«Перший Національний» конфлікт

      До того, що в Україні фактично не існує незалежного й більш-менш об'єктивного телебачення, усі вже давно звикли. Приватне ТБ через свій статус повністю виправдовує тезу про те, що музику замовляє той, хто платить, тобто володіє каналом (а відомо, що всі загальнонаціональні «кнопки» контролюються двома фінансово-політичними холдингами — есдеківським, тобто Суркіса—Медведчука, та «дніпропетровським», Пінчука—Деркача). За цих умов, в ідеальному варіанті, сподівання на якусь усереднену об'єктивність мало б породжувати мовлення Першого Національного каналу — єдиного, котрий фінансується з наших з вами кишень, тобто грошима симпатиків і Ющенка, і Януковича, і Мороза, й Симоненка, і Тимошенко, і, прости Господи, того ж Медведчука. Та маємо натомість по-новому «совковізований» телеканал, який дехто вже воліє називати «Першим обрізаним» — на честь однієї партії, яка потроху взяла його під свій контроль. Водночас не можна не брати до уваги, що перша кнопка (УТ-1 плюс «Ера») покриває найбільшу частину глядацької аудиторії України порівняно з іншими каналами (за даними Нацради з питань телебачення і радіомовлення — понад 95% приймачів). Про те, що такий рупор впливу на електорат є надзвичайно привабливим (до того ж фактично дармовим), годі й казати.

Криза від менеджменту кризового менеджера

      Перший Національний, він же УТ-1, за відсутності в Україні Громадського телебачення завжди контролювався передусім центральною галузкою влади — Президентом. Навіть Кабінет Міністрів не має особливого впливу на сирецький «олівець» — якщо буде потреба й бажання, тутешні телевізійники «мочитимуть» (і «мочать») найбруднішими методами хоч і самого Прем'єр-міністра, будь то Ющенко у 2001-му чи Янукович зараз. Конкретні методи президентського контролю за «першою кнопкою» — «темники», «телефонне право», Головне управління з питань інформації АП на Банковій — при цьому не стільки важливі. Іноді гарант «ділився» теледобром УТ-1 (і зараз іноді «ділиться») зі своїми фаворитами, Віктором Пінчуком та Олександром Волковим, але віднедавна цей шматок медіа-пирога отримав у підпорядкування головний «кризовий менеджер» країни — Віктор Медведчук. Аби все на своєму «дітищі» було унормовано, до штату ПершогоНаціонального перейшла фактично вся команда служби інформації «проесдеківського» ТЕТу на чолі з Миколою Канішевським. Тут уже й «темників» з управління Сергія Васильєва не потрібно — «своїм людям» давно відомо, як треба оспівувати події під «трояндову» дудку. Відповідно, новим керівником Національної телекомпанії України після Ігоря Сторожука (який подався у речники до спікера Литвина) став Олександр Савенко, виходець із наближеного до есдеків управління інформполітики Адміністрації Президента.

      Нещодавно інформація про зрощення СДПУ(о) й УТ-1, яка витала на рівні чуток усвідомлення побаченого, матеріалізувалася в конкретні «свійські» сюжети Першого національного. Якщо перед тим Віктор Медведчук волів здебільшого не спливати в інформпросторі «першої кнопки» (а це, фактично, пожертвування останнього майбутнім балотуванням у президентство), то цього разу вся Україна мала змогу побачити, як виглядає його молодший брат, голова Львівської обласної державної податкової адміністрації Сергій Медведчук, що він спростовує й проти кого бореться. У зображенні УТ-1 конфлікту на Галичині між «Нашою Україною» та «медведчуківцями» винним вийшов Віктор Ющенко. Саме проти В.Ю. були спрямовані репліки Медведчука-молодшого, який замість працювати дав «переможну» прес-конференцію  у Києвi: мовляв, любов до України не звільняє від сплати податків. Цікаво, що навіть інший «братерський» Соціал-демократичній партії (об'єднаній) канал зумів вишукати можливість хоч якимось чином донести до глядачів уривки змісту «нашоукраїнської» прес-конференції. Натомість загальнодержавний канал кілька днів поспіль під різним соусом пускав в ефір «правду-матку» фізкультурника-податківця.

      Тобто слід визнати, що Медведчук і компанія за допомогою НТКУ в даному випадку займаються хай навіть не стільки самопіаром, скільки боротьбою з неугодною партії та її шефу інформацією. Тут подається одна точка зору, яка полягає в тому, що бізнесмени в «Нашій Україні» — ледь не банда, яка злісно не платить державі податків і при цьому «кришує» своїх зусиллями Віктора Ющенка. І — ані слова про те, що не лише «нашоукраїнці», а й абсолютна більшість львів'ян, включно з прибічниками пропрезидентської «Єди», виступають проти методів Медведчука, за якими партійний «общак» поповнюється податковими надходженнями, що вибиваються у всіх «інакомислячих» бізнесменів.

      Але це лише один штрих до упередженості та залежності Першого Національного від конкретної політичної сили, яка на виборах до ВР посіла останнє з прохідних місце — шосте. А ще ж є й маса інших «інформаційних приводів». Скажіть, вас не «дістала» вечірня подача на УТ-1 шляхів політичної реформи у тому сенсі, який цього ранку спав на думку адмiнiстратору з Банкової? Згадайте масову кампанію з висвітлення «всенародного обговорення» політреформи — скільки було галасу, кому він був потрібен, і де цей — нібито схвалений масами — варіант зараз? Усе пояснюється просто: УТ-1 у новинах та так званій аналітиці подає конкретну позицію фактично однієї політичної сили — СДПУ(о) — на конкретний момент. Решта ж течій висвітлюється так, як дозволяють гласні чи негласні «темники», видані політтехнологами цієї ж партії.

      Пригадується, під час недавньої прес-конференції київського мера Олександра Омельченка, коли «зависло» питання відставки столичного градоначальника, один журналіст із Першого Національного пояснив співробітникові КМДА, що його сюжет, можливо, «не піде». «Я розумію цю ситуацію, але тут нічого від мене не залежить», — зазначив хлопчина-журналіст, додавши, що «темники» і дзвінки з вищих кабінетів продовжують надходити. Мабуть, не варто нагадувати, кому з українських політиків ще з часів виборів мера Омельченко сидить у печінках і хто має на нього зуб після збору підписів за відставку першого віце-спікера минулого парламенту. Та що вже казати про столичного голову, якщо на недавньому заслуховуванні звіту НТКУ у сесійному залі гнівними тирадами на адресу Савенка розійшовся Голова Верховної Ради, який, зриваючи голос від крику, звертався до телевізійного начальства з питанням-вимогою про  «темники» на Першому каналі. Видно, що упереджене ставлення «медведчукістів» дістало й Володимира Литвина. Ще трохи — і кричатиме вже Прем'єр Янукович, останні дії якого центральні телеканали на чолі з УТ-1 теж висвітлюють саркастично-скептично, готуючи «головного дона» до відставки.

Головні цензори: народні депутати чи Кучма з Медведчуком?

      Та поки що на передньому краї боротьби за об'єктивність УТ-1 стоїть парламент, який іде в бій увесь скопом, а не лише своєю опозиційною частиною. Те, що опозиція свого часу «захопила приміщення НТКУ», добре вписувалося в розгортання антипрезидентського наступу після 16 вересня 2002 року, але тепер такий крок депутатів був би чи не ще більш обгрунтованим. Можливо, до Мороза—Симоненка—Тимошенко приєдналися б і деякі «більшовики»? Але поки що конфлiкт відбувається лише на рівні заяв. Працівники Нацтелекомпанії звично називають вимоги опозиції у наданні ефіру втручанням у політику телеканалу та проявом цензури. І найцікавіше те, що у явищі, яке давно хочуть побороти опозиція та журналісти, голоси з вулиці Мельникова звинувачують навіть Володимира Литвина, колишню праву руку Леоніда Кучми.

      У цьому протистоянні є кілька документальних зачіпок. Якщо слідувати логічно-хронологічній послідовності, то ще влітку Верховна Рада прийняла постанову, якою зобов'язала Нацраду з питань телебачення і радіомовлення та Держкомітет з ТБ і РМ «протягом четвертої сесії Верховної Ради України четвертого скликання забезпечити у дні пленарних засідань трансляцію на Першому каналі Українського телебачення у прямому ефірі 45-хвилинних передач за участю народних депутатів України — представників депутатських фракцій (груп) та позафракційних народних депутатів України періодичністю чотири рази на тиждень у часовому проміжку між 19 і 20-ю годиною». Вимоги парламенту (окрім демонстрації відкриття сесії, днів уряду і ще кількох «протокольних» подій) НТКУ не задовольнила. В кінці вересня серед нардепів почала обговорюватись пропозиція оштрафувати НТКУ. Нацрада з телебачення і радіомовлення навіть зобов'язала НТКУ виконати постанову ВР про висвітлення її роботи в ефірі УТ-1, інакше тій загрожував штраф у розмірі 1,15 млн. грн. А голова парламенту Володимир Литвин висловив думку, що в разі «ігнорування» Верховної Ради ефіром УТ-1 доцільно буде взагалі припинити держфінансування НТКУ. За це, власне, спікер і потрапив під найбільшу критику керівників УТ-1. А ще ж їх «підігріли» заяви деяких депутатів із «Нашої України» (зокрема Сергія Ратушняка) про те, що оскільки Перший Національний показує лише речі, потрібні СДПУ(о), то хай його забезпечує коштами партія Медведчука, а не держбюджет. Що кумедно для державного телебачення, але логічно в наших збочених реаліях.

      А реалії такі, що навіть висунутий пропрезидентською більшістю на свою посаду Голова ВР притримується фактично опозиційних поглядів на інформаційну політику держави. Пригадується, коли на прес-конференції Леоніда Кучму попросили прокоментувати вищезгадане висловлювання Литвина — колишнього «домедведчукового» куратора своєї Адміністрації, — Л. Д. заявив, що Литвина, либонь, не так зрозуміли. А після прес-конференції якось невпевнено запитував своїх супровідників: «А що, Володя таке справді казав?»

      Нещодавно провiдники інформаційного комітету парламенту Микола Томенко та Юрій Артеменко внесли на розгляд нардепів чергову постанову, котра зобов'язує НТКУ надавати ефір депутатам кілька разів на тиждень. Згодом в агенції «Укрінформ» представники НТКУ провели власну прес-конференцію, на якій знову зазначили, що спроби нардепів прорватися до ефіру Першого Національного «є не чим іншим, як грубим втручанням у програмну політику каналу». Цікава політика, погодьтеся: півдоби ловити інформацію, пропущену лише через «об’єднанi» мізки, хоча, за логікою, УТ-1 як державний канал мав би якнайширше охоплювати запити всього суспільства. А ці запити серед усіх гілок влади, як не крути, найкраще представлені саме у строкатому парламенті.

      Та в телевізійників своя думка. За словами директора творчого об'єднання культурологічних програм НТКУ Олександра Опанасенка, «згідно з постановою, ми повинні висвітлювати початок роботи сесії, її завершення і такі важливі події, як дні уряду. Може йтися про невиконання лише одного пункту — надати ефір депутатам з 7-ї до 8-ї години вечора, тобто в прайм-тайм. Але немає законодавчого врегулювання розміщення такого замовлення. Є постанова Верховної Ради, але постанова не є законною. Вона сама порушує закон, диктуючи, як і що робити, втручаючись у роботу каналу». При цьому вони посилаються на юридичні прогалини та несумісності з постановами уряду й парламенту законів «Про телебачення і радіомовлення» та «Про порядок висвітлення діяльності органів державої влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації».

      У депутатів — своя думка з цього приводу. «Постанова Верховної Ради, за яку проголосувало 433 народних депутати, — законна. Працівники ж НТКУ говорять про її нелегітимність, бо таке рішення Медведчука та Кучми. Все інше, мовляв, від лукавого», — зазначив у коментарі «УМ» голова інформаційного комітету Верховної Ради Микола Томенко.

Гроші для НТКУ пішли в інші кишені?

      Працівники НТКУ постійно наголошують ще й на тому, що їм катастрофічно не вистачає коштів. У відкритому листі на адресу керівників держави, який днями підписало близько півтори тисячі працівників Національної телекомпанії, йдеться про те, що «цього року передбачено менше  ніж 17% від потреб компанії. Зараз сума недофінансування за останні 8 років складає 61 млн. грн.» За словами вже згаданого пана Опанасенка, якщо не вирішиться питання фінансування НТКУ, то «наші працівники просто повимирають (за їхніми словами, вони отримують у півтора рази меншу зарплату, ніж середня по Києву. — Авт.), і тоді прийде хтось інший і купить усе це разом за 2 мільйони доларів, і матиме перед виборами прекрасну трибуну».

      Гнів телевізійників зрозумілий: вони ретранслюють думку своїх патронів, які цю «прекрасну трибуну» вже мають і не хочуть нікому віддавати. Пояснюючи це тим, що «надати найрейтинговіший час ефіру Верховній Раді збитково». При цьому, виходить, пропаганда Кучми з його компанією — вигідний комерційний продукт?

      Гаразд, якимось чином ще можна прийняти аргумент про недокладання державним телевізійникам бюджетного «м'яса» (хоча все одно не ясно, чому у зв'язку з цим новини УТ-1 мають подавати позицію здебільшого лише однієї владної партії). Але хто винен у непереказуванні коштів на Сирець? «Це питання (про недофінансування. — Авт.) — до Кабінету Міністрів. Верховна Рада не фінансує НТКУ, — зазначає Микола Томенко. — Цим займається, і справді недофінансовує телебачення, Кабінет Міністрів. Більше того, конкретно моя позиція полягає в тому, що потрібно збільшити фінансування НТКУ на зарплату її працівникам та на виготовлення авторських програм. Справді, сумно, що працівники НТКУ стали заручниками ситуації, і їхні гроші, будемо казати відверто, крадуть».

      З метою перевірки, чому журналістам з НТКУ бракує грошей (а є ж держфінансування, доходи від реклами, від коштів суборендарів, які розміщують свої продукти на Першому Національному), народні депутати з інформаційного комітету днями ініціювали створення тимчасової слідчої комісії для перевірки використання НТКУ бюджетних коштів і ведення фінансово-господарської діяльності.

Що з цього вийде?

      Утім усе після скандалів та перевірок залишиться, либонь, по-старому. Хіба звикати — пошуміли і забули. Якось «проїхали» той факт, що тяганина за гроші та ефір між депутатами і телевізійниками є лише наслідком узурпації «першої кнопки» конкретними, надто нахабними політичними гравцями. Приміром, Томенко зазначає, що «поки Президентом є Кучма, а керівником його Адміністрації — Медведчук, ніяких дебатів на Першому Національному не буде. Бо Кучма хоче показати, не допускаючи депутатів до ефіру, що в них, як він колись заявив, «шарики за ролики».

      Прикро за журналістську гвардію УТ-1, котра стала заручницею ситуації. З одного боку — прихід хлопців із ТЕТу, оплачених з інших, явно ширших, кишень, з іншого — тиск топ-менеджерів, крім того, через надмірні «старання» деяких політичних сил справді з'явилась загроза фінансового краху НТКУ.

      Та найобразливіше таки за всіх українців. Хоча всім давно відомо, хто є хто в українській політиці, прикро, що про можливості та прагнення тієї ж опозиції у нас насправді мало що знають — і через банальну дезінформацію, і через просте ігнорування.

      А ще неприємно визнавати, що аудиторії — тобто власне народу — фактично байдуже, яка «пурга» доноситься до його вух із блакитних екранів і які ділки від олігархії її організовують та спрямовують. Згадаймо водночас, що в Чехії зо два роки тому сотні тисяч громадян виходили на маніфестації, коли постала загроза купівлі державного телебачення. Об'єктивного державного телебачення.