за який тепер дають 1,86 долара. Наприкінці 80-х, у роки стрімкого росту економіки, японці пишалися не стільки тим, що встигли закидати увесь світ своїми телевізорами та калькуляторами, як зміцненням єни, що давало їм привід вважати себе нацією № 1.

      Та американцям було начхати на почуття британців, німців і японців, бо відносну вартість валют люди відчувають лише тоді, коли виїздять за кордони своєї Батьківщини. А оскільки американці зайняли більшість території Північної Америки, яка з двох боків омивається Тихим та Атлантичним океанами, то за кордон вони виїздять значно рідше, ніж мешканці, скажімо, також немалої за територією Німеччини. Тому послаблення долара відчувають лише ті «янкі», які постійно живуть за кордонами своєї країни чи часто виїздять за межі США, ті емігранти, які надсилають зароблені в США долари своїм рідним додому. Здешевлення долара вдарило по тих американцях ірландського походження, які прагнуть повернутися на батьківщину. Варто пояснити, що Ірландія нараховує лише 4 мільйони чоловік, а в США живуть від 20 до 30 мільйонів ірландців, які втекли туди від голодоморів, бідності та британського поневолення. Тепер, коли Ірландія має чи не найбільші в Європі темпи економічного зростання, частина американських ірландців мріють про повернення. Але за проданий у США за долари будинок вони навряд чи зможуть купити собі рівноцінний у Дубліні. А накопичені доларові заощадження відразу ж значно «всохнуть» при обміні на євро, який панує в Ірландії.

      Два роки тому мені платили в польському канторі за привезений з України долар 4,2 злотих, а тепер я можу отримати за нього лише 3,2 злотих. Два роки тому я обмінював привезений на відпочинок до Болгарії долар на два леви, а цього року мені дадуть за нього лише 1,55 лева. Обидві валюти зміцніли по відношенню до долара приблизно на чверть. Але я жодного разу не чув у Болгарії нарікань на зміцнення національної валюти, щоденно переглядаю польські новини, але жодного разу не вдалося зустріти в них повідомлень про те, що варшав'яни масово кидаються з мостів сторчма головою у Віслу з приводу зростання злотого по відношенню до долара. Навпаки, народи пишаються зміцненням своїх національних валют по відношенню до «зеленого стандарта». При цьому, звичайно ж, не обходиться без нарікань, що більш сильна національна валюта спричиняє подорожчання товарів, які призначені на експорт.

      Послаблення долара викликане передусім економічною політикою Джорджа Буша, яку багато фахівців вважають недолугою, та меркантильними міркуваннями американського бізнесу. Але також існують серйозні зовнішні чинники. Для прикладу можна навести ситуацію у найбільшій за населенням країні світу — формально комуністичному Китаї. Коли на валютних біржах Азії та Європи 25 жовтня минулого року стався найбільший обвал вартості долара по відношенню до єни та євро, то на нього миттєво відреагували жителi материкового Китаю та Гонконгу. Вуличні міняйли, діяльність яких офіційно заборонено, але влада вдає, що не помічає їх, за останній тиждень жовтня і впродовж листопада збили велетенські статки на обміні доларів на національну китайську валюту ренмінбі (у перекладі з китайської — «народна валюта»). Всупереч розповсюдженому в нас уявленню, саме ренмінбі (RMB), а не юань, вважається китайською національною валютою, що й вказано у відповідному міжнародному стандарті валют ISO 4217, де вона значиться під абревіатурою CNY. А вже базою ренмінбі є юань, який складається з десяти джаз, а джаз, в свою чергу, з 10 фенів. Найбільшою банкнотою в ренмінбі є 100 юанів, а найменшою — банкнота або монета в один фен. Юань у китайській мові буквально значить «круглий об'єкт» чи «кругла монета», а в звичайній побутовій мові «юань» у китайським відповідником слова «долар». В обмінних пунктах він значиться під абревіатурою RMB (ренмінбі-юань) або CN$ (китайський національний долар).

      Починаючи з 1994 року ренмінбі формально прив'язаний до долара США. Така політика виявилася виправданою під час великої фінансової кризи в Азії 1998 року, оскільки це вберегло китайську валюту від девальвації. Але від 2003 року американці гостро критикують Китай за таку прив'язку. Падіння долара, яке розпочалося в цей період, означало і падіння ренмінбі, що робило китайський експорт більш конкурентноздатним. Вашингтон почав тиснути на Пекін, вимагаючи підняти вартість RMB з метою збільшити свій імпорт до Китаю та зменшити обсяги китайського експорту, і таким чином збільшити кількість робочих місць у США. Китайський уряд мав побоювання, що підвищення вартості RMB спричинить зменшення робочих місць та поставить китайську валюту перед такими ризиками, з якими вона буде не в змозі впоратися. Хоча уряд США постійно запевняв, що китайці тягнуть долар на дно, але всередині США це питання сприймалося неоднозначно. Американські виробники побутових товарів та текстилю підтримували Білий дім у вимогах збільшити вартість ренмінбі, але багато інших американських компаній, зокрема в галузі аеронавтики та комп'ютерної техніки, вартість продукції яких майже повністю залежить від дешевих китайських комплектуючих, виступали навіть за зниження вартості ренмінбі. Окрім того, деякi незалежні аналітики навіть вважають, що китайська валюта має занадто високу ціну, яка підтримується штучно, оскільки республіка забороняє своїм громадянам вивозити національнi грошi за кордон. На чиєму б боці не була правда, але в листопаді минулого року китайці масово почали скидати долари і переводити свої заощадження в юані як більш надійну валюту.

      Економічно-фінансова війна між США та Китаєм триває. У вівторок 17 травня Вашингтон зробив найжорсткіше за увесь цей час попередження Китаю стосовно його валютної політики, повідомила агенція «Рейтер». Китайців звинувачено в тому, що утримують національну одиницю на рівні приблизно на 40 відсотків нижче її реальної вартості, чим надають своїм експортерам нечесні переваги на світових ринках. В оприлюдненому того дня піврічному звіті міністерства фінансів США стверджується, що валютна політика уряду Китаю становить загрозу для світового економічного розвитку. Висновок про те, що Китай здійснює маніпуляції зі своєю валютою, може відкрити двері для відповідних актів помсти, звичайно, в рамках міжнародного торговельного права. Міністерство фінансів США також попередило Китай, що він буде оголошений маніпулятивним торговельним партнером, якщо не здійснить необхідних кроків у напрямi відмови від жорсткої прив’язки китайського юаня до американського долара, яка зберігається останні десять років. Курс юаня до долара залишається незмінним з часу фінансової кризи в Азії 1997-98 років і становить 8,28 юаня за долар.

      Китай у відповідь відхилив критику США стосовно прив'язки юаня до долара та зiгнорував погрози ЄС і США визнати нечесним китайський текстильний експорт. Пікантність ситуації полягає в тому, що більшість текстильних фабрик у Китаї були збудовані свого часу саме американцями та європейцями. Прем'єр-міністр Вен Дзябао заявив, що тиск на його країну не дасть результату. А заступник голови урядового підрозділу з фінансової регуляторної політики Вей Бенхуа зухвало заявив на торговельній конференції в Сингапурі: «Хай Сполучені Штати, перш ніж звинувачувати інших, наведуть порядок у своєму власному домі». Вони це й роблять, бо на початку травня обмежили експорт до США китайських штанів, сорочок та нижньої білизни. Єврокомісія планує також оголосити про обмеження експорту до ЄС китайських футболок та виробів з льону. Можливо, це змусить китайський уряд задуматися про валютні курси, оскільки десятки мільйонів китайців живуть за рахунок роботи в текстильній промисловості.

      Це лише один з прикладів, як інша країна впливає на вартість валюти США. А таких прикладів дуже багато. Досить сказати, що з усієї доларової маси, котра є у готівковому обігу, дві третини обертається за межами Сполучених Штатів. Окрім Китаю, жорстку прив'язку до долара здійснює з 1997 року Малайзія. Таку ж прив'язку до долара США має долар Гонконгу. В Аргентині з 1991 по 2002 рік національна валюта песо перебувала в рівноцінному обігу з доларом і обмінювалася за курсом 1:1. Зараз така ж система рівноцінного обігу національної грошової одиницi та долара діє в Панамі, на Бермудських і Багамських островах, в кількох інших країнах світу. Окремі країни взагалі не мають національної валюти, а використовують американський долар. Йдеться про Еквадор, Сальвадор, Східний Тімор, Маршалові острови та багато інших мікроскопічних країн басейну Тихого океану.

      Долар використовується як стандартна валютна одиниця на міжнародних ринках для визначення вартості таких стратегічних товарів, як золото та нафта. Навіть великі міжнародні компанії та концерни, котрi фактично не працюють на ринку США, як, скажімо, стовідсотково європейська авіабудівна компанія «Аеробус», оцінює і продає свою продукцію в доларах.

      На цей час американський долар залишається головною світовою валютою, у вимiрах якої різні країни світу накопичують свої валютні резерви (лише в банкнотах номіналом 100 доларів) та оцінюють вартість свого золотого резерву. Слабкий долар є вигідним для Сполучених Штатів, оскільки дозволяє знижувати гігантський торговельний дефіцит США, який перевищує півтрильйона доларів. З падінням долара восени минулого року почала зменшуватися прірва між американськими експортом й імпортом. Тому, незважаючи на офіційні запевнення Білого дому про відданість ідеї сильного долара, його курс на міжнародних валютних ринках і далі буде знижуватися. До якої межі? Це залежатиме не лише від Америки, бо вона має не тiльки свої егоїстичні інтереси, а й велику відповідальність перед світом. Країни, які мають великі доларові валютні резерви, не можуть байдуже спостерігати, як вони знецінюються. Уряди провідних країн Європи та світу здійснюють тиск на Білий дім з вимогами не переходити межу. Це дає певний результат.

      Європейці з жахом спостерігали, як запроваджена ними 1 січня 2002 року спільна європейська валюта у співвідношеннi 1,17 долара за євро за три місяці впала до 0,87 долара за євро. Але вони ще з більшим жахом спостерігали, як у грудні минулого року євро підскочило до вартості 1,36 долара. Тиск Європейського центробанку та окремих урядів подіяв: на цей час співвідношення між американською та європейською валютами стабілізувалося (хай і не зовсім впевнено) на рівні 1 євро=1,28 долара. Європейців це наразі так-сяк влаштовує, бо при низькій вартості долара вони все ж мають одну суттєву вигоду — більш дешеву нафту та продукти її переробки, оскільки, як уже говорилося, вартість бареля нафти визначається винятково в доларах. На третину подешевшали для мешканців єврозони і всі інші товари, вартість яких визначається в доларах, наприклад, американські машини. Але якщо вартість долара знову впаде до позначки 1 євро=1,35 долара, то європейці втратять навіть ці вигоди і змушені будуть вдатися до консолідованих валютних інтервенцій.

      Той переполох, який здійнявся в Україні наприкінці квітня і на початку травня у зв'язку зi зміцненням гривні по відношенню до долара, має трагікомічне, містечкове забарвлення. За попередньої влади національна валюта падала до позначки 6 гривень за долар, і тоді переполох був біля обмінних пунктів, але не в ЗМІ, а тепер зміна курсу на 30 копійок подається в ЗМІ мало не як національна трагедія та чергове обкрадання народу. Якщо для наших сусідів зміцнення національної валюти ставало предметом гордості, то для українцiв — мало не ознакою кінця світу. Те, що наша валюта стартувала зi співвідношення 1,7 гривні за 1 долар, якось ніби й забуто. Комізм ситуації в тому, що долар «обвалився» у листопаді минулого року, а гривня відчула це через п'ять місяців, коли долар уже почав зміцнюватися.

      Реакція, подібна нашій травневій, у Росії спостерігалася наприкінці минулого року. У росіян, щоправда, дещо відмінна від нашої ситуація. У зв'язку зi стрімким зростанням цін на нафту, «привалило» стільки додаткових доларів, що вони просто не знають, куди їх подіти. Росiйський Центробанк вже не в стані утримати курс рубля на ідеальному для них рівні 29,5—30 рублів за долар і тепер з допомогою валютних інтервенцій намагаються не допустити падіння ціни долара нижче рівня 28 рублів.

      Історія з доларом практично навчила нас тому, у чому на словах віддавна переконує мiнiстр фiнансiв Віктор Пинзеник: «Тримайте свої заощадження у національній валюті у банках». І доларові — також. На жаль, ми боїмося прислухатися до таких порад, бо не впевнені як у банках, так і в політичній системі.