«Прем'єр-міністр України Віктор Янукович та міністр торгівлі США Дон Еванс обговорили питання поставок українського металу на ринок США та курячого м'яса зі Сполучених Штатів в Україну». (Укрінформ.)
Щороку українська діаспора у США проводить конференції «Україна на шляху до зрілої державності», де намагається звести за одним столом представників українського та американського урядів, незалежних експертів з України та інших країн. Минулого тижня відбувся черговий форум — цього разу експерти обговорювали економічні реформи в нашій державі. Поговорити про українські проблеми зібралися не тільки місцеві чиновники, а й представники Польщі і Росії. Прем'єр Віктор Янукович — глава української делегації — пробував використати захід для свого «піару», а американські чиновники — для просування в Україну своєї курятини.
За два дні учасники встигли обговорити безліч питань, від проблем у торгівлі між Україною і США та перспектив інтеграції Києва з євроструктурами до наших відносин з Росією. Цікаво, що з-за океану наші з вами біди виглядають зовсім по-іншому, ніж з-над берегів Дніпра.
Форум почався з виступу Прем'єр-міністра України Віктора Януковича. Власне, його приїзд до США вітчизняні ЗМІ однозначно охрестили як прорив у захололих українсько-американських стосунках, крім того, у Новому Світі Віктор Федорович фактично презентував себе як провладний кандидат у президенти України, що також не залишилося непоміченим вітчизняними «доброзичливцями». Тож вигляд Януковича в інтер'єрі Америки слід оцінити прискіпливіше.
Поки керівник нашого уряду сидів у президії, то справляв досить пристойне враження. Але коли піднявся на трибуну, в пам'яті зринули спогади про сірих і одноманітних членів Політбюро ЦК КПРС. Ніде правди діти — видно, що пан Прем'єр працює над своїми ораторськими здібностями. Але слухати його було все одно нудно. Текст виступу як на українське вухо звучав незвично. Втаємничені особи розповідали у кулуарах, що говорив Янукович винятково те, що хотіли чути американці. Як виявилося, на наше загальне здивування, хочуть янкі одного: аби їхня курятина без перешкод перелітала в Україну. Пояснення знайти просто: до запровадження санкцій на «ніжки Буша» ми споживали 7 відсотків цього м'ясного американського дива. Прем'єр сказав, що шлях заокеанським «рябам» до нас відкритий, і взамін попросив зняти з України дію поправки Джонсона-Веніка та сприяти нашому вступу до Світової організації торгівлі.
Після спітчу В. Я. поїхав проводити протокольні зустрічі з американськими керівниками — віце-президентом США Річардом Чейні, головою комітету з міжнародних відносин Палати представників Конгресу США Генрі Гайдом та главою Держдепу Коліном Пауеллом. «Піар» з цього було зроблено неабиякий — ще б пак, після двох із гаком років «холодної війни» Вашингтона проти дискредитованого Кучми прямий контакт глави виконавчої влади України з колегами із супердержави — нібито неабияка подія. Але наближені до візиту Януковича у США люди кажуть, що більшість цих зустрічей тривала зовсім недовго — приблизно по 20 хвилин. Зрозуміло, що серйозних питань за цей час не вирішити. Та, читаючи матеріали про візит Януковича у США в українській офіційно-клановій пресі, розумієш, що таке завдання і не ставилося. Головною метою було «пропіарити» Прем'єра на всі боки, та й по тому.
Та було в цих «красивих» зустрічах і корисне не лише для однієї особи. Під час візиту Януковича віце-президент США Дік Чейні сам порушив питання про можливість реверсного використання нафтогону «Одеса-Броди» і висловив сподівання, що український уряд ще не приймав рішення про реверс. Також з нашою делегацією зустрівся міністр енергетики США Абрагам Спенсер. За інформацією «УМ», напередодні візиту ця зустріч не планувалася. За словами голови правління «Укртранснафти» Олександра Тодійчука, який теж був присутній на переговорах, головний американський енергетик заявив, що використання «Одеси—Броди» у правильному напрямку «має політичне та економічне значення для його країни і є складовою українсько-американської співпраці».
На конференції можна було почути думки середніх американських чиновників, котрі відповідають за економічну політику щодо України. Попри поширену в нашій державі думку, нібито через геополітичне розташування з нами усі мають носитися і панькатися, ставлення пересічного американського бюрократа до Києва однозначно негативне. Причини загальновідомі: беззаконня, яке панує в країні, невиконання урядом взятих на себе зобов'язань, слабка судова влада тощо. Один американський експерт розповідав з трибуни, як у львівських родичів його дружини міська влада забрала земельну ділянку, незважаючи на всі правильно оформлені документи, лише тому, що на цю землю поклав око один бізнесмен.
Загалом же, слухаючи виступи вашингтонських чинуш, ловив себе на враженні, що головне своє завдання вони бачать не в тому, аби допомогти Україні «стати країною розвинутої демократії і громадянського суспільства», а в іншому — нагодувати злиденний український народ вершиною досягненнь людства, американською курятиною. Саме слово «курятина» так часто вживалося у виступах експертів, що в української частини залу почало викликати сміх. Тож здебільшого на курячих стегенцях, а не на якихось «геополітичних» ногах, стояв американський візит Віктора Януковича. Зрештою, якщо подумати, то з погляду своїх інтересів американці підходять до питання співпраці з Україною абсолютно правильно.
Окрім курей та спадку «холодної війни» після «касетного» й «кольчужного» скандалів, ще одна проблема україно-американських стосунків — поправка Джексона-Веніка. Тут складається дивна ситуація: наші просять її відмінити, усі американські чиновники і політики погоджуються з цим, але Конгрес поправку не скасовує, посилаючись на те, що руки до цього не доходять. Нагадаємо, що згідно з правилом Джексона — Веніка, всі підприємства країни, на яку поширюється дія поправки і які мають комерційні інтереси в США, мають щороку отримувати дозвіл у вашингтонських чиновників на продовження своєї діяльності. Поправка була прийнята в розпал «холодної війни» між СРСР та США і була спрямована проти Радянського Союзу як протидія внутрішній антисемітській політиці останнього, відтак це правило автоматично поширилося на всі країни СНД. На конфереції виступив один із конгресменів-ініціаторів, на думку якого, Україна під вплив Джексона та Веніка потрапляє неправомірно. За секретом Полішенеля знову ховається всюдисуща американська курятина. Аби ні в кого не виникало сумнівів, колишній посол США в Україні Карлос Паскуаль натякнув, що не підкріплений «ніжками Буша» український народ ніколи не знайде в собі сили позбавитися дискримінації від Джексона й Веніка.
Щодо інших питань, то деякі українські досягнення, як, наприклад, приведення у відповідність до світових стандартів банківського законодавства, залишаються зовсім не поміченими у Вашингтоні. Натомість для американців головним є те, що в Україні існують обмеження на роботу іноземних банків.
Тенденцію неадекватно оцінювати Україну відзначають навіть американські експерти: «Бюрократія в усьому світі відрізняється пасивністю і некомпетентністю. В Україні це можна пояснити низькою зарплатою чиновника, але в нас, у Штатах, вони заробляють непогані гроші, так що виправдання їм немає», — прокоментував «Україні молодій» виступи чиновників-співвітчизників науковий співробітник фундації «Херітадж» Аріель Коен.
Але повернемося до Віктора Федоровича. Деякі проурядові українські ЗМІ поспішили повідомити, що Янукович умовив американців підтримати вступ України до СОТ. Поки Прем'єр досягав цих епохальних домовленостей, на конференції виступала пані Новеллі, помічник голови Торговельного представництва США з питань Європи та Середземномор'я, яка, за словами директора російських та європейських програм Фонду Карнегі Андреса Аслунда (він вів засідання, присвячене вступу України до Світової організації торгівлі), «своїми руками відкрила дорогу до СОТ багатьом країнам». Пані Новеллі протягом півгодини детально пояснювала, які проблеми повинен вирішити український уряд, щоб почати говорити про перспективи членства. Причому політичних моментів зовсім не згадувала.
Без відповіді залишається цікаве питання: якщо Януковича й справді ніби так круто приймали у США, тиснучи йому руку як одному з найреальніших кандидатів у президенти, то чому поява Віктора Федоровича в цій самій Америці фактично пройшла повз увагу тамтешніх ЗМІ? Прем'єр-міністр України зумів відзначитися в очах лише «домашніх» мас-медіа, та й то — найближчих, пригодованих.
Ну не складаються у цього кремезного «дона» стосунки з пресою. Його підлеглі в Кабміні то зачинять журналістів за сімома замками — подалі від учасників засідання уряду, то взагалі на прес-конференцію не пустять. А в Америці після всіх офіційних зустрічей пан Янукович сам вирішив провести підсумкову зустріч із представниками мас-медіа в посольстві України. У Вашингтоні на той час перебувало кілька десятків українських «акул пера», перед якими, мабуть, кожен вітчизняний політик із радістю б використав можливість засвітитися, надто ж у світлі увінчання «тріумфального» візиту до США. Але в нашого Прем'єра методи інші. «Пресуху» він вирішив провести лише тільки з тими журналістами, котрі прилетіли в його почті. Причому аргумент «проти чужих» був убивчий: начебто не вистачало місць через підвищену зацікавленість до візиту американської преси. Проте, скажімо, вашингтонський кореспондент польської «Газети виборчої» сказав «Україні молодій», що він узагалі не знав про приїзд українського Прем'єра до Вашингтона. А ось американські пера «Української правди» — ті знали, але при всьому бажанні на прес-конференцію пробитися не змогли. Навіщо було організовувати розмову зі «своїми», коли «політику партії» можна було пояснити «підлеглим» і по дорозі назад, в урядовому літаку, — не зрозуміло.
Максим ГОРОДНИЙ.
Вашингтон — Київ.
Публікація пiдготовлена за підтримки Польсько-американсько-української ініціативи про співпрацю, яку фінансує Агентство США з міжнародного розвитку.
Зустріч Януковича і віце-президента США Чейні — це звичайний рівень для візиту прем'єра якоїсь із країн до Америки. Тим більше смішно казати про якусь перемогу Януковича, враховуючи пояснення Карлоса Паскуаля, які він дав влітку 2003: «Якщо має відбутися зустріч на високому політичному рівні між США й Україною, то це буде зустріч між віце-президентом Чейні і Віктором Януковичем. Це не питання політики, а питання протоколу: віце-президент, відповідно до посади, зустрічається з трьома групами осіб — президентами, прем'єр-міністрами і лідерами опозиції (...)».
Однак інформаційний супровід Прем'єра народив нову версію, яка пішла в широкий тираж: США побачили в Януковичі сильного кандидата в президенти. Теза дуже доречна для Прем'єра, який чим далі, тим більше ризикує бути відправленим у відставку. Янукович настільки переймається своєю долею, що організував найбруднішу кампанію в інтернеті проти конкурента Кірпи (те, що за цим стоять «донецькі», видно чітко — у середу був проголосований депутатський запит на цю тему; його вніс член БЮТ Зубов, який є зв'язковим тимошенківців із донецькими).
Однак повернемося до гумористичної казки про фантастичні успіхи Януковича у США. Цікаво, якби американці знали, що цей ординарний факт у порядку денному Чейні «піарники» Януковича використають у своїх iнтересах, чи не понизили б вони рівень зустрічі Прем'єра до молодої помічниці Кондолізи Райз, яка прийшла до неї в апарат займатися Україною після закінчення університету? Однак, схоже, оточення Януковича глузує зі свого шефа, генеруючи міф про тріумфальну зустріч із Чейні та нечуваний прорив на американському фронті.
Справа в тому, що рівно два роки тому з тим самим Чейні переговори мав інший український Прем'єр на прізвище Кінах. Насправді Янукович у найвищих коридорах США повторив ту ж саму програму, що й Кінах: зустріч із віце-президентом США, держсекретарем, міністром фінансів і президентом Світового банку. Не більше і не менше. А ще раніше, у 2000-му, з візитом у США був Прем'єр Ющенко, який мав зустріч не з віце-президентом, а з першою особою Америки — тоді Клінтоном».
«Українська правда»,
«Як Янукович перетворюється на карикатуру»
(16 жовтня 2003 року).
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
