Пересічні донеччани дуже неоднозначно реагують на епітет «бандитський», що міцно прилип до індустріального краю. Хоча й переконані, що протистояння злочинності, м'яко кажучи, тут таки бажає бути ліпшим. Не дивно, що такої ж думки й заступник міністра внутрішніх справ України Геннадій Москаль, який після відвідин Донеччини чітко оцінив ситуацію: «Погано, дуже погано...»
Хвалитися й справді нічим, бо іноді навіть складається враження, що на цій території роками створювався своєрідний заповідник для карного світу. А лідерів злочинних угруповань, з цією ж метою, немов внесли у «Червону книгу». Бо як іще пояснити їх перебування на волі?
Отож дуже «дивувався» цій обставині під час наради з підлеглими й Геннадій Москаль. Так само, як і тому, що 167 «розстрільних справ», назбираних іще з 1991 року, так і залишились нерозкритими. А ще дуже багато питань у правоохоронців виникає стосовно місцевих особливостей передачі власності з рук у руки. На переконання замміністра, цей перерозподіл відбувався пiд акомпанемент стрілянини, вибухів та відвертого залякування в ході наступних «перемовин»: «Ти віддай, а то ми поріжемо на м'ясорубці і тебе, і дітей, і родичів».
Сьогодні ж така власність уже легалізована і видається законною, а ті, хто недавно тероризував і знищував своїх конкурентів, тепер уже «святі та Божі». Однак дістатися до них правоохоронцям важкувато, оскільки потерпілі бізнесмени відверто бояться звертатися до правоохоронців по допомогу.
Утім, виявляється, й звертатися майже немає до кого. Адже ось як оцінив Геннадій Москаль позицію своїх донецьких підлеглих: «Не те що в окопах сидять, а ще й накрилися білим простирадлом». Вихід один і дуже радикальний — «Буду брати ломаку й виганяти. Це, знаєте, як колись позаду були загороджувальні загони, що не давали відступати...»
А відступати, за словами замміністра МВС України, й справді нікуди. «Питання стоїть так: або залишаться бандити, або міліція. Хтось когось повинен потіснити. Бо так далі жити неможливо».
Що ж, у донеччан тепер з'явилася можливість поспостерігати на практиці за реалізацією згаданих намірів. І тому вже навіть з'явилися побоювання, що в місті та області побільшає акцій проти «політичних репресій». Адже, подейкують, в останні місяці всі карні елементи — від «паханів» до «сявок» — дружно вступили ... в різноманітні політичні партії. Як навіщо? Аби у разі затримання потім волати про переслідування й розправу винятково за політичні переконання.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
