Хто з них кому справді симпатизує, а хто кого змушений терпіти? (Фото Василя ГРИБА.)
Місце, де пролунали ці заяви, видається доволі символічним: Чернеча гора в Каневі. Водночас і пора, до якої було приурочено виголошення політичних прожектів, теж бачиться не менш підходящою для розмов про «братання» та «єдність». Адже сталося це під час відзначення 144-ї річниці перепоховання Тараса Шевченка.
Отже, в Каневі Президент Ющенко, глава Кабінету Міністрів Тимошенко і спікер Верховної Ради Литвин заявили про свою готовність консолідуватися для участі у виборах до парламенту навесні 2006 року. Зокрема Віктор Ющенко, відповідаючи на запитання про можливість спільної участі у виборах «Народного союзу «Наша Україна», партії «Батьківщина» і Народної партії, відповів, що «оригінально бути разом, неоригінально — йти нарізно на вибори 2006 року». Юлія Тимошенко говорила більш розпливчасто: мовляв, саме в такі дні, як річниця шевченківського перепоховання, «незручно думати про щось дріб'язкове, про якусь суєту, інтриги, які заважають працювати команді», адже «найголовніше — це відчути велику відповідальність. ...Тому я, наприклад, усією душею підтримую наше єднання, нашу командну роботу, нашу політичну діяльність разом на багато років уперед». Варто зауважити, що однозначна фраза про входження до спільного виборчого блоку з вуст глави уряду так і не прозвучала. Не менш піднесеним стилем скористався і Голова ВР Володимир Литвин: «Сьогодні ми повинні реалізувати третій унікальний шанс створити державу Україна. Якщо ми втратимо цей шанс, нас проклянуть навіки, і ми просто зобов'язані, приречені бути разом..., консолідуватися в головному, принциповому». Однак через два дні в інтерв'ю інтернет-виданню «Главред» спікер зазначив, що в Каневі жодних документів не підписували і що там ішлося просто про консолідацію. Серед іншого він симптоматично зауважив, що нинішня «канівська трійка» відрізняється від пріснопам'ятної «канівської четвірки» лише кількістю. Тож тема блокування до виборів-2006 була заявлена лише як можлива в перспективі, оскільки первинні блокові конфігурації наразі тільки вимальовуються.
Коли 5 березня відбувся установчий з'їзд партії «Народний союз «Наша Україна», Президент України Ющенко — почесний голова НСНУ — говорив, що Народна партія Литвина та «Батьківщина» Тимошенко братимуть участь у виборах спільно з «Нашою Україною». Зрозуміло, що саме НСНУ мала б бути основою майбутньої коаліції. Спікер у відповідь на це зазначив, що начебто вперше почув про таку конфігурацію лише з телевізора (хоча пізніше вказував, що подібні розмови насправді велися).
НСНУ, як відомо, створюють на підставі не злиття партій, а індивідуального членства. До лав «Народного союзу...» увійшли голови та члени таких політичних сил, як «Єдність», Молодіжна партія України, «Відродження», Партія захисників Вітчизни, Соціал-демократичний союз, «Солідарність» тощо. Ідеться й про значно ширші перспективи нового союзу. Принаймні згадані партійці мали написати заяви про вихід із «материнських» партій та стати членами новоствореного партійного утворення, що й відбувалося згодом, хоча, можливо з огляду на статути їхніх організацій рішення про складання повноважень лідерів мали б ухвалювати з'їзди. Та все ж беззастережного злиття партій під «омофором» НСНУ не відбулося. Ще 5 березня, відповідаючи на запитання, які партії будуть ліквідовані через те, що їх члени увійшли до лав новоствореного «Народного союзу...», голова виконкому НСНУ Юрій Єхануров повідомив, що на той час дуже багато керівників і членів партій написали заяви про вихід зі своїх утворень, щоб увійти до «Нашої України», але поки що жодна партія не приймала рішення про самоліквідацію. Єхануров не виключив, що це може статись у майбутньому. Відтак і зараз логіка формування НСНУ виглядає доволі неоднозначною.
Причому йдеться не про ідею. Неоднозначність підстав для формування «партії Ющенка» проглядається і в тому, що партія начебто будується «згори» за допомогою «губернаторів», і в тому, що в новому політичному утворенні беруть активну участь «перефарбовані». Річ також у тім, що, говорячи про індивідуальне членство, паралельно йшлося і про розпуск тих чи інших партійних структур. Принаймні таким чином можна було б потрактувати рекомендації президії НСНУ, які з'явилися ще 15 березня, аби партії, чиї лідери увійшли до «Народного союзу...», провели свої з'їзди до 17 квітня та визначилися зі своїм майбутнім. Проте далеко не все виявилося таким простим у партійному середовищі. З одного боку, відбулися з'їзди далеко не всіх партій, що декларували свою присутність у НСНУ. З іншого — на тлі цієї тенденції не вщухають дискусії про бачення майбутнього в лавах самих партій. До того ж окреслився ще й третій аспект: з'явилися міркування про те, що присутність деяких політичних сил у новій мега-партії може розцінюватися неоднозначно і не надасть їй відчутних переваг.
Зокрема, як ілюстрацію до подібного песимістичного прогнозу можна навести ситуацію навколо партії «Єдність». Коли одним із членів ради НСНУ було обрано столичного мера Олександра Омельченка, голова ради «Народного союзу...» Роман Безсмертний висловив сподівання, що до НСНУ увійде серед інших і «Єдність». Омельченко, у свою чергу, вказував, що у квітні має відбутися з'їзд, на якому визначиться подальша доля його партії. Натомість у задекларовані строки в тижневику «Столиця» вийшло інтерв'ю заступника голови партії «Єдність» та керівника столичної — основної — парторганізації Володимира Ялового. Про створення НСНУ він говорить як про «механічний процес»: «...Представники партії «Єдність» на чолі з її головою Олександром Омельченком взяли участь в установчому з'їзді новоствореної партії [«Народний союз «Наша Україна»]. Однак процес відбувся... якось неприродно... Годилося б спершу порадитися з однопартійцями по «Єдності», необхідно було провести розширені партійні збори, засідання, аби знати ще й думки людей. Але цього не сталося. Тому є спротив...»
А днями взагалі у «Єдності» відбулася спроба «перевороту»: частина членів центральної ради проголосувала за виключення з лав партії і Омельченка, і Ялового, і Сташевського.
Наразі ситуація залишається незрозумілою до кінця — і щодо «Єдності», і щодо інших подібних структур, які «ходять під Ющенком». Керівники «менших» партій ніби числяться у складі НСНУ, однак з'їзди, які могли би зняти з них попередні партійні повноваження, не відбулися. Є «технічні» проблеми і зі створенням регіональних структур НСНУ, тобто, як бачимо, в ймовірній коаліції Ющенко—Тимошенко—Литвин не все гаразд з основною ланкою, не кажучи вже про реальні наміри голів уряду та парламенту.
Якщо ще немає нового блоку Ющенка — на основі НСНУ, то, може, продовжує жити старий — той, який ішов під прапором опозиційності на вибори-2002? Далебі. Доводиться говорити, що на сьогоднішній день формат виборчого блоку Віктора Ющенка «Наша Україна» фактично припинив своє існування. Уже наприкінці березня новий Президент зазначав, що необхідно «народити політичну силу нового типу», але, згадуючи про керування коаліцією політичних партій трирічної давнини, додав: «...Нікому не бажаю керувати [такою] коаліцією». (В інтерв'ю «УМ» Ющенко додав, що «ситий цим по горло». — Ред.).
Подальші партійно-політичні події проілюстрували дещо різне розуміння політичними партіями сенсу і змісту нового блокування та єднання. Зокрема, обидва праві українські Рухи так і не змогли розстатися зі своїми партійними брендами. Ще на з'їзді 5 березня Ющенко висловлював своє розчарування позицією обох Рухів, хоча Безсмертний зазначав, що ці політичні сили ще можуть приєднатися до НСНУ. До речі, деякі поважні функціонери Руху (Ключковський, Зварич, Олійник тощо) так і зробили, в індивідуальному порядку визначивши для себе орієнтири політичної кон'юнктури. Однак більшість членів НРУ мала дещо інше бачення свого виборчого майбутнього. 9 березня делегати з'їзду Народного руху України закликали всі патріотично-демократичні сили розпочати процес створення блоку для участі у виборах-2006. Таким чином, НРУ не виявив бажання розчинятись у «партії Ющенка».
У заяві з приводу створення нової партії, оприлюдненій через чотири дні після з'їзду НСНУ, рухівці Тарасюка висловили своє переконання в тому, що «для остаточної перемоги патріотично-демократичних сил... український політикум повинен викристалізуватися в кілька міцних політичних сил на правоцентристському фронті, в центрі і в лівому центрі...» При цьому на рівні співпраці в рамках нинішнього парламенту НРУ залишається колективним учасником фракції «НУ» — на відміну від УНП Юрія Костенка.
(І така позиція, виявляється, знаходить розуміння у «Народному союзі...». «Партію Чорновола» можуть прийняти до нового блоку Ющенка на особливих, більш вигідних рухівцям умовах. Принаймні минулого тижня Роман Безсмертний заявив про участь у коаліції інших партій таке: «Це питання вирішується шляхом надання частини своєї квоти... Наприклад, партія «Батьківщина» може поділитися своєю квотою з УНП, а НСНУ може запропонувати місця членам Народного руху в своїй квоті». — Ред.).
Водночас «рух» Костенка все ж іде трохи інакшим шляхом. Відокремившись 16 березня у паралельну «Нашій Україні» фракцію, лідери УНП заявили, що лишаються у складі пропрезидентської більшості і співпрацюватимуть з фракцією «НУ», а от щодо спільної участі в парламентських виборах, то це питання обговорюватиметься в листопаді. Проте складно сказати, наскільки реальною є така співучасть. Ігор Жданов, заступник голови політради НСНУ Безсмертного, в одній із публікацій у «Дзеркалі тижня» вказував на те, що «локомотив Ющенка» не потягне за собою Рухи. Припустимо: ну хіба що один.
Після маневрів УНП у партійному середовищі почали говорити про реальні можливості створення правоцентристського виборчого блоку. Гіпотетично, до такого виборчого утворення могли б увійти НРУ, УНП та, можливо, «Собор» Анатолія Матвієнка. При цьому недавно призначений прем'єр-міністр Криму Матвієнко днями заявив, що питання про конфігурацію блоку, в якому братиме участь УРП «Собор», ще не вирішене, хоча переговори з Костенком та Тарасюком тривають. І не лише з ними — «соборяни» віддають «кесареві кесареве». «У якій конфігурації — зараз відповісти важко, — каже Анатолій Матвієнко. — Можливо, це буде спільне об'єднання трьох блоків: «Народного союзу «Наша Україна», Юлії Тимошенко і Народної партії». Водночас він не виключив, що НСНУ, БЮТ і Народна партія можуть піти на вибори 2006 року окремо.
Вислови Ющенка на початку березня про необхідність створення виборчої коаліції у складі НСНУ, БЮТ та НПУ прозвучало як політичне завдання. По тому розпочалися переговори. Голова ради «партії Ющенка» Безсмертний передав засновницькі документи лідерам БЮТ та Народної партії, зазначивши в одному з інтерв'ю: «Наскільки я зрозумів з їхніх інтонацій, обох не влаштовують деякі моменти цих договорів». У середині квітня проект договору про створення «троїстої» коаліції обговорила президія ради НСНУ.
До речі, при цьому якось само собою «розчинилися» в повітрі пропозиції щодо передвиборчої співпраці з Партією промисловців та підприємців Анатолія Кінаха. Якщо одного разу пан Безсмертний у відповідь на запитання про те, хто увійде до першої п'ятірки списку майбутнього блоку, припустив, що це будуть Президент Ющенко, Прем'єр-міністр Тимошенко, Голова ВР Володимир Литвин і, можливо, перший віце-прем'єр Кінах, то наразі відомо, що ПППУ має намір вирушати на вибори самостійно.
Водночас й історія співпраці функціонерів «Народного союзу...» з главою Народної партії Володимиром Литвином виглядає неоднозначно. Спікер, явно плекаючи думки щодо окремої участі у виборах, неодноразово виголошував фрази на кшталт «я буду блокуватися з українським народом». При цьому можна пригадати, що Литвин висловлював сподівання на те, що Президент і Прем'єр-міністр розберуться з деякими керівниками областей, які примушують людей вступати до лав «Народного союзу «Наша Україна». «Замість того, щоб займатися проблемами розвитку регіонів, [«губернатори»] активно почали займатися питаннями партійного будівництва, почали створювати провладну партію й заганяти людей у партійні структури», — справедливо обурювався Голова ВР. Проте водночас із його висловлювань випливало, що переговори стосовно розбудови блоку тривають і така коаліція (з Ющенком і Тимошенко) — «один із найперспективніших проектів», адже «аналіз показує, що наявність цих трьох політичних сил на сьогодні дасть більшість у парламенті».
Зазначимо, що за всього цього оптимізму все-таки залишається незрозумілим, скількома ж відсотками голосів може прирости «троїста» коаліція за допомогою партії Литвина з огляду на її не надто високий рейтинг.
Щодо БЮТ, то тут ситуація виглядає ще більш заплутаною. Незважаючи на категоричні запевнення Юлії Тимошенко («Я біля Віктора Андрійовича буду стільки, скільки це буде потрібно Віктору Андрійовичу і нашій загальній справі») та заяви про початок переговорів між БЮТ, НСНУ та НПУ щодо організації спільного блоку, питання про доцільність для Блоку Тимошенко брати участь у коаліції залишається відкритим. БЮТ сьогодні набирає сили, як і лідерка «Батьківщини» — рейтингу. В березні партія «Яблуко» на з'їзді вирішила ліквідуватися та приєднатися до «Батьківщини» Тимошенко, і Юлія Володимирівна щиро вітала це рішення (лідер «Яблука» Михайло Бродський став одним із відповідальних за її піар. — Ред). Нагадаємо принагідно, що електорат Блоку Тимошенко — це й потенційний електорат НСНУ, принаймні сьогодні. Відтак на майбутніх виборах потенційні союзники можуть за певних умов опинитися і в ролі конкурентів.
Сьогодні можна побачити парадоксальну ситуацію: Юлія Тимошенко, перебуваючи при владі, фактично використовує свою колишню опозиційну риторику. Це продемонстрували, зокрема, ситуації, пов'язані з «м'ясною» та «бензиновою» кризами: Ю.Т. вживає обвинувальні смислові побудови, пов'язані зі змовами «перекупників», «російських нафтотрейдерів», навіть деяких колег по новій владі. Такі заяви виглядали б доконечно логічними, якби йшлося про апеляції до попередньої влади, яка своєю недалекоглядною політикою заклала підвалини нинішніх криз. Однак ідеться про виправдання влади нинішньої, виправдання вже за власні помилки. Та й при цьому, попри все, улюблениця Майдану сьогодні публічно сильна як ніколи. Коло прихильників Тимошенко принаймні не зменшується. Дії уряду переважним чином орієнтовані на бідних українських громадян, а заклики навести лад віднаходять саме в них значну підтримку. У разі своєї відставки Тимошенко завжди може сказати, що їй заважали «другі» та «треті» політичні сили всередині нововладної команди, або ж перешкоджали ті, хто вчасно перефарбувався, тобто перейшов із команди «старої влади». Отже, в разі виникнення несприятливих умов для її діяльності в уряді Ю.Т. завжди зможе знайти аргументи на свою користь і почати грати у відверто самостійну політичну гру. Тож для Президента вигідніше триматися з нею разом.
Володимирові Литвину теж особливо вибирати не доводиться: йому в спадщину дісталася «стара» аграрна партія, а її шанси самостійно пройти в парламент є незначними. Проте включення Литвина до блоку допоможе НСНУ використовувати інфраструктуру відповідної політичної сили, її ресурси, потужніше грати на місцевих виборах та заручитися спікерською підтримкою у ВР. Можливо також, що за участі Литвина у спільному блоці парламент не буде традиційною передвиборчою ареною, тут не створять чергові комісії з парламентського контролю за перебігом виборів.
А загальний висновок, який можна зробити наразі, нейтральний: для всіх політичних гравців потенційної «троїстої коаліції» існують свої плюси та мінуси. І остаточне розуміння того, на якому ж полюсі політичного дроту вони перебувають, має прийти трохи пізніше.
Керівництво «Народного союзу «Наша Україна» направило лідерам партії «Батьківщина» Юлії Тимошенко та Народної партії — Володимиру Литвину проекти документів щодо утворення коаліції, зокрема про питання квот у єдиному виборчому списку. Про це повідомив на зустрічі з представниками посольств і дипломатичних представництв зарубіжних країн голова ради НСНУ Роман Безсмертний. У цих документах окреслено схему розподілу місць у спільному списку, принципи діяльності та проект програми блоку, яка названа «Дорога успіху». За словами Безсмертного, головне в програмі — «впровадження політичних механізмів управління замість адміністративних, які й зараз переважають на найвищому рівні».
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
