Пам’ять про Майдан і безперервний спротив

Дванадцять років відділяють нас від Революції гідності, що стала апогеєм спротиву авторитаризму в незалежній державі.

 

Тепер ми знаємо, що в ляльководів із москви дуже великі апетити стосовно нашої країни.

 

Але подавляться і розваляться, бо ми добре усвідомили підступність путінізму й рашизму та спираємося на спротив загарбникам у всі часи.

 

«Україна молода» продовжує публікувати найцікавіші дописи з соціальної мережі.

Олена ГЕРАСИМ’ЮК, поетка, парамедикиня, волонтерка

18.02.2026

 

Який же це був страшний день, найстрашніший у наших життях.

 

Вперше почути звуки пострілів у тебе, вперше побачити масові вбивства, вперше розгубитися і зрозуміти, наскільки ж ти крихкий перед історією, яку пишуть твоєю кров’ю просто зараз.

 

За 12 років я так і не змогла знайти ні краплі поваги до тих, хто з нас потішався і навіть не вибачився. Ні краплі поваги до тих, хто зронює випадкове «а що такого, це вже минуло».

 

Мені боляче, що якомусь відсотку молоді зараз абсолютно пофіг на ту масакру і вони просто на річниці наших вбивств ходять розважатись на події до тих, хто улюлюкав разом з беркутами і загравав з росіянами. Розважальні заходи можливі в цей день, він не відгукується багатьом взагалі. 

 

Це означає, що нас стирають, бо так «зручніше» тим, хто мав би йти нашими слідами і підняти наш стяг, коли ми впадемо. І це означає, що ми повинні знайти залишки моралі і сили, щоб захистити цю пам’ять від тих, хто залюбки стане манкуртом за першу-ліпшу вигоду. А так хотілось просто поставити крапку в цій історії. І розуміти, що вона змінила цей ультражорстокий світ хоч трохи на краще.

 

Майдан — це межа Гордості і Гідності. Це маркер на одному рівні з питанням «чий Крим?». По відповіді ти розумієш, хто перед тобою: українець чи зрадник, який перевзувся, коли стало мінімально зручно. 

 

Майдан — це та пам’ять, яка або буде в національній свідомості як подвиг, або ми з вами вороги навіки. Не може бути однієї України, в якій можливі «два разних мнєнія» про такі націєтворчі речі. Особливо зараз, особливо тепер.

 

Нестиму в серці кожного, хто тоді впав тілом, але став для нас велетнем духу. Хто тримає наше небо від того дня. Без кого нам безмежно порожньо. Чия відсутність ставить перед тобою запитання «для чого ти вижив?». І накладає повну заборону на оце інфантильно— терапевтичне «ти цінний лише через факт існування».

 

Бо коли такі втрати поруч з тобою, то існування втрачає будь-яку ціну. І ти повинен наповнити його сам — але тільки гідними, важливими, справедливими справами. Відкинувши гординю, самовихваляння і недоречне его.

 

Бо інакше немає жодного сенсу у спільній боротьбі.

 

Герої гинуть, рятуючи і захищаючи інших.

 

Честь.

Віктор ТАРАН, Військовослужбовець

18.02.2026

 

Дванадцять років тому о 19.00 Янукович віддав наказ почати операцію «Бумеранг». 

 

О 20.00 штурмом Майдану розпочалась Ніч Гніву.

 

В рамках операції силовики планували: 

 

— штурм наметового містечка на вулицях Інститутській та Городецького, з подальшим витісненням протестувальників до Європейської та Бессарабської площ та їх перехопленням на заздалегідь створених фільтраційних кордонах;

— захоплення Будинку профспілок спецпідрозділом «Альфа»;

— розміщення снайперів з особового складу Внутрішніх військ та спецпідрозділу «Альфа» на прилеглих будинках по вулиці Хрещатик;

— залучення спецтехніки для ліквідації барикад;

А далі всіх майданівців чекала жорстка «зачистка». 

 

І, як ми дізнались пізніше, паралельно росія планувала ввести свій військовий контингент.

 

Якби у них вийшло — незалежність України була б знищена. 

 

Але в нас, майданівців, була своя думка на їхні плани. 

 

Зустрів та провів ту пам’ятну ніч із дерев’яним щитом та лижним шоломом на Інститутській.

 

Допомогли навички відвідування клубів «історичного фехтування» та «толкієнізму».

 

Було все... і втрати від пострілів та гранат, які кидали на нас спецпризначенці.

 

І наша контратака з коктейлями молотова на водомет. 

 

Як зараз пам’ятаю той незабутній «прохолодний душ».

 

І контратака на беркутівців з камінням та коктейлями молотова.

 

І рукопашний бій зі спецпризначенцями.

 

Мене в тій м’ясорубці Бог зберіг, хоча коло мене було поранено низку майданівців.

 

Тоді ми спинили авторитаризм у країні. 

 

Дякую всім тим, хто в ту ніч був поруч.

 

Слава Україні!

 

P. S. До речі, в ту ніч на Майдані був і Сергій Пашинський, на відміну від багатьох депутатів, він не сховався, а був поруч у найтяжчі хвилини.

Юрій ЛУКАНОВ, журналіст

18.02.2026

 

«Крім того, я добре усвідомлював біль української інтелігенції, яка відчувала себе другосортною в цій країні. Пам’ятаю, підлітком у тролейбусі бачив таку сцену. Жінка років під 50 запитала в пасажирів про якусь зупинку літературною українською мовою. Таку на вулицях тоді годі було почути. Якийсь жлоб, який балакав суржиком, тут же почав знущатися з її мови, і половина людей в тролейбусі приєдналася до нього. Я був присутній при екзекуції. І відчув, що в цій країні живуть ще одні гноблені євреї, які називаються українцями. Оці речі й багато інших лягли в основу мого світогляду».

 

Це цитата з мого інтерв’ю з Семеном Глузманом (на фото). Там він стисло розповідає про історію свого дисидентства. Коли ми познайомилися з ним — я не пам’ятаю. Мабуть, в рухівські часи, коли я очолював пресслужбу Руху. Потім спілкувалися час від часу. Він розповідав, що йому якось подзвонили зі США і запропонували взяти участь у кампанії проти антисемітизму. Він відповів, що зробить це лише тоді, коли та організація, яку представляв співрозмовник, визнає якусь гидоту з боку євреїв. Здається, масову участь у каральних органах НКВД. Тобто він не хотів розпалювати тут міжнаціональну ворожнечу.

 

Він сидів разом з бандерівцями. І потім допомагав бійцям УПА в лікуванні. Не сам лікував, бо йдеться не про психіатрію. А сприяв їхньому лікуванню. Його моральним наставником став Іван Світличний. А другом — Сергій Марченко. Обидва українські дисиденти. 

 

Якось я натрапив на книгу «Перегук двох над безвістю» — про листування дисидента Зеновія Красівського з американкою. Він сидів у в’язниці, а вона написала йому туди. Вони листувалися, хоча ніколи не зустрілися.  Я вирішив, що ця історія варта фільму. Я зателефонував Глузману з питанням, чи не може він чимось допомогти. Він сказав, що в нього є інша історія. Аналогічне листування Валерія Марченка з нідерландською студенткою Джекі Бакс. Вони листувалися, поки він не помер у в’язничній лікарні. 

 

Я тоді знайшов гроші у МТС, де Andy Hunder працював у пресслужбі. І ми з режисером Максимом Бернадським зняли фільм «Хто ви є, містер Джекі?». Ми їздили і в зону на Уралі, і в Амстердам. Кому цікаво — тут. Прем’єра відбулася на каналі СТБ, де тоді головредом був Юрій Горбань, — він посприяв, щоб його показали. Ще була просто презентація. Тоді репортаж для «Плюсів» зробила Леся Сакада. Вона спеціалізувалася на темі культури. На жаль, давно вже не працює. 

 

У фільмі інтерв’ю дає в тому числі і Глузман. Він інтенсивно допомагав простим людям і не любив, здається, будь-яку владу. Правда, у нього була дивна прихильність до Медведчука. Він говорив у приватних бесідах, мовляв, попри всю його проросійськість, він, типу, тримає слово. Я досі не можу збагнути цей феномен. Тим більше, що цей самий Медведчук був псевдоадвокатом близького за духом Глузману Василя Стуса. 

 

Але в світі багато є парадоксальних речей, які нам не дано зрозуміти. 

 

Хай спочиває з миром. Він дуже багато добрих справ зробив.

Яна ЗІНКЕВИЧ, засновниця та командирка «Госпітальєрів»

19.02.2026

 

У нас був шанс швидко вийти до Азовського моря і змінити хід війни. Проте керівництво країни обрало розтягнути сили по всій лінії фронту. У підсумку ресурсів забракло всюди, а ціною цього стали втрачений час і життя наших людей. Коли ж офіс президента замість визнання прорахунку починає звинувачувати армію, це виглядає як відверта спроба зняти з себе відповідальність.

 

Суспільство має відкрито розібратися, хто саме просував ту чи іншу стратегію, які були аргументи та як розподілялися ресурси. Я кажу це не з кабінету, а як людина, що бачила війну зсередини. У критичні моменти країна має триматися на професійних військових оцінках, а не на медійних картинках чи піарі. 

 

Бо за політичні амбіції армія розплачується своєю кров’ю. Дуже цинічно ховати непрофесіоналізм та інтриги за гаслами про єдність. 

 

Вся ця хвиля цькування та робота ботоферм настільки недолуга. Жодні проплачені коментарі не перекреслять того, що він зробив. Саме під командуванням Залужного наше військо врятувало Київ, звільнило Харківщину та Херсон. Залужний почав будувати сучасну армію, поки дехто готувався до шашличків. 

 

Я не вважаю, що Залужний зараз потребує моєї підтримки чи оцінки його роботи, але як командирка батальйону, що бачив роботу Залужного, просто по-людськи висловлюю подяку за чин. 

 

Повага до армії неможлива без поваги до правди. І якщо ми справді хочемо перемоги, то мусимо вчитися називати речі своїми іменами, визнавати помилки й спиратися на професіоналів, які довели свою здатність ухвалювати рішення у найважчі для країни моменти.

 

Маски-шоу зі стриптиз-клубом навіть не коментуватиму, бо що ще чекати від людей, які прийшли в політику із шоу-бізнесу.

Ірина ГЕРАЩЕНКО, народна депутатка

18.02.2026

 

Не виключаю, що найближчим часом до ВР внесуть проєкт змін до виборчого законодавства, над якими активно працює парламентська робоча група, із залученням широкого кола експертів.

 

На її засіданні від «Європейської Солідарності» наголосила, що демократичні вибори, які зобов’язана забезпечити влада, мають відбутися після завершення воєнного стану, аби всі мали рівний доступ до медіа, виборців і були долучені до процесу.

 

Висловила наше серйозне занепокоєння щодо перспектив відкриття тисяч спецдільниць для голосування військових. Аргументи, що такі дільниці працювали в 2019-му на президентських виборах, звучать непереконливо. Тоді їх було лише 85. 

 

Нинішня лінія фронту і кількість військовослужбовців ЗСУ, що становить майже 1 млн, створює споскусу для влади створити десятки тисяч закритих дільниць, і ніякі міжнародні спостерігачі туди не поїдуть через небезпеку. Тож це відкриває ідеальне поле для зловживань і фальсифікацій, про які самі військові навіть не будуть здогадуватися. 

 

Заяви нинішньої ЦВК, що вони цього не допустять, на фоні всього, що відбувається у владі, звучать також не дуже переконливо. Ми бачимо, як «не зловживає» ДБР, суди, урядовці, ОП і т. д. 

 

Також маю зазначити, що на робочій групі ніколи не обговорювалися ніякі зміни до закону про референдум. Впевнена, що паралельний процес давно триває в ОП і саме його хочуть легалізувати через групу, яка працює достатньо фахово і конструктивно.

 

Наша команда наголошує: зараз треба зосередитися на мирі. Вибори під час війни — це російський сценарій, надзвичайно небезпечний для України. 

 

Тексти з фейсбуку