Пожежонебезпечна область

      Ніколи не відчував пієтету до керманичів Луганської області, однак, що вони настільки, скажемо м'яко, обмежені, та ще й до того боягузливі — не підозрював. Щоправда, в даному (клінічному) випадку важко однозначно визначити, кого вони більше боялися: Віктора Ющенка, який мав приїхати 19 жовтня на Форум демократичних сил Луганщини, чи одного діяча з вулиці Банкової, що в стольному місті Києві. Так чи інакше, коли Ющенко разом з іще кільканадцятьма народними депутатами з фракції «Наша Україна» таки приїхали до найсхіднішого обласного центру, Палац імені Леніна, який орендували організатори форуму, терміново зачинили. Як такий, що не відповідає вимогам протипожежної безпеки.

      Людей розумних це не могло не здивувати: адже новітня історія ясно свідчить, що подібні провокації влади завжди лише додають зайвих відсотків до рейтингу будь-якого опозиціонера. Та логіку переляканого чиновника прорахувати неможливо.

      Жовтень — це, зрозуміло, не липень, але й не січень, а погода, як виявилося, була на «нашому» боці: хмари, що почали було збиратися над Луганськом, розбрелися кудись по небу, вітер теж не дошкуляв. Тому ніщо не завадило провести під відкритим небом спершу прес-конференцію лідера блоку, а потім, перемістившись на майдан до пам'ятника Шевченку, і сам форум. Колона з прапорами й транспарантами розтяглася не менше, ніж на кілометр, і принаймні центр міста міг наочно пересвідчитися, що кількість прибічників Віктора Андрійовича на Луганщині аж ніяк не можна назвати «купкою».

      До речі, провокація із «пожежонебезпезпечним» палацом була зовсім не поодинокою. Скажімо, в центрі Луганська відімкнули електрику в платних туалетах. Дуже пікантно... А в деяких містах області, як розповіли кореспондентові «УМ» делегати з Красного Луча та Антрацита, «небезпечними» раптом виявилися автобуси, які місцеві осередки демократичних партій спробували орендувати. У результаті приїхали далеко не всі, хто хотів, і справа навіть не в нестачі грошей на поїздку окремих осіб — у Красному Лучі, наприклад, 14 чоловік просто не змогли сісти в рейсовий автобус.

      Що стосується тих, хто все ж прийшов, — далеко не всі формально належали до опозиційних партій. Автор цих рядків поспілкувався з одним знайомим підприємцем зі Свердловська, давнім членом СДПУ(о). Він приїхав зі своїм проектом закону про розділення рахунків ПДВ (скажімо, в сусідній Росії аналогічну схему вводять iз другого півріччя наступного року), довідавшись, що разом із Ющенком до Луганська приїде голова Бюджетного комітету ВР. До речі, згодом теку із цим документом можна було побачити в руках Петра Порошенка.

      Прес-конференція більше нагадувала мітинг: Віктор Ющенко в оточенні колег по ВР — на сходах, що ведуть до ПК, дещо нижче — журналісти, а з самого низу, на площі перед палацом, — повно людей, мабуть, близько двох тисяч. У Луганську Ющенка перед тим бачили лише в період виборчої кампанії півтора року тому, а скласти про лідера «наших» уявлення по кількасекундних телесюжетах з його участю неможливо. Тому різниця між Ющенком-публічним політиком листопада 2001-го та жовтня 2003-го здалася відчутною. Тоді він намагався журналістам всі свої думки «розжувати і в рот покласти». Тепер же В. Ю. відповідав, особливо на провокативні запитання, коротко й гранично чітко.

      Луганщина, як відомо, регіон російськомовний і до близької Росії прихильний трохи більше, ніж це мав би дозволяти здоровий глузд. Тож як було не причепитися до «Нашої України», чий представник очолює Комітет iз питань свободи слова, з приводу недавно оприлюднених змін до Закону про рекламу? До слова, на цьому прикладі можна проілюструвати, як у нашій державі діє система оббріхування опозиції: у провінції бізнесовий люд чомусь переконаний, що ініціаторами змін стали «націоналісти» з опозиції, насамперед Микола Томенко. Однак лідер блоку ввічливо пояснив авторці запитання: «Дякуйте за закон лідеру більшості Степанові Гавришу. А ми зараз шукаємо способів, як нейтралізувати принаймні найбільші його дурниці. І, будьте впевнені, нейтралізуємо».

      Не обійшлося й без питань про ЄЕП. Ющенко просто порадив луганчанам подумати, чи зможуть луганські шахти конкурувати з відкритими копальнями Кузбасу чи Екібазтузу в самій Луганщині. Цікаво, що ті, хто виступає за ЄЕП, на відміну від його противників, узагалі ніколи й ніде не наводять жодних цифр на підтвердження економічної вигідності цього «союзу» ні для України в цілому, ні для окремих її регіонів. Що, очевидно, й дало Вікторові Андрійовичу підстави назвати підписану в Ялті угоду політичною провокацією з боку нинішньої української влади. А в Луганську провокацію, хоча й значно дрібнішу, влаштували так звані донські козаки.

      Ні, вони не кидали в народних депутатів яйцями (мабуть, за нинішнього режиму це для них «непазвалітєльная роскошь»). «Козаки» у своїх одностроях (головний чомусь начепив погони старшого лейтенанта радянської армії) тримали плакат із написом приблизно такого змісту: «Ющенко — враг украинско-российского братства!» На Луганщині і справді є «станиці», заселені колишніми дончаками, дехто з яких намагається відродити певні етнографічні риси свого минулого. Але в політику вони не лізуть, і в жодних провокаціях раніше не помічені. Що це були за «ряжені» — невідомо, однак Віктор Андрійович таки відреагував на дикувате гасло, нагадавши, що за 15 місяців його прем'єрства обсяги співробітництва з Росією зросли на 24 відсотки, а російських інвестицій в нашу економіку було вкладено стільки, що нинішні прибічники ЄЕПу цього досягнуть хіба що років за десять.

      Якщо, звісно, історія відпустить їм такий довгий термін. Судячи з того, як луганчани приймали гостей, навіть на сході України ставлення до «Нашої України» та її лідера змінюється радикально (що, до речі, показують і соцопитування). А недолугі дії влади цей процес лише посилюватимуть. Так, до слова: на 21 жовтня у «пожежонебезпечному» палаці імені вождя світового пролетаріату намічено концерт Вєрки Сердючки. Жодних заходів із виправлення ситуації неозброєним оком не помічено. Невже «народній провідниці» теж доведеться тішити публіку на східцях?