Королева поки що одягнена

      Завтра, якщо рахувати від 4 лютого, новому Кабінету Міністрів виповнюється рівно сто днів. ЛИШЕ сто днів минуло з того часу, коли Верховна Рада з подачі Президента Ющенка — «була не була» — видала неймовірний кредит довіри Юлії Тимошенко, а Юлія Володимирівна під диктовку ТОГО ж Віктора Андрійовича озвучила з трибуни штат своїх урядових підлеглих. І АЖ десять декад пані Тимошенко, чия заповітна мрія очолити уряд нарешті збулася, бореться в похідних умовах кризово-перехідного часу, працюючи по -надцять годин на добу та часто вдовольняючись сном на розкладачці, яка, виявляється, справді стоїть у кімнаті відпочинку поруч із кабінетом Прем'єрки на сьомому поверсі*.

А якби уряд був «синім»?

      За сто днів — зауважимо, вже не «після Майдану», а після офіційного призначення Кабміну — зроблено багато. Однак не зроблено в будь-якому разі ще більше. При тому, що очікування і Майдану, і суспільства загалом від уряду Ющенка-Тимошенко дуже й дуже великі. Утім складно не побачити, що Тимошенко і Ко стараються. Принаймні працюють дуже багато. Як розповідав міністр фінансів Віктор Пинзеник, коли він іде близько опівночі з роботи й фіксується у «вахтера», той каже: «Передостанній пішов». Остання, звісно, Юлія Тимошенко — безпосередній керівник цієї «пожежної команди». Яка, слід віддати їй належне, за стислий термін уже встигла локалізувати «вогнище загоряння», що поширювалося в період межичасся після відходу попередників. І яка заледве встигає боротися з усе новими сигналами про появу «вогню», явно з умисними «підпалами» (в тому числі з підливанням недешевого бензину й солярки) та «фальшивими викликами».

      Історія, звісно, не знає умовних способів, але було б цікаво змоделювати ситуацію, коли згарище, залишене по виборчій війні Віктором Януковичем та його командою, довелося б відбудовувати не наступникам, а саме Януковичу, Клюєву, Азарову, Табачнику та іже з ними. Гасло в них було: «Усе для виборів, усе для перемоги». Податки, стягнуті з підприємців за три місяці наперед. «Дірка» в розкраденому бюджеті більш як на 30 мільярдів гривень. Ціни на бензин, готові до вибуху, бо адміністративно зафіксовані з примусу російських компаній. Перелічувати спадок можна довго, але, схоже, Віктор Федорович у будь-якому разі прем'єрство на 2005 рік для себе не планував. Інша річ — пост Президента, Адміністрація як «перший уряд». А хоч би хто прийшов до керівництва Кабміном — чи сам Рінат Ахметов або Віктор Медведчук, чи особа тимчасова, яку можна було б зняти в стилі Кучми, — для нього можна залишити «хоч потоп». Адже особливості свого «кризового управління» всі ці януковичі-ахметови-колесникови засвідчили на прикладі рідної Донеччини: там місцевий люд як бідував, так і бідує, нагодований хіба гіпертрофованим і штучним відчуттям регіонального патріотизму, незаможних нещадно експлуатує купка керівників-визискувачів, а головний хазяїн регіону, скупивши чи поцупивши все і всіх навколо, є найбагатшою людиною в масштабах України загалом. Тож реальна програма дій «синього» уряду на 2005 рік, якби він (свят-свят-свят) таки дорвався до влади, полягала б передусім не в латанні соціальних дірок, а у «відбиванні» коштів, витрачених у ході таких тривалих і виснажливих виборів. «Відбиванні» саме за донецькою схемою.

Плюси для рopulus'ів

      Усе пізнається в порівнянні. Зараз багато хто звинувачує уряд Ющенка-Тимошенко в популізмі, однак якщо втілення цього «популізму» (від латинського populus — народ) у життя дає реальні результати, то навіщо ностальгувати за владним цинізмом від Януковича? Тільки через те, що зазнали певних утисків олігархи, котрі залізли в політику й зробили на виборах дуже неправильну ставку? Тим часом, зауважмо, звинувачення на адресу нової влади в тому, що вона вивищила власних, «помаранчевих», олігархів і надала їм особливі преференції, не підкріплені жодними аргументами.

      Перші сто днів цей уряд, незважаючи на те, що його глава щодня приходить на роботу в новій сукні, блузці чи костюмі від особистого дизайнера, а не з Троєщини, був «урядом бідних людей». Це справді так, хай навіть розмови та дбання про право бідних негативним чином позначалися на становищі не лише багатих, а й «середніх» — тих самих «середняків», які були соціальною базою помаранчевої революції та її найактивнішими учасниками. Однак Юлії Тимошенко та компанії потрібно поєднувати, здавалося б, непоєднуване — ринковими методами виводити розграбовану економіку з піке, забезпечувати запас для зростання на завтра і водночас неодмінно розплачуватися з народом за передвиборчими векселями-обіцянками. Почати розрахунок логічно вирішили з найубогішими та найменш захищеними — як каже Віктор Ющенко, «пенсіонера й мами із дитинкою».

Спадкоємність через п'ятирічку

      У супротивників є така версія, що відбувається це за рахунок «запасу міцності» попереднього уряду. Те саме, зауважмо, казали й про здобутки уряду Ющенка в 2000-2001 роках — йому нібито підготував чудову «злітну смугу» Кабмін Пустовойтенка. Але про методи й успіхи Ющенкового попередника можна нагадати хоча б те, що всі спроби Валерія Павловича вибити з місцевих керівників та підприємців борги по бюджетних виплатах — включно із замиканням армії винних у Палаці «Україна» та відправці на примусові збори Цивільної оборони — успіху не мали. А от Ющенко-Тимошенко підняли надходження в бюджет елементарними ринковими методами та лише початковим наведенням порядку. І зараз так званий «запас міцності», отриманий дуетом двох Ю. у спадок, радше висить як жорно на шиї й тягне донизу. А новий уряд з гідністю виходить із ситуації, коли економіка в ході й одразу після революції залишалася практично без управління.

      Якщо п'ять років тому Ющенко і Юля починали з енергетики, то зараз результат дає вказівка припиняти красти на всіх напрямах — скажімо, через програму боротьби з контрабандою та корупцією надходження до бюджету з митних зборів збільшилися більш ніж наполовину. Уряд соціалізував і збалансував бюджет, при цьому майже на третину збільшив мінімальну заробітну плату, в кілька разів — інші соціальні виплати, і за перші чотири місяці реальні доходи населення зросли на 29 відсотків. Щоправда, ціни при цьому зросли майже на 10 відсотків, дещо сповільнилося зростання обсягів виробництва та ВВП, однак уряд — на марші, і боротьба «пожежної команди» з цими «загоряннями» триває.

Приваблива лідерка «пожежної команди»

      Пригадавши січнево-лютневу епопею з розподілом керівних посад та спекуляціями навколо кадрового питання, окремо виділимо таку думку: дехто з достойників, у тому числі й причетних до революції, після того, як не отримали портфелів рівня мінстра, заступника міністра абощо, втішали себе думкою про тимчасовість цього уряду. Мовляв, Тимошенко і Ко згорять уже до осені. Цей перший ешелон, пройшовши відведену йому частину дистанції, піде під укіс, загнеться під тягарем обставин тощо, і тоді на передній план вийде наступна кадрова колода. Тоді свій шанс отримають ображені в холодну зиму 2005-го. Однак зараз очевидно, що ані локомотив Юлії Тимошенко, ані весь потяг достроково згоряти не збираються — як уже було зазначено, їм поки що вдається боротися з вогнем. Або принаймні створювати привабливу картинку цієї боротьби.

      Юлія Володимирівна (давайте нарешті переходити на персоналії) вміє забезпечувати таку картинку, дозуючи прес-конференції, уникаючи незручних питань і вміло б'ючи в ціль «точковими» заявами та обіцянками, розрахованими на схвалення й захоплення. Скажімо, про те, що перед Великоднем українці не будуть вегетаріанцями — уряд намагається адмініструвати ціни на м'ясо, про вдалі бої з росіянами за утримання ціни 95-го бензину на рівні 2,99 грн., про майбутні доступні кредити на житло й заміну «хрущовок» на повноцінні нові квартири. В економістів складається враження, що такі вагомі заяви та рішення від уряду, включно з «доларовою кризою» та з'ясуваннями навколо націоналізації-реприватизації, не прораховані системно, спонтанні й часто необгрунтовані. Але все це — недоліки й переваги того самого популізму-2005. Його миловидним обличчям стає саме Тимошенко.

      Ця жінка має унікальну працездатність і цілеспрямованість, а недоліки невеликої й досить слабкої команди компенсує потужна піар-служба й особиста чарівність. Пані Юлія — це Наполеон у спідниці від Айни Гасе навіть без армії. А, зауважимо, прем'єрська посада значно розширила коло людей якщо не відданих Тимошенко, то зацікавлених у тісній співпраці та наданні послуг (переходять до її табору й розумні люди, виштовхнуті оточенням Ющенка). А Юлія Володимирівна зацікавлена в піднятті рейтингу будь-якими методами, хай навіть через перевдягання для фотосесії на дивані у своєму робочому кабінеті для журналу «Елль» (наперед перепрошую за нетактовність, але цікаво: якби стилісти з глянцевого часопису принесли не лише тренчкоти та сукні-стретч, жакети й пояси, сережки й спідниці від усіляких Ів Сен-Лоранів та Валентіно, а й купальники та бра від якоїсь «Вікторії сікрет» — Прем'єр-міністр теж погодилася б позувати?).

«Атомна бомба» на ім'я Юлія

      Та в будь-якому разі, поки що все йде за планом. Поразок мало, і «невиїзний» фактор, створений для Тимошенко недоброзичливцями явно штучно (до Москви вона полетіти не змогла, зате як причарувала Путіна в Києві!), особливого значення не має. Рейтинг довіри до Ющенка та підтримки його дій соціологи фіксують на рівні, що відповідає результату, отриманому в «третьому» турі виборів, тим часом рейтинг Тимошенко прямує вгору і фактично сягає Ющенкових «півсотні з гаком» відсотків. Однак є переваги сприйняття передвиборчих і революційних заяв та обіцянок, є переваги ефекту від сильних кроків на старті «прикладної» діяльності, і обов'язково буде соціологічний висновок щодо успіхів уряду, розтягнутих на довгий період марудної роботи. Улюблениця Майдану Юля поки що примудряється збільшувати свою популярність і на полі поза умовним Майданом — не в останню чергу тому, що й після революції продовжує діяти з революційним запалом, хіба светрів за 40 гривень від Броварської фабрики з написом Revolution уже не носить. Але надалі на зміну ефектності має прийти ефективність, і якщо переважна частина проектів та обіцянок від Тимошенко не буде втілена в життя, якщо буде допущена критична маса прорахунків, навіть вдалий піар уже не відіграватиме вирішальної ролі. Королева виявиться голою, та це захоплення мас не викличе. За таке падіння (суто теоретичне — Юліє Володимирівно, не подумайте чогось лихого!) може бути найприкріше. Що там дюжина попередніх прем'єрів із їх відставками за чотирнадцять років...

      Та є нюанси. Хто-хто, а Тимошенко з присудом «за формування власного політичного іміджу» з посади Прем'єр-міністра (як, скажімо, пан Марчук свого часу) не полетить. Бо її високий політичний імідж — це якраз запорука перебування на посту глави уряду. Юлія Володимирівна недаремно зігнорувала можливість балотуватися в президенти і підписала з Віктором Андрійовичем угоду про «Силу народу» ще в липні 2004-го, недаремно вона клала себе всю на вівтар революції і потім так затято боролася за крісло Прем'єра, не погоджуючись на секретаря РНБО. Як для Ющенка «рідна» посада — президентська (він справді мудрий, виважений, гарант і символ), так Тимошенко зараз саме на своєму місці — прем'єрському, виконавчому. З Ющенком вони стали «сіамськими близнюками» від осені минулого року й залишаться разом... Скільки — питання. Потрібно — для обох — довго. Бо Ю.Т. ще за часів віце-прем'єрства в уряді-2000 давала підстави гадати, який саме тип кипучої атомної енергії рветься з неї назовні — тієї, що приводить у дію АЕС, чи тієї, що руйнує Хіросіму й Нагасакі? Підстави для занепокоєння були, як і симптоми до розриву бомби, однак час призначає й лікує. І зараз, на посаді глави уряду, Юлія Володимирівна засвідчує, що її атомна енергія може бути мирною. Зараз вони з Ющенком... «Сіамські» вже були? Тоді — як подвійна зірка, розділення якої означатиме неминучу конкуренцію і потьмяніння обох світил. Співпраця в одній упряжці має тривати, і недаремно Тимошенко зі своєю «Батьківщиною» активно йде назустріч Ющенкові в питанні створення блоку з «Народним союзом «Наша Україна» для парламентських виборів-2006. Від успішності уряду залежить, чи зможе В.Ю. довірити Ю.Т. перше місце у виборчому списку (до речі, згода Президента Ющенка стати на перший рядок у балотуванні до парламенту свiдчитиме про те, що тривають великi кадровi незгоди у команді, та про недовіру до Тимошенко). А наразі політологи сходяться на думці, що цей «дощ» (який гасить пожежі) — надовго, і «Батьківщина»-мати керуватиме урядом принаймні до кінця березня 2006-го; до виборів збережеться й фактично весь Кабінет (принаймні в Президента поки що немає жодного бажання міняти навіть найодіозніші — звісно, в порівнянні — кадри). Далі — ймовірна імплементація, нарешті, політреформа, накладена на переформатування парламентської більшості. Проте оскільки навряд чи кількість прибічників Ющенка—Тимошенко в парламенті зменшиться, скоріше — навпаки, ніщо не заважатиме Юлії Володимирівні повторити свій подвиг від 4.02.2005 і замахнутися на новий рекорд результативності при перезатвердженні Прем'єра. А під шумок і деяких міністрів ротувати.

Три категорії міністрів і тріщини в команді

      Щодо нинішніх міністрів і віце-прем'єрів, то їх, об'єднаних великою амбіцією, можна поділити на дві категорії. Ні, навіть три. 1) Ті, хто працює в стилі пані Прем'єрки — гучно, піарно, красиво, ефектно. 2) Ті, хто діє значно скромніше, при цьому більш або менш ефективно. 3) Ті, що спричиняють скандали.

      До «першої категорії» зарахуємо пп. Томенка, Луценка, Червоненка... З ними та зі скандальністю «межує» Оксана Білозір, яка викликала струс, зокрема й справедливе невдоволення, у царині культури, та віце-прем'єр Роман Безсмертний, якщо вважати «скандалом» просовувану ним адміністративно-територіальну реформу. Яскравий представник «третьої категорії» — міністр юстиції Роман Зварич, який через низку конфліктів на засіданнях Кабінету з'являється рідко, свариться з колегами через спроби заборонити реекспорт нафти тощо, має зацікавлену в нафтовому бізнесі дружину-бізнесмена, хату на тисячу квадратних метрів, проблеми з документами про вищу (чи юридичну) освіту та небажання реєструвати партію «Пора». Відтак у Києві на парканах уже з'явилися типові наліпки «Пора зрозуміти — Зварич бреше» (під час виборів на таких було написано майже те саме, але замість прізвища «помаранчевого» правника — «Інтер», УТ-1, «1+1» тощо). А пан Роман заявляє, що революція потребує своїх жертв, і, можливо, Зварич є такою жертвою». Але сам він подавати заяву про відставку не буде, бо все одно кінцеве рішення має приймати Президент. Чи не логічно?

      Власне, цей приклад — чи не головна ілюстрація негативу по персоналіях. Хоча є ще низка голодувань студентів-медиків з приводу «заборони» в Україні деяких лікарських спеціальностей. А, скажімо, зовсім недавнє призначення заступником міністра з надзвичайних ситуацій Юрія Соловкова — карти зі старої колоди, не надто «чистого» голови Держмитниці кучмівського розливу (1998—2001 рр.), — негатив уже сам по собі.

      Найчастіше ж хвалить Юлія Тимошенко міністрів фінансів та економіки, відповідно, Віктора Пинзеника та Сергія Терьохіна — за збалансування бюджету. А в народі найбільше зростає рейтинг «силовиків», і насамперед — сенсаційного міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, який проголошує розслідування сотень кримінальних справ проти хапуг і корупціонерів найрізноманітніших мастей та рангів. Попри невдоволення «донецьких», попри звинувачення в «політичних репресіях», саме такого початку чекав Майдан від свого «польового командира». І чекатиме все нових карних справ (бо злодіїв у країні не сотні, а тисячі, десятки тисяч), чекатиме доведення їх до суду. Тим часом перед Луценком та його колегами стоїть та сама загроза нереалізації гучних намірів, що й перед Тимошенко. Судові реванші «Динамо», Колесникова та інших, зникнення безвісти Бакая і Боделана можуть принести в суспільство додаткове розчарування і вдарити по рейтингах справедливих «переслідувачів». Наразі дії «силовиків» лише додають урядові очок, але й тут потрібен не «сам процес», а результат. Звинувачення в «політичних репресіях» відпадуть, якщо обвинувачення збере аргументовані томи й дасть усім по заслугах. І не лише тим злочинцям, які фігурували у виборчій кампанії протилежного табору. А поки що складно навіть продати з аукціонів розкішні дачі й машини втікача Білоконя та небіжчика Кірпи.

      Крім поділу на згадані категорії, в Кабінеті існують також деякі розподільні лінії щодо політичних «дахів» та уподобань. Скажімо, присутність в уряді міністрів-соціалістів (Луценко не рахується) не робить СПУ значно менш опозиційною партією, ніж вона була «до революції». І на виборах Олександр Мороз уже звично конкуруватиме з Ющенком. Навіть перший віце-прем'єр Кінах намагається грати у власну політичну гру, позиціонуючись як певна альтернатива принаймні Тимошенко й збираючи навколо своєї «директорської» ПППУ сяку-таку коаліційку. Існує в уряді також «група впливу» Петра Порошенка, і сам секретар РНБО веде «партизанську» боротьбу проти Тимошенко... Не її, звісно, вина, що уряд не став однією «литою» командою. І пікетники віддають перевагу щоденному переслідуванню Президента, а не Прем'єра, і саме глава держави, а не глава уряду, є більш доступним для прийняття рішень із конкретних «приземлених» питань. Кабмін все-таки не плоть від плоті Майдану, того, дружного й піднесеного.

Сьогодні в Кабміні — відчинені двері, а Тимошенко — екскурсовод

      А сто днів уряду — таки привід для піднесення, привід згадати, як усе починалося, й подумати, як працювати далі. А наразі — відсвяткувати. І в цьому масовики-затійники Кабміну знову виявилися оригінальними. 14 травня, тобто сьогодні, КМУ проведе День відкритих дверей для журналістів, про що повідомив прес-секретар Прем'єра Віталій Чепинога. Юлія Тимошенко додала, що будуть відчиненими двері всіх міністрів, «а екскурсоводом буду я».

      Приберегли Тимошенко й компанія дещо оригінальне і на завтра. На ковзанку міністри вже ходили, в театр — ходили, на футбол... Яка розвага запланована на стоденний ювілей, «УМ» знає. А напише про це вже за фактом. Як і про основні звитяги уряду поки що народної довіри.