Списки «Рамблера»

      От уже певний час соціально активна частина населення «шахтарської столиці» перебуває в стані колективного шоку. Або групової істерії, якщо хочете.  Чиновники, визнані наукові авторитети, громадські діячі регіонального масштабу, артисти та навіть журналісти, замість виконання своїх прямих службових обов'язків, гарячково порпаються в інтернеті, пересилають один одному по факсу довжелезні послання, а також проводять «безрозмірні» перемовини по телефону, використовуючи при цьому багатий арсенал іносказань, накопичений інтелігенцією ще за радянської доби.

      Причиною суспільно-політичної НП послужили списки неблагонадійних, що їх  нібито було складено в Києві новою «помаранчевою» владою, а потому — оприлюднено стараннями совісного службовця одного зі столичних відомств.

Подвиг розвідника

      Почалося з того, що на комп'ютери низки донецьких телерадіокомпаній, газет, органів виконавчої влади «упали» постинги, відправлені з безкоштовної поштової скриньки, відкритої на відомому російському пошуковому порталі «Рамблер» абонентом, що поіменував себе Kyrylo-Gajdamaka. У «тілі» листа автор барвисто оповідає про те, як він розчарувався в ідеалах помаранчевої революції, заради якої «працював на Майдані та два роки — до нього». Прозріння настало після того, як, одержавши на подяку за вірну службу чималеньку посаду, він випадково побачив списки штрафників, які мають бути покараними за свою підтримку старої влади. За яких обставин, власне, випала така нагода, автор не уточнює, однак додає, що папок із чорними реєстрами існує — ну дуже багато: «по Дніпру, Харкову, Запоріжжю, Одесі, Криму, навіть по деяких містах Західної України».

      Обурений підступництвом «помаранчевої» влади, чиновник прозріває та наважується на акт громадянської самопожертви: таємно копіює деякі сторінки з донецької (природно, найтовстішої) теки та вирішує  надати вибухонебезпечній інформації гласності. «Я надсилаю списки вам — донецьким, тому що хочу довести: ми з вами не вороги. Думаю, що ви самі розберетесь, що означають особливі заходи по категоріях, з урахуванням того, що до вашого пана Бориса планували застосувати заходи другої категорії... Повторюю: ми вам не вороги. Ми — люди і ми — українці. Тому пробачте нам. Не такої демократії ми хотіли. Не таку державу відстоювали на Майданах», — пише «Кирило Гайдамака» в «шахтарську столицю», викрешуючи своїм зворушливим каяттям, бува, й сльозу численних отримувачів.

      У «атачі» скандального електронного листа містився файл з понад 400 прізвищами донеччан досить різного, скажімо так, ступеня суспільно-політичної значущості.

Усяких — по парі...

      «Списки Гайдамаки» мали в Донецьку приблизно такий ефект, як тротилова шашка, жбурнута браконьєром на середину тихого ставка. Миттю розмножені в десятках примірників аркуші помандрували органами місцевої влади, партосередками, заводами, науковими установами тощо. Тому що на дюжині сторінок щільного комп'ютерного тексту віднайшлося місце представникам буквально кожної соціальної групи.

      Зрозуміло, при знайомстві зі скандальним реєстром око спершу чіпляється за прізвища, сьогодні добре знайомі усенькій країні:  «директор Донбасу» і найбільший вітчизняний олігарх Рінат Ахметов або затриманий у кримінальній справі універмагу «Білий лебідь» голова Донецької облради Борис Колесников (той самий «пан Борис» із листа). А також «брат-2» Сергій Клюєв, що не мав на відміну від найближчого родича, нардепа Андрія Клюєва, парламентського імунітету, тож терміново дременув кудись по закордонах. (Кажуть, Сергій Клюєв «образився» на припущення МВС та Генпрокуратури щодо його особистої причетності до побиття учасників проющенківської демонстрації у Луганську молотками та бейсбольними битками.)

      Докладніше прочитання реєстру донецьких неблагонадійних дається вже не так просто. Список позбавлений алфавітної чи будь-якої іншої системи, він лише наводить «насипом» прізвища, імена, по батькові, без надання посад, адрес чи телефонів. Тому, за великим рахунком, слід бути корінним донеччанином, аби безпомилково здогадатися, що Римма Едуардівна Філь — це не хто інший, як головний редактор улюбленої газети клану «донецьких» — щотижневика «Донецкие новости» (у професійному колі місцевих журналістів — «Фількіна грамота»), а Валентин Карлович Мамутов —  старенький академік, що все життя носився з ідеєю реанімації хрущовських раднаргоспів і тому, чисто автоматично, став у пригоді ініціаторам горезвісного «сіверськодонецького з'їзду» сепаратистів.

      «Фішка» ж таємничих списків полягає в тім, що проти кожного прізвища значиться особлива оцінка, що свідчить, очевидно, про ступінь небезпеки даної персони для теперішньої влади та, відповідно, суворість нагляду, що має неухильно  здійснюватися. Зокрема, Ахметов, Колесников і колишній керівник Донецької облдержадміністрації Анатолій Близнюк, тепер заступник голови облради, включені у вищу (але чомусь названу «другою») категорію. Мер обласного центру Олександр Лук'янченко, перший віце-«губернатор» Василь Джарти (який, згідно з місцевими чутками, за компанію із Сергієм Клюєвим терміново залишив батьківщину) віднесені до третьої групи, теж, треба розуміти, «почесної».  Більшості ж «штрафників» довелося задовольнитися нижчою, четвертою, категорією та розпливчастим визначенням «контроль».

      Подейкують, дехто з недавніх «біло-блакитних» активістів навіть образився, не знайшовши себе «в одній арештантській теплушці» з регіональними вождями, що ганебно намагалися сфальсифікувати президентські вибори.

Не гладко було на папері!

      Однак, вивчаючи «списки Гайдамаки» вже зовсім непоспіхом, з олівцем у руках, донеччани віднайшли там гору невідповідностей та елементарних ляпсусів. Чому, наприклад, реєстр «нових неблагонадійних» відносить Олександра Гурбича, відомого ідеолога агітаційної кампанії Януковича, до майже ніякої групи «контроль», тоді як балетний танцюрист Вадим Писарев іде аж по «трійці». Місцевий промосковський митрополит Ілларіон під час минулих виборів, забувши про сан і принцип відокремлення церкви від держави, голос зірвав скандуванням на мітингах: «Я-ну-ко-вич!». За що цілком доречно й отримав від невідомих укладачів політичного кондуїту «трієчку». Однак аналогічним балом оцінений єпископ Юрій, що представляє практично «катакомбну» на Донбасі греко-католицьку конфесію, яка активно підтримала, до того ж, «помаранчевого» Президента.

      Головне питання: що взагалі робить у списках, розповсюджених через інтернет спритним анонімом, численна донецька професура, представники творчої інтелігенції та навіть спортсмени? Наприклад, доктор економічних наук Олександр Махмудов: у свій час захопився ідеєю інвестиційних фондів, створив і розкрутив першу таку структуру на Донеччині, потім (коли до офісу завітали бритоголові пацани з «пропозицією» від кримінальних «донів») розсудливо не став вплутуватися у смертельно небезпечне протистояння, а віддав процвітаючий бізнес, тихо повернувся на вузівську кафедру. Йому за які гріхи вкатали  «трієчку»? Чи шанований у регіоні інженер, відправлений «новими хазяями» на пенсію директор Харцизького трубного заводу Федір Дерментлі? Взагалі, враження таке, що головною метою акції було: ретельно перемішавши у підкидних списках Божий дар з яєчнею — кондових апаратників епохи Януковича, у яких дійсно рильце в пушку, з авторитетними донецькими вченими та артистами, позбавити нові «помаранчеві» політичні структури підтримки в краї.

        Дрібна, але виразна деталь упадає в око при найближчому знайомстві з документом: ім'я найбільш відомого, мабуть, донеччанина Ріната Ахметова там написане через «е». Українськi ЗМІ дозволяли собі таку похибку хіба що років зо три тому, до масового десанту «донецьких» у столицю. А от російські газети та політологи дотепер пихато ігнорують українські реалії, звіряючись із власними орфографічними святками: там Ахметова уперто іменують Ренатом.  Як принагідно не згадати про скандальне визнання політолога Станіслава Бєлковського одній з вітчизняних газет: нібито в «шахтарській столиці», у розкішному готелі «Донбас Палас», що належить «донецьким», уже багато тижнів інкогніто мешкає відомий російський політтехнолог, автор найскандальніших «номерів» президентської кампанії В. Януковича. І цей фахівець чорного піару  нібито невдовзі утне Україні такого...

        Власне, схоже на те, що останній прогноз уже потроху здійснюється. Не встигла вщухнути в Донецьку хвиля скандалу, викликаного «списками з «Рамблера», як аналогічна провокація спалахнула на Кримському півострові. Тамтешній «Союз православных граждан» спробував звинуватити клір УПЦ КП у розпалюванні ксенофобії та антисемітизму. Привід дали знову ж таки «чорні списки» — на цей раз нібито з особистого листа в Адміністрацію Президента одного з митрополитів Київського патріархату. Технологія до болю знайома: розкрутка акції через сторонній інтернет-сайт, розподіл «ворогів українського народу» за безапеляційними категоріями (цього разу: «зрадники», «українці в лапках», «засланці інших етносів») — та жодного ймовірного доказу щодо авторства документа чи, взагалі, його матеріального існування.

      Якщо воно так піде далі, то, в міру наближення парламентських виборів 2006 року, на наші електронні поштові скриньки все частіше «падатимуть» схожі списки та реєстри. Аж поки не поділять нас усіх на порізнені, недовiрливi одне до одного групки та купки. Або ж доти, коли ми самі пошлемо невідомих «доброзичливців» подалі...