Громада в екзилі

Річка Оскіл ділить Курилівську громаду навпіл. На правому березі ще теплиться життя, на лівому — панує смерть. Рашисти закидують цю територію дронами без перерви на обід, тому кількість прильотів рахувати немає сенсу. І все ж по селах, розташованих за 40-45 кілометрів від кордону, й досі проживає 559 людей, серед яких є навіть одна дитина. 

Найтяжча ситуація у населеному пункті, що опинився під окупацією вдруге. На момент повторного приходу москалів там проживало вісім осіб. Двом пощастило вибратися на українську сторону, а доля шістьох наразі невідома. Певні чутки про них періодично з’являються у переказах, але ті новини ніхто ні підтверджує, ні спростовує. Останню організовану евакуацію тут провели минулого року. Причому людей вивозили вже не волонтери, благодійні фонди та поліція, а військові. Саме вони підтримують тих, хто залишається на лівому березі. Інші служби туди більше не їздять з причин безпеки.

Голова громади Олександр Баулін останній раз побував на лівобережжі Осколу в листопаді. Туди заїхав, а назад повернувся лише наступного дня, коли полагодили зруйновану прильотом переправу. Як людям вдається там жити постійно, питання без відповіді. «Якщо у них розбиває хату, вони переходять до літньої кухні, — каже пан Олександр. — Якщо прилітає й туди, йдуть у сарай, потім у гараж, до підвалу і, зрештою, селяться у сусідніх порожніх хатах, що вціліли. З минулого року туди не подають ні світло, ні газ, ні воду. Можливості відновити усе це немає через постійні обстріли». На правому березі — проблем не менше, проте й звідти виїхали не всі. Як не вмовляє їх адміністрація у телефонній розмові, — воліють залишатися на місці. Більш зговірливими люди стають лише після того, як в особистій бесіді голова показує фото з гуртожитків, куди пропонують евакуацію. Мовляв, отримаєте житло з усіма міськими зручностями і повністю безоплатне. «Зараз протряхне, підсохне, може ґрунтовими дорогами знову спробуємо дістатися правого берега, — повідомив Харківському пресклубу Олексадр Баулін. — А на лівий доїхати вже практично неможливо. Переправи постійно розбиваються. Та й життя комунальників не вічне. Ризикувати їхньою безпекою не будемо. Літні люди відмовляються в основному тому, що реально не бачили нічого за своїм селом. Але там є і молоді. Дехто переховується на тій території від ТЦК». 

Основними платниками податків у Курилівській громаді були фермери, проте сьогодні їм не позаздриш. Минулого року ще пробували сіятися під обстрілами і навіть виростили непоганий урожай. Втім зібрати його вдалося лише частково. Як мінімум, половина угідь, засіяних кукурудзою та соняшником, лишилися в полі. Тобто комбайни виїжджали на жнива, але по кожному з них прицільно били рашистські дрони. На щастя, ніхто з людей не постраждав, проте дуже дорогу техніку аграрії втратили. 

Мужність господарників дивує навіть військових. «Одного разу я сам з ними виїжджав на сівбу, — каже Олександр Баулін. — Так хлопці вийшли з бліндажів і питають механізаторів: «Скажіть, яка у вас заробітна плата? Просто цікаво, заради чого ви ризикуєте життям? Ми не вилазимо з-під землі, ходимо тільки там, а ви у поле посеред дня їдете. Ви впевнені, що це доцільно?» А я вам скажу більше. Власники цих фермерських господарств сідали з комбайнерами у кабіну і їхали разом з ними». 

Чи ризикнуть засівати поля курилівські аграрії цього року — ще точно невідомо. Можливо, на правому березі й спробують, але винятково на тих ділянках, які розташовані подалі від кордону з біснуватим сусідом. Релокувати свої господарства вони теж не можуть, оскільки на новому місці їм виділять невеликі ділянки. Перевозити ж громіздку техніку заради такої вигоди економічно не вигідно, адже логістика сьогодні — дороге задоволення і досить небезпечний процес. 

 

Утім, попри всі економічні проблеми курільчани продовжують підтримувати військових, що боронять їхню землю від окупантів. Повернутися додому і розпочати життя з нуля — сьогодні першочергове завдання. Минулого року вони виділили ЗСУ 33 мільйони гривень, тобто половину бюджету своєї громади. Ще 5 мільйонів на прохання курільчан надійшли від громад-партнерів і майже 22 мільйони — від благодійних фондів, з якими працює адміністрація. Особисті внески теж значні. Попри фінансові труднощі й відірваність від дому люди для військових зібрали минулого року 1,5 мільйона гривень. «Ми будемо знижувати зарплати, але допомогу Збройним силам України не зменшимо, — каже Олександр Баулін. — Сьогодні це наш пріоритет».

Мешканців тринадцяти сіл, що увійшли до Курилівської громади, війна розпорошила по всьому світу, але найбільша кількість сьогодні проживає у Харкові та в рідному регіоні. Для них в обласному центрі відкрили спеціальний хаб, фахівці якого допомагають землякам вирішувати чимало соціальних проблем. 

Формат роботи закладу дуже зручний. «У нас на вході відвідувачів зустрічають спеціалістки, які розбирають їхні потреби, — каже Олександр Баулін. — Це щось схоже на рецепцію у готелі. Людину провели, посадили в залі очікування, потім до неї приходить той спеціаліст, який потрібен. Якщо потрібен інший спеціаліст — він його залучає. Людина не бігає по кабінетах, не шукає, до кого їй звернутися. Навпаки, спеціалісти бігають навколо людини».

За словами голови громади, якщо питання не вдалося вирішити на місці (не вистачило, скажімо, потрібних документів чи є потреба в додаткових запитах), усі подальші дії виконають працівники хабу. По завершенні процесу відвідувача запрошують повторно та розповідають про результати чи можливі варіанти виходу із складної ситуації.

Курилівський хаб у Харкові став також місцем зустрічі земляків, які разом відзначають свята і часто збираються задля того, аби не втратити зв’язок один з одним. Жартуючи вони кажуть, що тут стають рідними навіть ті сусіди, які у своєму селі роками не знаходили спільної мови. Особливо цікаво пройшли у них цьогорічні проводи зими. Жінки напекли пиріжків, наварили вареників, насмажили млинців і підготували тематичний концерт. 

Тож емоціям не було меж, бо в людей з’явилося відчуття великої родини, яка поруч і в біді, і в радості. Тепер готуються зустрічати Великдень, вітати з іменинами двох столітніх земляків, організовувати роботу гуртків і клубів за інтересами. Стареньких сюди на свята підвозять автівками, бо великим містом ті пересуватися бояться. Більшість з них нечасто виїжджали зі своїх сіл, а то взагалі ніколи. «Зараз вони дуже сумують один за одним, — каже Олександр Баулін. — Для них дуже важливо збиратися разом і згадувати колишнє життя. Спогади — це все, що у них лишилося. Вони живуть минулим і мрією повернутися додому. Нам важливо створити для літніх людей такі умови, аби вони не почувалися покинутими». 

Загалом у курільчан нині є унікальна система, в рамках якої діють усі необхідні адміністративні офіси так, ніби територіальна громада і далі залишається у реальному просторі. Дарма що її не віртуальна частина існує лише в стінах однієї адміністративної будівлі. 

Гордістю Курилівського хабу став освітній простір, роботу якого організовує Глушківський ліцей. Це один із чотирьох навчальних закладів громади, який працює в умовах війни. Заняття проходять здебільшого в режимі онлайн, але діти мають змогу відвідувати різні гуртки, знайомитися одне з одним, брати участь у святкових заходах. Наприкінці березня там запрацював і підлітковий клуб, де проходять бесіди з психологом, арттерапевтичні майстер-класи і просто живе спілкування, якого так бракує школярам сьогодні. 

Не минулося і без ноу-хау. У громаді тепер діє програма «Обдаровані діти», мета якої — заохотити учнів фінансово. Цього року за результатами першого семестру грошову винагороду отримали 23 ліцеїсти. Відмінникам з 5-7 класів презентували по 3 тисячі, учням 8-9 класів — по 4 тисячі, а старшокласникам — по 5 тисяч. 

У другому семестрі програма преміювання стала більш розширеною. На фінансове заохочення можуть розраховувати також учні, які проявлять себе у творчих конкурсах, спортивних змаганнях, танцювальних фестивалях і шкільних олімпіадах. Преміальний фонд теж зростає. Минулого року діти за свої успіхи загалом отримали 145 тисяч, а цього року сума зросте до пів мільйона. Діти повинні знати, що старанність — найкраща інвестиція у майбутнє. 

Зараз цей заклад навчає 241 дитину. Кількість порівняно невелика, але про його освітній рівень найкраще говорять результати. «Окремою гордістю громади є успіхи в предметних олімпіадах, — повідомила начальниця відділу освіти, культури, молоді та спорту Тетяна Жадановська. — Курилівська громада стала однією з найактивніших у Куп’янському районі — понад 50 переможців районного етапу та найбільша кількість учасників серед громад. За цими показниками Глушківський ліцей впевнено конкурує навіть зі школами Куп’янська».