Рококо, теє-то, як його — «Наталка Полтавка»

      У «франківців» з Котляревським стосунки особливі: жодна з вистав, поставлених за п'єсами корифея, не загубилася у завжди багатому і різноплановому репертуарі театру. Стосунки драматурга з Театром імені Франка першим розпочав Гнат Юра, поставивши у 1933-му «Москаля-Чарівника». «Наталку Полтавку» у 1942-му переніс на сцену Амвросій Бучма — було це в евакуації в Семипалатинську, виставу тоді грали на фронтах Великої Вітчизняної. Майже двадцять років у репертуарі — таке досягнення бурлеск-опери «Енеїда», де головні ролі виконували Анатолій Хостікоєв і Богдан Ступка. І ось тепер ще один привід для розмови про глибоку повагу та симпатії між Театром Франка і творчістю Котляревського: вистава «Наталка Полтавка» у постановці Олександра Анурова обіцяє стати однією з найгучніших прем'єр сезону.

      А починалося все, як на мене, із зухвалої ідеї режисера Анурова запросити в цей проект лідера «ВВ» Олега Скрипку. «Для цієї вистави мені потрібна була людина, яка з величезною повагою і трепетом ставиться до української культури», — так пояснив свій «каприз» пан Ануров. У тому, що такій вимозі Олег Скрипка відповідає повністю, щиро переконані всі прогресивні українці — у цьому вони неодноразово пересвідчувалися на численних імпрезах, автором та реалізатором яких був саме лідер «ВВ». А на остаточне «так» Богдана Ступки — ні, Скрипка йому подобався завжди, але ж тут iшлося про відповідальне рішення художнього керівника театру — вплинула ... музика Олега. Син Остап приніс останні диски «ВВ», після прослуховування яких «Наталку Полтавку» без Скрипки Богдан Сильвестрович уже не уявляв. А перед прем'єрою розповів про ще одну шальку на терезах того рішення: «Ми прагнули повернути цю п'єсу глядачеві й дуже хочемо, щоб на цю виставу пішла молодь».

      Роботу в «Наталці Полтавці» не назвав легкою і невимушеною жоден із тих, хто працював над виставою. Ще б пак, режисер на репетиціях влаштував справжню диктатуру: грати так і не інакше, зосередження максимальне, про спізнення забути! Втім нарікань я також не почула. І побачене переконало, що Ануров пішов правильним шляхом. «Ми зробили величезну роботу, — підсумовує режисер. — Ми прагнули зняти з цієї п'єси соціальний мотив, літературне кліше, ми воліли відійти від стереотипів і повернути творові його  найкращі якості. При цьому тут не проігнорована жодна з ремарок автора, а текст хоч і скорочений, але оригінальний».

      Таке надзавдання для команди Анурова не стало ідеєю-фікс — митці з ним розібралися душевно і професійно. Навіть до визначення жанру підійшли неформально, означивши його як «Українське музично-драматичне рококо, теє-то, як його, у двох діях». А щодо Скрипки, якому доручили роль Виборного  — Олег, до слова,  до останнього сподівався на роль Петра, — то є підстави підозрювати, що у вільний від концертно-творчої діяльності час музикант відвідував курси акторської майстерності й студіював Станіславського. Такого багатогранного, цікавого і милого Виборного ще пошукати. І такого багатогранного актора також. Олег Скрипка зразка Вакули у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки» — це, виявляється, лише одна сота акторського потенціалу лідера «ВВ».

      «В українській культурі, — каже Скрипка, — дуже мало фактів і подій, яким властиве поняття стилю. «Наталка Полтавка» — вистава точна і стильна. От коли б тут була електрогітара — це було б вульгарно. А проста гітара з червоною стрічкою на грифі — це вже кухонний романтизм». Я ж, переглядаючи «Наталку Полтавку», згадала ще одну виставу цього театру, «Мартина Борулю». Слухайте, а класика —  річ таки справді позачасова! І той же садок, півні, народний спів — це те, до чого кон'юнктура не має жодного стосунку.

      Автор сценографічного вирішення вистави, Андрій Александрович-Дочевський — село і людей ніби обвів рамкою: цілком можливо, що згодом на цьому полотні цей же сюжет проживатимуть інші персонажі... А художник  костюмів, Людмила Нагорна, розповіла, що деякі туалети для цієї вистави автентичні, куплені на базарах Полтавщини.

      У виставі задіяні також Тетяна Міхіна (Наталка), Петро Панчук (Возний), Павло Піскун (Петро), Лариса Руснак (Горпина Терпелиха) та інші. Аранжування музики Лисенка також здійснив Олег Скрипка. І наостанок хочу попередити прихильників «ВВ»: відтепер ваш любчик належить ще й театралам. Олег Скрипка настільки захопився театральним мистецтвом, що навіть скоригував свої музичні плани, аби 15 червня разом із Театром Франка повезти «Наталку Полтавку» на гастролі до Севастополя.