Браслет замість «колючки»?

      Kагарлицька виправна колонія №115, що на Київщині, майже не створює негативного враження, яке неодмінно супроводжує під час перебування на території справжньої в'язниці. Останні декілька сот метрів до неї пролягали через уже засіяні поля, тож директор установи Іван Тищенко не без гордощів демонстрував керівництву Департаменту з питань виконання покарань i пресі власне господарство. Адже на той час сусідні лани місцевих сільгоспвиробників стояли ще навіть неорані.

      Сама ж територія колонії більше нагадує військову частину з таким же високим кам'яним парканом, металевими воротами i КПП. Ні вартових веж, ні колючого дроту — обов'язкових «зонівських» атрибутів — тут немає. «У нас переважно всі добрі люди! — посміхаючись, пояснює пан Тищенко, який у цю мить здається більше схожим на голову колгоспу, ніж на суворого «кума». — Бо це колонія мінімального рівня безпеки для осіб, які вперше скоїли злочин. Зараз тут 186 осіб. Усі «аварійники».

      I дійсно, засуджені пересуваються територією досить вільно, без якихось видимих обмежень, i з ними запросто можна поспілкуватися. Що й робить спочатку новопризначений керівник Держдепартаменту з питань виконання покарань Василь Кощинець, а вже потім i всі бажаючі. Розмова, звісно ж, про амністію. Як згодом зізнався «УМ» сам пан Кощинець, шанси на амністію у цієї категорії засуджених значно вищі, ніж на зоні, порівняльна пропорція дострокового звільнення: 50 відсотків «аварійників» (тобто осіб, які відбувають покарання за скоєння аварій) на 10 відсотків зеків. На думку керівника Держдепартаменту, таких колоній у країні повинно стати менше. Бо цим людям, більшість із яких — колишні професійні водії, що опинилися тут через ДТП з важкими наслідками, треба відпрацьовувати i відшкодовувати збитки потерпілим, а не сидіти. Звісно, є випадки «п'яних аварій», але їх небагато. Чимало хто потрапив за грати через «його величність випадок», від якого не застрахований ніхто.

      Кагарлицьку колонію не без інтересу відвідав i міжнародний радник Адміністрації тюрем та пробації Швеції Бо Йохансен, у країні якого за такі незначні злочини вже давно не сидять. Там до цієї категорії застосовують альтернативний вид покарання у вигляді домашнього арешту. Контролюють за допомогою електронного моніторингу: на нозі людини закріплюється браслет з датчиком, тож крок вліво чи вправо за визначені межі — i до служби апробації надходить сигнал. Електронний моніторинг застосовується в багатьох країнах Європи, i метою візиту пана Йохансена якраз i є переговори про застосування цього покарання в Україні. Наші не проти, але сказати напевно, коли такі браслети будуть на ногах українців, зараз не наважується ніхто.

      Начальник управління кримінально-виконавчої інспекції Департаменту Петро Кочеган зазначає, що застосування електронного моніторингу законодавством України не передбачено, тому в Україні йдуть по шляху вивчення проблеми, щоб через рік-два зробити зміни в законодавстві й розширити альтернативні види покарання. Хоча законопроект щодо запровадження системи домашнього ув'язнення вже розглядає український уряд. Адже в Україні за «колючкою» зон та під слідством у СІЗО перебуває 190 тисяч людей, i це найбільший показник у Європі. Тож, якщо Верховна Рада підтримає нововедення, електронні браслети зможуть з'явитися в Україні вже за кілька років. Хоча є й інша проблема: один браслет коштує близько десяти тисяч доларів, i чимало фахівців вважає, що для нашої держави це забагато. Але якщо поглянути з іншого боку, додає пан Йохансен, то в Швеції вдягнути браслет вдвічі дешевше, ніж утримувати ув'язненого за гратами. Гуманний бік справи, взагалі, без коментарів.

      Цікаво послухати думку i самих «аварійників», які на швидке вирішення проблеми не сподіваються. Кажуть, швидше за шаблоном, що перевиховуються, хоча й самі не знають від чого. Їх не назвеш «урками» чи «рецидивом», бо це звичайні люди. Хтось був підприємцем, хтось комбайнером, механіком, водієм рейсового автобуса... Всіх об'єднав аварійний фатум i кримінальна відповідальність за загиблих та потерпілих. Але всі сподіваються, швидше, не на браслети, а на амністію. Хоча «світить» вона далеко не кожному.

      Наприклад, повар Михайло Кравець вважає, що сучасна держава ставиться до них, як до найнебезпечніших. Він отримав 9 років, в аварії з його вини загинуло двоє людей, а це стаття 286 частина 3 — на амністію сподіватися не варто. Водночас убивця, який спланував злочин i отримав 10-12 років, уже через 6 років «відсидки» може вийти на волю... «Нас карають тричі, — каже пан Кравець, — забирають права, позбавляють волі й присуджують виплачувати позов».

      Смачний хліб випікає колишній водій Володимир Баран, до 130 буханок на добу на потреби колонії, але хотів би пекти його вдома. Бо домівки не замінять ні пристойні бараки (що більше нагадують гуртожиток), ні акваріумні рибки в обрізаному пластиковому 10-літровому бутилі, ні регулярні вільні прогулянки по рибу чи по гриби за гарну поведінку, ні футбол по неділях. У багатьох кімнатах ще збереглися з часів помаранчевої революції плакати «Разом нас багато!» — німі свідки відсутності виборчого тиску.

      Вони годують себе самі, бо колонія заснована на базі колгоспу ім. Кірова 13 років тому. Тут i зараз своє, чи то колективне чи колоніальне господарство: 1200 гектарів землі (850 — орної), є ліс, пасовища, сінокоси, водні площі. Зібране власноруч зерно переробляють на крупи. Лише минулого року виробили 600 тон круп, відходи — для власної тваринницької бази. За словами Василя Кощинця, Департамент купує тут зерно для інших колоній. «Кагарлик-115» — єдине в районі господарство, де розводять овець, яких тут більше сотні. Є 355 голів свиней, кількість яких до зими планують збільшити ледь не вдвічі. Є птиця, свій інкубатор i коні, за допомогою яких підтримують зв'язок між господарчими пунктами, вивозять обід у поле. В жнива зарплата ув'язнених сягає 290 гривень, словом, мало не рай... От тільки таке життя кожен з них, не замислюючись, змінив би на домашній браслет, поряд з рідними i близькими. Чекати не довго?