Iслам Карiмов. (Фото РЕЙТЕР.)
Уся історія Узбекистану — це історія кривавого протистояння кланів. Власне, боротьба за демократію тут є боротьбою кланів. Найсильніші — самаркандський, джизакський та ферганський. Попри те, що питома частка таджиків у країні незначна, таджики мають відчутний вплив на політику, їхні інтереси представлені почасти самаркандським кланом.
За Конституцією, в Узбекистані все як годиться: три гілки влади, виконавчу очолює президент. Проте в реальності Карімов є неподільним правителем і контролює всі гілки влади. Парламент, Олий Маджліс, отже, виконує фунцію ширми.
Парламент Узбекистану двопалатний. Нижня, зі 120 депутатів, обирається за партійними списками. Депутати верхньої палати представляють області, Ташкент і Каракалпацьку автономію. Проте вибори в Узбекистані є доволі умовним актом, адже фактично всі партії — провладні.
Тут вважають, що східна демократія не може бути схожою на західну. Уявлення про демократію в Узбекистані та інших державах Середньої Азії грунтуються на колективізмі і патерналізмі. Ідея колективізму тут полягає в шанобливості до махалла (громади), яка завжди була впливовим осередком суспільства, зокрема, і за часів басмачів. Закон 1999 року про органи місцевого самоврядування враховує інтереси махалли і навіть дозволяє їй втручатися в приватне життя членів громади. Так, наступний Закон «Про стражів махалли», узаконив своєрідних стукачів — членів громади, які інформують правоохоронні органи про життя своїх сусідів.
Порушення прав людини — звичка у країнах Середньої Азії. Так, у період збирання бавовни узбеків, незалежно від професій, виганяють на поля. Міжнародні правозахисні організації називають і десятки інших явищ, які грубо порушують права людини. Так, за інформацією Human Rights Watch, узбецька міліція широко застосовує тортури, навіть такі екзотичні, як загроза заразити СНІДом.
Зрозуміло, що влада Узбекистану обмежує діяльність недержавних організацій (у 2004 році в республіці закрили представництво Фонду Сороса) і ЗМІ (у республіці журналісти регулярно опиняються на лаві підсудних за звинуваченням у «зазіханні на конституційний лад Узбекистану»).
Складна ситуація і в релігійній царині. Світська влада намагається пiдкорити собі iслам. Це складно. Отож з 1992 року точиться боротьба держави з ісламістами. Громадяни мають право відправляти мусульманські обряди тільки в рамках, зазначених державою. За повідомленням правозахисників, за 10 років близько 7 тисяч чоловік були засуджені за їхнi релігійнi погляди.
Особливо переслідувана — організація «Акрамія», яку експерти оцінюють радше не як терористичну, а як просвітницьку, «листівкову». Втім Карімов називає її терористичною, інкримінує участь в «Акрамії» багатьом політичним ісламським діячам, аби нейтралізувати їх вплив на суспільство, яке майже суціль є мусульманським. Штучно підсилюючи загрозу ісламського фундаменталізму в Узбекистані, Карімов таким чином виставляє внутрішньополітичну боротьбу як «війну з тероризмом», що є для багатьох держав, насамперед для США, достатнім виправданням і жертв серед мирного населення, і порушень прав людини в Узбекистані.
У лютому 1999 року в ташкентських урядових будинках пролунало п'ять вибухів, у результаті яких загинули 16 і були поранені більше ста чоловік. Влада Узбекистану кваліфікувала це як замах на Іслама Карімова і поклала відповідальність на Ісламський рух Узбекистану й опозиційну партію «Ерк». Після терактів сотні жителів Ферганської долини були затримані і засуджені за підозрою в членстві у заборонених ісламських організаціях. Відтак усі п'ять партій, що взяли участь у парламентських виборах наприкінці 2004 року, були лояльні до президента. Традиційно поза виборчою грою виявилися «Бiрлик» (націоналістична партія, лідер Абдурахим Пулат зараз у еміграції) і «Ерк» (демократична партія, лідер Мухаммад Салих також живе за межами країни), які не зуміли одержати реєстрацію.
При цьому в Узбекистані періодично відбуваються стихійні акції протесту, в яких беруть участь в основному сільські жителі (а їх у країні — більшість). Наприклад, у березні 2005 року в місті Джизак близько 500 фермерів захопили відділення міліції і спалили дві міліцейські машини. Вони протестували проти рішення влади ліквідувати дрібні приватні земельні наділи і намагалися захистити місцевого опозиційного лідера Егамназара Шайманова. Торік народні хвилювання відбувалися також у Ферганській області, Кашкадар'їнськiй, Сирдар'їнськiй, Андижанськiй областях і Ташкенті. У квітні 2005 року незареєстрована Партія вільних фермерів оголосила про створення «Сонячної коаліції» для координації протестного руху. Влада схильна пояснювати дії опозиції впливом ісламістів.
Теракти в Узбекистані стали жахливим елементом політичної боротьби. Згадаємо, як навесні і влітку 2004 року країну накрила хвиля терористичних актів. Протягом трьох останніх днів березня в Ташкенті, а за деякими даними, і в інших містах Узбекистану, відбулася серія вибухів (на ташкентському ринку «Чорси», біля столичного магазину «Дитячий світ», у приватному будинку в кишлаку Кархамон тощо). Також повідомлялося про напади бойовиків на блокпости міліції і просто про вуличні бої, а в столичному передмiстi Ялангач правоохоронним органам довелося провести дійсну спецоперацію проти, як мінімум, 20 чоловік. Мінімальна кількість жертв весняних терактів 2004 року — 42. Щонайменше, шість чоловік загинули в результаті вибухів американського й ізраїльського посольств у Ташкенті в липні 2004 року.
Узбекистан має площу в 447,4 тис. кв. км. До складу Росії узбецькі терени увійшли в 60—70-х рр. XIX ст.
З 26 млн. чоловік, що проживають у республіці, 72 відсотки — узбеки, 8 відсотків — росіяни, 5 — таджики, 4 — казахи, 2 — кримські татари (це ті, що осіли після сталінських депортацій). Державна мова — узбецька.
Столиця — Ташкент (2,5 млн. мешканців). Інші великі міста — Наманган (понад 400 тисяч), Самарканд (до 400 тисяч), який вважають колискою історії, Андижан (понад 340 тисяч).
Перші й останні демократичні вибори в Узбекистані пройшли в 1991 році, коли країна отримала незалежність унаслідок розпаду СРСР. Відтоді і донині президентом є Іслам Карімов.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
