Двом знаним політологам «УМ» поставила два запитання: про загальне враження від перших ста днів роботи нового уряду та про можливий термін перебування Юлії Тимошенко на посаді Прем'єр-міністра.
Вадим Карасьов, директор Iнституту глобальних стратегiй:
— Уряд Тимошенко, як і нова влада в цілому, зробили набагато більше, ніж можна було від них реально очікувати, але значно менше, ніж того потребує дійсна ситуація в Україні. Плюсів у роботі цього Кабміну поки що значно більше, ніж мінусів. При цьому вже той факт, що влада чітко обрала свій курс і почала його реалізовувати, нівелює помилки, допущені в постреволюційному поспіху. Загалом, «урядом Майдану» цей Кабінет назвати не можна, бо Майдан — поняття ширше, що охоплює цілковиту народну демократію й роботу в революційному темпі. А уряд зараз враховує й прагматичні резони. Хоча і Президент Ющенко, і Прем'єр-міністр Тимошенко — це, безумовно, Президент і Прем'єр-міністр Майдану, і це дуже важливо в тому сенсі, що їхні керівні імпульси несуть позитивний заряд новітньої української «майданної» демократії.
Якщо все ж таки шукати в роботі нового Кабінету помилки, то можна сказати, що не завжди правильно були підібрані інструменти для вирішення конкретних проблем, не завжди існувала гармонія в діях міністрів, які насправді мають оптимізувати інтереси різних прошарків суспільства. Перші сто днів уряду були присвячені насамперед малозабезпеченим шарам суспільства, у цей час уряд працював на бідну більшість. І в цей час у жертву були принесені не тільки деякi інтереси багатої меншості, зокрема так званих олігархів, а й середнього класу. А в ідеалі уряд, якщо він працює по-європейськи, повинен не просто задовольняти бідну більшість, а робити так, щоб більше було «середніх». Один з останніх прикладів неповаги до цього середнього прошарку в Україні — так звана ревальвація гривні, тобто різкий удар по долару.
Юлія Тимошенко, безумовно, збережеться на посаді Прем'єр-міністра до виборів 2006 року — вона має мандат Майдану. Точно збережеться й економічне ядро уряду. А ось подальшу долю Кабінету та самої Тимошенко як політика вирішуватимуть парламентські вибори.
Володимир Полохало, шеф-редактор журналу «Полiтична думка»:
— Уряд Тимошенко, попри всю критику на свою адресу, як продуктивну, так і просто роздратовану, є дуже легітимним з точки зору його підтримки населенням. Довіра до цього Кабінету безпрецедентна — його підтримують близько 60 відсотків громадян. І ця довіра, яка до того ж поступово зростає (!), є не лише наслідком помаранчевої революції, а й пов'язана з особою глави уряду, і з тими діями, до яких уряд вдається. Я маю на увазі соціальну політику.
За минулі 15 років пострадянської доби такі тенденції простежувалися хіба що на прикладі прем'єрства Віктора Ющенка. Порівнювати уряди Ющенка й Тимошенко можна, але потрібно враховувати, що в 2000—2001 роках Ющенко мав величезний спротив тодішньої Адміністрації Президента, яка була «урядом номер один», а зараз із Юлією Тимошенко ситуація значно краща. Загалом, її уряд фактично є спадкоємцем уряду Ющенка-2000; це два Кабінети, для яких головне завдання — інтереси більшості населення, найширших верств. І Юлія Володимирівна поновила перервану традицію керування урядом Віктора Андрійовича.
Багато хто звинувачує нинішню владу в надмірному популізмі. Але популізм — це невід'ємна складова діяльності будь-якого уряду, і якщо цей популізм у міру здоровий, конструктивний, то немає підстав його заперечувати. Саме на ньому базується сьогодні політична й економічна перспектива. У визначення «популістський» — у сенсі «народний», «народолюбний», «популярний» — я вкладаю позитивний зміст і протиставляю його поняттю «олігархічний». А попередні уряди в нас були саме олігархічними, тобто такими, що працювали на користь кількох десятків сімей, а не більшості народу.
Зараз в Україні склався унікальний тандем дуже рейтингових політиків, найбільш впливових і харизматичних лідерів, які є, відповідно, Президентом країни та Прем'єр-міністром. Інші — значимі, компетентні, амбітні, але вони — другий план. Також ми бачимо спроби деяких «технологів» внести розкол між Ющенком й Тимошенко. Однак я переконаний, що в разі відставки Юлії Тимошенко, в разі створення нею якогось конкуруючого центру означатиме початок стагнації для нової України.
У О'Генрі є така відома фраза — «Болівар не винесе двох». Так от, в Україні навпаки — «Болівар не винесе одного». Наразі в позитивному стереотипі масової свідомості два Ю. нероздільні, і бути разом Ющенкові та Тимошенко має підказувати навіть інстинкт самозбереження, не кажучи вже про тверезий розрахунок.