60 ро­ків по­то­му: ніх­то не за­бу­тий?

      За 60 ро­ків, що ми­ну­ли від най­с­т­раш­ні­шої вій­ни сві­ту, люд­с­т­во встиг­ло і пе­ре­ос­мис­ли­ти іс­то­рію, і пе­ре­ви­най­ти зброю. За­ли­ши­ли­ся нез­мін­ни­ми тіль­ки ду­ші лю­дей, які ви­жи­ли в пек­лі Дру­гої сві­то­вої. Чи мо­жуть їх пра­виль­но зро­зу­мі­ти нас­туп­ні по­ко­лін­ня?

      Цей літ­ній чо­ло­вік, яко­го фо­то­ко­рес­пон­дент «УМ» заз­нім­ку­вав учо­ра на Хре­ща­ти­ку, — Іван Ва­сильо­вич Ар­сен­тьєв, меш­ка­нець Вол­но­ва­хи. Зі сво­єї До­неч­чи­ни вiн при­ї­хав до Ки­є­ва спе­ці­аль­но до Дня Пе­ре­мо­ги. Іван Ва­сильо­вич во­ю­вав бiльше на пів­дні Ук­ра­ї­ни, а Ки­їв особ­ли­во щем­ли­вий у осо­бис­тій іс­то­рії ве­те­ра­на, по­за­як під час фор­су­ван­ня Дніп­ра йо­го бу­ло важ­ко по­ра­не­но. Те­пер хо­дить чо­ло­вік Ки­є­вом і ні­чо­го не впіз­нає: все-та­ки 60 літ сплив­ло. Кар­тин­ки йо­го юнос­ті за­мі­ни­ли бігбор­ди чу­жої юнос­ті.