Борис Тарасюк і дев’ять його телефонів

      Саме із «зарплатного звіту» почався вчорашній «день відкритих дверей» у Міністерстві закордонних справ України. Приймаючи журналістів у велетенській залі засідань, обладнаній ще в часи Щербицького, в якій найкраще — це вид iз вікон на Дніпро і кручі, міністр Борис Тарасюк повідомив: найменший посадовий оклад співробітника МЗС — 243 гривні, найбільший — 709. Це — «щоб ви не думали, що дипломати жирують і шикують». Звісно, убогий гаманець доповнюють доплати за ранг, знання мов, відрядження, але все одно, каже Тарасюк, співробітники зовнішньополітичного відомства — візитки держави — отримують менше, ніж чиновники, приміром, Мінфіну та Мін'юсту. Нелогічна і несправедлива в уряді система оплати праці, резюмує міністр. На не вельми етичне питання, скільки ж він сумарно отримує на місяць, Борис Іванович відповів лише, що суттєво втратив у грошах, коли пішов iз Верховної Ради у міністри. Зате ж у статусі набув.

      Це друга «каденція» Бориса Тарасюка на посаді керівника МЗС. Перша — у 1998—2000 роках, коли його Президент Кучма «відставив» з незрозумілим формулюванням, за яким тоді політичні оглядачі прочитали «руку Москви» і занадто проєвропейську налаштованість міністра. В міжчасся інтер'єр робочого кабінету на 6-му поверсі будівлі на Михайлівській площі змінився повністю. Проте Тарасюк не став витрачати бюджетні гроші на ремонтні витребеньки — залишив усе, як було при його попереднику Костянтину Грищенку. Хіба що, додає з іронічною усмішкою, переніс комп'ютер з кімнати відпочинку на свій стіл у робочому кабінеті, бо «як можна працювати без комп'ютера перед очима»! Деталі інтер'єру, ті дрібниці буттєвого простору, які у кожної людини мусять бути своїми, гріючими, особистісно дорогоцінними, у кабінеті Бориса Тарасюка з'явилися. Це, по-перше, мапа Європи ХVII століття, укладена голландськими картографами, яку він придбав у Нідерландах, ще будучи послом у країнах Бенілюксу. «Там вказана Україна і в дужках написано «Країна козаків», — деталізує Борис Іванович. По-друге, ще одна мапа — світу, сучасна. Величезна, розміром із «Сікстинську мадонну», з малюночками прапорів усiх країн свiту, вона була виготовлена на замовлення МЗС, але Тарасюк нарікає, що все одно малувата — масштаб дрібний. По-третє, трохи поодаль — збільшений знімок першої наради послів Української Народної Республіки 1918 року. Раритетна річ. Це копiя з фотографії, яку відшукав у польських архівах консул України в Кракові. Крім того, ліву стіну кабінету прикрашають дві кольорові фотографії, залишені Грищенком: зверху острів Зміїний, зазнімкований з гелікоптера, нижче — коса Тузла, яка на бірюзовому тлі моря химерно нагадує інфузорію туфельку під мікроскопом.

      «Помаранчеву» історію відтворює подарований Президентом гігантський знімок Майдану, заквітчаного прапорами, а ще на робочому столі — невеликий портрет у дерев'яній рамці: Тарасюк з Ющенком сидять на якомусь офіційному зібранні, про щось жваво перемовляються між собою.

      І — як і в кожного державного посадовця такого рангу — стадо телефонів на приставному столику. Їх вісім, дев'ятий — мобільний — возлежить на робочому столі. Всі, крім двох, дзвонять однаковою мелодією. Здуріти можна! Чомусь переважно всі апарати молочного кольору, дизайну 70-80 років. Навряд чи раритетні, припускає хазяїн кабінету, адже, бачите, на кількох замість дисків викарбувано тризуб. Один з таких — прямий зв'язок з Президентом, другий — з Прем'єром.

      Далі Борис Тарасюк веде журналістів у кімнату відпочинку, де, каже, рідко буває. За нею, в прихалабку — душова кімната. «Але я тут душем не користуюся», — каже Тарасюк з певною часткою чи то зверхності, чи то гидливості. Напевно, Борис Іванович, на відміну від Юлії Володимирівни, яка провела день відкритих для журналістів дверей у Будинку уряду кількома тижнями раніше, на службі ночувати не залишається. Розкладайка помічена не була.

      Хоча робочі будні міністра закордонних справ традиційно напружені, рiдко коли вiн виїздить ранiше опiвночi. За сто днів роботи мав 21 закордонне відрядження і приймав у Києві 14 делегацій. Словом, які там вихідні! Колись любив риболовлю, каже, а зараз куди там... Єдиний за останні сто днів урядування вихідний 50-річний міністр мав минулої суботи — доньку заміж видавав.

      Екскурсували журналісти і по залах, де проходять переговори. Таких залів для прийомів два (якщо не враховувати згаданий на початку, який морально застарів). Зали ці не змінилися від дореволюційних часів. А от новинка міністерських коридорів — саморобна дошка на кшталт дошки об'яв, називається: «Побажай міністрові закордонних справ». Обписали її ще на Майдані, а повісили на стіну неподалік Тарасюкового кабінету нещодавно. Це буцімто подарунок Президента. Добре, що не всі іноземні делегації, пробігаючи повз, знають українську або російську мову чи не встигають вчитуватися в рукописні рядки. Адже майдановий народ писав там не для дипломатів і не їхньою мовою. Приміром, дрібненькими карлючками нашкрябано «Кляті москалі», або «Рятуйте нас від Росії». Хоч у масі побажання — в дусі політкоректності, наприклад, таке: «Полтавщина бажає бистріше пробити вікно в Європу». Ясно, що без Бориса Тарасюка Полтавщині складніше це зробити самотужки.

      А за рогом — дерев'яна споруда, схожа на трибуну промовця. Насправді це пост охорони. Тобто був пост. Учора у присутності журналістів міністр сказав, що це останній день роботи охоронця на підступах до його кабінету. Стосовно ж інших кадрових змін, то вони натепер у МЗС незначні. Володимир Огризко, заступник міністра, який, зокрема, курирує й кадрові питання, каже, що звільнень фактично не було, здебільшого співробітники переводилися в інші міністерства. Проте на дипломатів чекає процедура переатестації. У цілому ж у зв'язку з політичними подіями в дипломатів побільшало ентузіазму, свідчить Огризко, і тепер не треба нікого переконувати в тому, що слід активно захищати національні інтереси України, всі й без того працюють самовіддано, а не так, як раніше — в напівтонах.