Мене одразу вразила ця цифра — 173 здачі крові! А Кіра Луківна вважає, що нічого надзвичайного у цьому немає. Вона, дитина війни, у свої неповні сім років дізналася почім ківш лиха, і тоді з'явилося це прагнення своєю кров'ю оберігати незнайому людину від можливої смерті. «Посвідчення почесного донора Радянського Союзу мені вручили у 1982 році, — розповідає вона. — А приклад мені показала мама, Яніна Доматівна Несчотна, дворазовий почесний донор Радянського Союзу». З 1943 року аж до операції у 1958 Яніна Доматівна здавала кров, естафету перейняла її дочка. Наразі син Кіри Луківни Георгій донорствує, почав ще в армії. А як сталася чорнобильська трагедія, двічі на місяць ходив здавати кров для дітей в «ОХМАТДИТ». Онук ще неповнолітній, але і він прагне продовжити традицію «династії», а поки є волонтером-активістом Київської соціальної служби.

Сьогодні в моді все «натуральне» або «природне» — кому яка назва більш імпонує. Ніби з-під землі вигулькують «бабусі Нюри» з диво-травичками, що допомагають від усіх захворювань, які тільки існують на планеті. От і виникла своєрідна «пастка» для хворих, що надають перевагу саме рідненьким лікарським травам, а не заморським лікам з фантастичними назвами. Як відрізнити справжню лікувальну траву від «бовтанки»?