«Код да Вінчі». Розшифруй, якщо зможеш

      Якщо ви нічого не чули про інтелектуальний трилер, то знайте, що це дуже модний нині жанр, піонером якого був Умберто Еко. Письменник, що особливого представлення — не в останню чергу завдяки «зарубіжці», яку викладають у переважній більшості вузів — не потребує. Візьму на себе сміливість спрогнозувати, що сьогодні до слави свого великого попередника упритул наблизився ще один прозаїк, який працює у жанрі інтелектуального трилера, — Ден Браун. Його резонансний роман «Код да Вінчі», що був перекладений 44 мовами і розійшовся світом накладом у кілька десятків мільйонів, українські читачі зустріли зацікавлено. І, наважуся висловити думку більшості з них, після прочитання ця цікавість не поступилася місцем розчаруванню.

Таємниця «Таємної вечері»

      Сюжет «Коду да Вінчі» вибудований із фактів, гіпотез та прогнозів, що стосуються таємниці чаші Грааля та життя Ісуса Христа, яке у викладенні Дена Брауна суттєво відрізняється від загальновідомої версії, поданої у Новому Заповіті. Власне, збагнути, що тут є правдою, а що вигадкою, досить складно. Якщо не сказати більше — неможливо. (Десь на 50-й сторінці підсвідомий аналіз тексту на правдивість фактів припиняється сам собою — ти вже беззаперечний бранець динамічного і захопливого сюжету). Гадаю, подібні метання поширювалися як на рядового читача, так і на релігіє- чи мистецтвознавців, які своє життя в науці присвятили вивченню речей, про які пише Ден Браун. Автор, до речі, ніби кидає виклик цій нечисленній категорії своїх читачів: головний герой роману — Роберт Ленгдон, гарвардський професор іконографії та історії релігії. Одного разу до його готельного номеру зателефонували і викликали до Лувру, де мертвим був знайдений відомий учений... Далі бідака Ленгрон, успішний науковець, який читає лекції у найпрестижніших університетах світу, стає головним підозрюваним і потрапляє у потужний вир подій, опиратися якому спершу не може, а потім уже і не хоче. Річ у тім, що покійник перед смертю мав щось переказати своїй онуці Софі, передати їй таємницю, але так, щоб інші про неї не здогадалися. Роберт та Софі знаходять на місці злочину повідомлення про те, що ключем до цієї таємні є код да Вінчі, який живописець залишив у багатьох своїх творах. У цій книзі предостатньо ознак життя земного: кохання, жадоба до слави та багатства, нездорові амбіції, зрада, фінал же взагалі нагадує останню серію бразильського серіалу... Але надзвичайно відомою вона стала, звісно, не через це — Ден Браун наважився озвучити кілька резонансних версій, які приголомшили, у першу чергу, церкву, а вже потім і весь світ. Автор, апелюючи до солідних напрацювань у галузі мистецтвознавства, запевняє, що особа, яка сидить праворуч від Хреста на знаменитій фресці Леонардо да Вінчі — жінка. І — найвразливіші, тримайтеся за стілець! — не просто жінка, а Марія Магдалина. Яка, за версією Брауна, була не проституткою, а особою шляхетною й порядною. Більше того, вона могла бути дружиною Христа і навіть народити йому дитину... А церква, переконує автор «Коду да Вінчі», протягом століть приховувала цей факт, аби Ісус Христос і далі залишався героєм на всі часи.

Кіно і церква

      Звісно, така сміливість не могла залишити поза увагою церкви твір, який ставить під сумнів саму історію, канони православ'я тощо. У той час, коли люди в усьому світі, немов загіпнотизовані, «ковтають» «Код да Вінчі» сторінка за сторінкою, священнослужителі різних країн обурюються і б'ють на сполох. Архієпископ Генуї, кардинал Тарчизио Бертоне, так відгукнувся про твір Брауна: «Книга продається скрізь. Її всі читають, і є велика небезпека, що багато хто повірить цим байкам і сприйме сюжет роману як переказ євангельської історії». «Ніколи не можна недооцінювати комерційний потенціал єресі, що має форму захопливої історії», — підтримує його проповідник Альберт Молер. У свою чергу письменник не втомлюється підкреслювати, що його книга є твором художньої літератури, а не науковою працею. Хоча і дозволяє собі репліки на кшталт: «Полярні погляди та суперечки ведуть лише до оздоровлення Церкви. Єдиний реальний ворог релігії — це апатія, а кращі ліки від апатії — гарячі суперечки». Зухвалий і впевнений у собі Браун не тільки коментує заяви священнослужителів, а й... пише продовження роману. (У фіналі справді поставлена не крапка, а виразна кома). Про строки закінчення цієї роботи письменник наразі воліє не говорити.

      Натомість з кіноверсією бестселера «Код да Вінчі» Голлівуд обіцяє впоратися до наступної весни — вже навіть дату прем'єри призначили на 19 травня 2006 року. Над однойменним фільмом працює команда, яка у 2001 році потішила справжніх поціновувачів кіномистецтва оскароносними «Іграми розуму». Режисер — Рон Говард, у ролях — Альфред Моліна, Ян Маккеллен, Том Хенкс, Одрі Тоту, Жан Рено. Права на екранізацію книги «Коламбія пікчерз» викупила у Брауна за 6 мільйонів доларів.

      Тим часом Лувр досить успішно практикує серед своїх послуг тур по маршруту героїв книги: пройтися ризикованими шляхами Роберта та Софі й по-новому пережити події роману можна за 130 «зелених».

      ...Як свідчать літописи, Леонардо да Вінчі помер у Франції 2 травня 1519 року на руках короля Франциска І, просячи прощення у Бога та людей за те, що «не зробив для мистецтва усього того, що міг би зробити». Сьогодні немає жодних сумнівів стосовно того, що для мистецтва Леонардо зробив надзвичайно багато, збагативши його не лише живописом, а й своїми думками, своєю далекоглядною метафоричністю. «Код да Вінчі» — це буквально кілька епізодів iз життя художника, кілька його думок і версій... До сьогодні збереглося понад сім тисяч (!) сторінок рукописів та малюнків Леонардо. Є над чим працювати. Є над чим міркувати. І неодмінно буде чим учергове вразити світ тим, хто візьме на себе сміливість якщо не розшифрувати черговий «код да Вінчі», то хоча б спробувати це зробити.