Хто куди, а ми — в пісочницю!
Діти усього світу (за винятком хіба що мешканців засніжених просторів біля полюсів планети) обожнюють сидіти в пісочниці та ліпити пасочки, химерні будиночки, грандіозні палаци і фортеці — зрештою, все, що підказує маленьким митцям їхня нестримна фантазія. Більшість дорослих тільки поблажливо посміхаються, спотерігаючи за цими нехитрими іграми, а деякі самі не проти приєднатися до захоплюючого будівництва. Щоб це зробити, зовсім не обов'язково розганяти своїм портфелем дворову дрібноту. Завітайте на київський фестиваль пісочної скульптури та ленд-арту, і ви матимете 10—15 тонн добірного пісочку і купу необхідних інструментів, щоб зліпити таку пасочку, яка дошкільняті і не снилася...
Цього року місцем проведення міжнародного фестивалю (вже третього за рахунком) став Труханів острів, куди приїхали молоді скульптори, дизайнери та художники із різних міст України, а також Кореї, Китаю, Росії та Білорусі. За словами директора фестивалю Катерини Лєгостаєвої, до підготовки робіт підійшли грунтовно — учасники самі вибирали кар'єр, із якого потім взяли 300 тонн піску (його доправили до острова на баржі). Організатори забезпечили усіх, житлом та харчуванням,матеріалом та необхідними інструментами — словом, працюйте й насолоджуйтесь процесом! Удень — копання у величезній пісочниці, увечері — посиденьки біля вогнища, майже рибальська юшка (щоправда, із магазинної риби, але це несуттєві дрібниці), розмови «про жизнь», зрештою, обмін секретами роботи. Протягом тижня 16 команд втілювали в життя проекти, так чи інакше присвячені музиці. Тема фестивалю — «Алея зірок», тож музичних кумірів на пляжі вистачало — як збірних образів, так і конкретних знаменитостей.
Головне — ноги!
Для того, аби мати повне уявлення про нелегку роботу скульпторів-пісочників, треба побачити їх у процесі лiплення, тож за два дні до відкриття виставки я здійснила невеличку вилазку на Труханів острів. Митці зосереджено натоптували, ліпили й рубали піщану масу і час від часу тривожно позирали на край неба, звідки сунула величезна дощова хмара. «Що, знову? — обурюється хлопець із кухонним ножем у руці. — Коли вже буде нормальна погода?» «Два дні лишилося, — заспокоює його товариш, збризкуючи пісок водою із миски, — встигнемо, куди дінемось». Десь топчеться босоногий чоловік, поруч хлопець б'є пісочну купу дерев'яним молотком, а ось майже готова фігура — жінка із мікрофоном у руці. Цікавлюсь в авторів, що допомогло їм так швидко впоратися з роботою. А скульптор Дмитро Федічев відповідає: «У ліпленні скульптур із піску найголовніше — ноги!» Цікавенько! Дмитро продовжує, попутно вимірюючи ножем напрям складок на «одязі» співачки із його «Зорепаду»: «Головне — добре утрамбувати пісок, коли готуєш заготовку під майбутній шедевр. Спочатку ми забивали опалубки (спеціальні дошки), засипали туди пісок і топтали, топтали... У нас на трамбовку пішло майже 2 дні. Пісок збивається, стає міцним, і з масиву потім можна висікати фігуру, наче з каміння. Використовуємо ножі, лопатки, руками рівняємо. Все треба робити продумано, бо ж відрубати легко, а от приліпити де треба якийсь шматок — непросто, він швидко відвалиться, і пуття не буде. Втім пісок із домішками глини дуже пластичний і легко ліпиться та тримає форму, тому тендітні фігури із цього матеріалу протримаються на пляжі довше за своїх «братів» із звичайного річкового піску».
«Час від часу пісок треба збризкувати водою, щоби він не обвітрювався і не сипався, — пояснює скульптор Олександр Волосенко, рівняючи волосся піщаного підлітка, — а готовий монумент, за технологією, треба покрити сумішшю води і клею ПВА, щоб подовжити життя фігури. Але у нас бажання мазати клеєм свою роботу зникло, коли побачили результат у нашого сусіда (білоруса Руслана Єрохова, робота «У ритмі серця». — Авт.). Клей місцями проступив, і піщана дівчина вся покрилася білими плямами. Розумієте, матеріал у нас неоднорідний, і там, де трапляється глина, поверхня скульптури стає білою, а пісок всмоктує розчин і залишається темним. Як на мене, виглядає не дуже гарно».
Дійсно, не найкращий варіант... Підходжу до білоруса, який саме доліпив торс дівчини і переходить до нижньої частини роботи. «Бог у поміч, — кажу, — гарно ж у вас виходить! Ось тільки не здається вам, що ці білі плями все псують? Може, воно й некоректно так казати, але в мене складається враження, що це якась хвора дівчина... Чи вам і так подобається?» Руслан побідкався, що клей дав досить несподіваний результат, але ж без нього пісок довго не протягне. «Ну добре, — кажу, — невже нічого не можна придумати, хоча б обличчя та руки чимось замазати, щоби тіло було однотонним?». Митець почухав потилицю, подумав, а потім замісив воду, ПВА і дніпровський пісок, якого було вдосталь під ногами. За кілька хвилин його творіння позбулося плям і стало принаймні вдвічі привабливішим. Дрібниця, а приємно...
Що то було? Мабуть, НЛО...
Готові шедеври пісочного мистецтва можна було побачити на відкритті виставки в неділю. Скульптури просто вражали своїми розмірами, і якби я на власні очі не бачила, як вони створювалися, то, напевно, не повірила б, що вони зроблені з піску — цього ненадійного сипкого матеріалу. Дівчина, чимось схожа на Руслану, вигинається «В ритмі серця», вовки з кліпу співачки витягли свої морди до бездонного неба, чекає на свого ді-джея вiніловий диск, Карлсон долітався і валяється по вуха у піску, бабця із величезним задом миє підлогу «Алеї зірок», підлітки танцюють навколо пляшки «Лонгера», пастух грає на сопілці, дівчина перебирає струни на гітарі, зоряні хлопці Бівіс та Баттхед із задоволенням дивляться телевізор, а орангутанг у цей час «шкварить» на контрабасі та збирає монетки у пісочний капелюх... Іще одна колоритна фігура — Котигорошко, він же мужик на балалайці, він же Шрек (таке ім'я дали охоронці виставки), він же «реальний пацан» з усіма атрибутами «крутих» — каблучками, золотими зубами і товстенним ланцюжком. Народ, природно, юрмиться навколо недовговічних шедеврів, намагаючись із ними сфотографуватись на пам'ять, автори самовіддано захищають свої творіння від руйнування, не пускаючи публіку надто близько, а журналісти оглядають виставку і намагаються передбачити, хто ж отримає перший приз. Власне, всі фігури були такі гарні, що стало шкода журі, яке постало перед нелегким вибором.
Роздача слонів
Близько третьої години дня організатори оголосити результати голосування. Третє місце розділили дві роботи: «Гірський пастух» у виконанні братів Єгора та Микити Зигурів та «Зорепад» (Дмитро Федічев, Вадим Жуковський). За труди команди отримали по 1,5 тисячі гривень. На другій позиції у фестивальному рейтигу опинилася весела бабуся, яка миє підлогу на «Алеї зірок». Автори «Бабусі попс» — Антон Петрусевич, Володимир Верещагін та Сергій Кужельний — отримали не тільки визнання публіки та схвалення журі, а й грошову премію у 3 тисячі гривень.
А жіноча команда — Людмила Миско, Тетяна Ільїна та Тетяна Дрєєва — отримала за свій піщаний монумент «Танець вовків» найвищу відзнаку фестивалю — диплом та грошову премію у 4 тисячі гривень. Людмила Миско говорить, що їхнє тріо навіть не сподівалося на перемогу: «Це був наш дебют, ми вперше брали участь у такому фестивалі, тож думали, що перше місце посяде хтось інший, досвідченiший. А тут така приємна несподіванка». Триметрову скульптуру виготовляли протягом 5 днів, але щасливі переможці, яким дістався гран-прі конкурсу, говорять, що нітрохи не стомилися. Найбільше дівчатам, та й решті учасників фестивалю, дошкуляла травнева погода, яка весь час вносила свої корективи в роботу піщаних скульпторів: дощ і холодний вітер заганяли народ у намети, тому в сонячні дні доводилось працювати, доки сонце не сяде, щоб закінчити роботу вчасно. Встигли, молодці, отже.
І ви ще встигаєте помилуватися пляжними творіннями, поки їх не зруйнували пориви вітру та необачні доторки туристів. Приходьте на Труханів острів — і самі переконаєтесь, що за бажання можна створити шедевр зі звичайного піску. Були б ноги сильні...
