Тепер ця перукарня нагадує городянам про трагедію.
Родина Немченкiв(прізвища постраждалих і підозрюваних змінено) мешкала у квартирі на Комсомольському бульварі, 12. 44-річна Наталія мала власну перукарню, названу «Юліанда» на честь своїх дітей: 20-річного Андрія, студента Білоцерківського аграрного університету, і 13-річної Юлі, семикласниці. 47-річний глава сімейства Станіслав уже понад 10 років працює бригадиром будівельної бригади у Підмосков'ї.
Співробітники і знайомі на сполох забили тоді, коли кілька днів Андрій і Юля чомусь не з'явилися на заняттях, а Наталія не прийшла і не відкрила перукарню. Двері квартири теж ніхто не відчиняв, а телефон не відповідав. Тоді Станіслава терміново викликали з Москви. Їдучи додому, чоловік передчував недобре: думалося, наприклад, син міг повернутися пізно з дискотеки, поставити чайник і заснути, а той, закипівши, загасив вогонь на газовій конфорці. Подібне з Андрієм раніше уже траплялося. Але чоловік і припустити не міг, який іспит чекає його в рідному місті...
Потрапити у квартиру хазяїн відразу не зміг: не мав ключів. Звернувся в міліцію, але й правоохоронцям впоратися із дверима не вдалося: ті виявилися добротними. Викликали пожежників, а вже вони піднялися до вікон квартири на шостому поверсі. Крізь скло вогнеборці побачили моторошну картину: скрізь були кров і тіла...
...У квартирі все було перевернуто догори дном, практично всі цінні речі зникли. Господарка лежала в калюжі крові, тут також знайшли мертвими і зі страшними каліцтвами її сина і доньку. Юля застигла, сидячи на стільці в кухні поблизу газової плити, Андрія знайшли на підлозі. Судові медики потім зроблять висновок, що мати і діти померли три доби тому.
— Ми відразу зробили припущення, що це звірство зробив хтось зі знайомих родини Немченків, адже вхідні броньовані двері до житла не мали жодних ушкоджень, отже, візитерів впустили всередину самі господарі, — розповідає заступник начальника Білоцерківського міськвідділу міліції Сергій Смирнов. — Версій було чимало. Але основну зачіпку дали сусіди: в один із пізніх вечорів вони чули гуркіт падаючих меблів, якийсь лемент i благання, вимовлене жіночим голосом: «Сергію, прошу, не треба, я тобі все віддам!»...
У цьому місці зробимо неліричний відступ про те, що в міліцію ніхто iз сусідів так і не подзвонив! Хоча й чули погрози та крики про допомогу. Чому ці люди боялися просто набрати «02» і розповісти про свої підозри, адже ніхто не просив би їх називати свої прізвища й адреси. Але факт залишається фактом — як потім вдалося встановити, злочинці хазяйнували у квартирі з тілами своїх жертв до 5 години ранку. Більше того, вони двічі поверталися у квартиру й півночі тягали звідти награбоване добро! Не думаю, що це залишилося цілком непоміченим у багатоквартирному панельному будинку. Добродії, нам треба змінювати ставлення один до одного — не дай Боже, якщо іншим разом допомога буде потрібна саме вам...
— Ми відпрацювали всіх Сергіїв, якимось чином наближених до родини Немченків, — і друзів, і недругів, — продовжує Сергій Володимирович. — В оперативників невдовзі з'явилася перша удача: у розбитих «Жигулях» сьомої моделі з розпізнавальними знаками служби таксі, що стояли неподалік на автостоянці, виявилися речі з квартири на Комсомольському бульварі. Хазяїн легковика повідав, що здає його в оренду таксисту, той, у свою чергу, розповів, що його найняв на весь день якийсь Сергій і запропонував попрацювати на нього, возячи туди-сюди якісь речі.
...Тут ще Станіслав згадав, що в середині 90-х його давній приятель Мужідаль попросив влаштувати до себе в бригаду сина — той постійно вештався по місту й байдикував, либонь, надіявся, що той тяжкою працею виправить тугоплавкий характер. Але «вкалувати» Сергійко не звик, пиячити йому подобалося більше. Тому, незважаючи на дружбу з батьком, земляк змушений був із таким робітником розпрощатися. Незабаром цей хлопець захопився наркотиками, а потім на цьому грунті ще й термін ув’язнення заробив. Згадав Станіслав і обіцянку Сергія, що той помститься за несправедливе, як той вважав, звільнення. Але ті погрози особливо нікого не злякали. Більше того, після виходу хлопця з в'язниці його могли часто бачити в квартирі Немченків. Наталія допомагала сину свого знайомого — нерідко він міг і пообідати в них, а коли і невеликою сумою гривень поживитися.
Жив 34-річний Сергій Мужідаль зі співмешканкою — вона от-от мала народити йому первістка. Вдома Сергій і потрапив у засідку — він намагався утекти й чинив опір при арешті. Перед цим подзвонив пасії й просив швидко збиратися та їхати подалі з міста.
Як з'ясувалося, незадовго до вбивства Сергій із 47-річним приятелем-наркоманом і екс-зеком з великим стажем разом випивали. Потім молодший з випивак запропонував відвідати на «Комсомолії» (район Білої Церкви) сімейство Немченків й організувати їм гарненький струс. Мовляв, чоловіка там нема — гроші заробляє, а Наталка нас упустить. На справу взяли молоток й викрутку.
До квартири вони майже приповзли близько одинадцятої години вечора. Господарка, упізнавши «рознещасного» Сергія, відразу відчинила двері. Нелюди без зайвих розмов молотком ударили жінку, а потім Юлю, яка вибігла на шум. Наступною жертвою став Андрій. Удари були настільки сильними, що в трупів виявилися проломленими голови. Жертвам перерiзали горло, завдали численних ножових поранень.
Трофеями убивць стали телевізор, два відеомагнітофони, музичний центр, системний блок до комп'ютера, мікрохвильова піч, одяг (у піджаку знайшлися 400 євро). Злочинці не погребували навіть косметикою, якою користувалася господарка. Двері негідники за собою закрили, а ключі викинули в кущі.
...Вранці співмешканка Сергія Мужідаля запитала про речі, що ні з того ні з сього раптом у них з'явилися. Той викручувався, щось видумував, але дружина в наспіх придумане марення не повірила й веліла негайно вивезти усе з квартири. Тоді молодик узяв таксі й повіз награбоване в село до бабусі, але і там вийшов прокол — родичка запідозрила недобре. Відеокамеру Сергій спочатку хотів подарувати своєму батькові на день народження, але передумав і продав за 300 гривень, золотий ланцюжок, здертий із шиї Юлі, він здав у ломбард...
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
