Розгойдування Ірану не сходить з міжнародного порядку денного. Хоча три тижні тому не сталося анонсованого зовнішнього втручання в країну, але це питання часу. Внутрішні протести та зовнішній вплив продовжують складатися в кризу режиму цієї країни.
Водночас авіаносна ударна група ВМС США «Авраам Лінкольн» уже більш ніж тиждень — на Близькому Сході. Американські вояки чекають команди.
Епштейн ні до чого
На початку лютого комітет з національної безпеки та зовнішньої політики Ірану заявив: «Персидська затока спалахне найближчим часом».
Президент Сербії Александр Вучич вважає, що таким чином США хочуть відвернути увагу від нещодавно опублікованих файлів Епштейна, оприлюднених міністерством юстиції США. Понад півтори години мільйони файлів покійного фінансиста Джеффрі Епштейна були доступні для широко загалу. Це листування, листи, фото, відео, все, що стосується його сексуальних злочинів. Зібрання анонімних і напіванонімних повідомлень, переказів жертв насилля та свідків цього.
І всі говорять про файли Епштейна так, ніби це скандал останніх років, але ця справа тягнеться з 2005 року. Епштейн нібито керував «найбільшою у світі операцією з використання сексуальної компрометації» від імені КДБ, вербуючи жінок для своєї мережі впливових осіб. Також американські силовики вважають, що він мав давні зв’язки з російською організованою злочинністю, що могла його шантажувати. Це дає пояснення тому, як Епштейну вдавалося привозити дівчат із росії. У цих файлах згадуються і владімір путін, і Дональд Трамп.
Однак не забуваймо, що ми живемо під повним контролем — цифровим і психологічним. І всі ці файли викладені навмисно. Їхня мета не викриття, а підготовка суспільної думки. Такі документи публікують не для того, щоб покарати винних, а щоб поміняти настрій суспільства. Своєрідна психологічна операція — людям показують потворний, шокуючий бік еліти не заради справедливості, а щоб обнулити довіру. Адже коли вона зламана, зруйнована, населенню легше ухвалювати радикальні рішення і навіть сприймати війну. Тому що суспільство, перебуваючи в шоковому стані, перестає вимагати стабільності.
Тому версія про те, що ймовірним ударом по Ірану США хочуть відвернути увагу від файлів про топових збоченців, ніяк не тягне на повноцінну.
А фраза «найближчим часом», як ми вже всі зрозуміли, не означає, що удар буде уже завтра. Подібні вислови — також формула психологічного тиску, щоб підняти тривожність, змусити тремтіти бізнесово-економічні ринки та перевірити реакцію.
І ключовим в усьому інформаційному потоці є повідомлення про те, що авіаносна група США вже на місці, неподалік Ірану. Адже такі групи відправляють у певні регіони не про всяк випадок, а тоді, коли рішення вже ухвалено. Залишається лише вибрати форму й момент та дочекатись команди.
Ядерна бомба Ірану
Отже, Іран перебуває під тиском ізраїльського лобі на чолі з інвестором і зятем Дональда Трампа Джаредом Кушнером та американським мільярдером і спеціальним представником США на Близькому Сході Стівеном Віткоффом та іншими.
Дональд Трамп формує абсолютно американський центр сили на Близькому Сході. А загалом Ізраїль — це проєкт Кушнера. Його стратегія Авраама полягає в остаточній легалізації Ізраїлю в арабському світі та нормалізації принципово рівних відносин з доступними арабськими. Особливо із Саудівською Аравією та іншими королівствами Перської затоки. А формування єдиного протоколу регіональної безпеки діє проти Ірану.
Нагадаємо, стратегія Авраама — це серія договорів про нормалізацію дипломатичних, економічних та оборонних відносин між Ізраїлем та кількома арабськими державами (ОАЕ, Бахрейн, Марокко, Судан), підписаних у 2020–2021 роках за посередництва США. Стратегія спрямована на створення нової архітектури безпеки на Близькому Сході через співпрацю проти спільних загроз.
Врешті проєкт Кушнера має на меті покінчити з ісламським тероризмом та Іраном. Точніше, з його фанатичною готовністю створити ядерний арсенал і знищити Ізраїль.
Ніхто не знає, на якій зараз стадії перебуває виготовлення іранської ядерної бомби. Режим аятол, використовуючи російські технології, секретно продовжує робити її в недосяжних гірських бункерах.
У червні 2025 року, попри все, американці так і не знищили їх. Трамп знову, ще більше, оточив Іран передовими морськими, повітряними й іноземними ударними угрупованнями, утримуючи на своїх базах приблизно 50 тисяч військових.
Головний рахбар сховався у бункері й звідти погрожує американцям та їхнім союзникам.
Трамп уже кілька тижнів сподівається провести блискавичну операцію, але не хоче втягуватися у війну. Посередник — Катар. Він переконує Віткоффа і зятя Трампа хоча б не поспішати, поки Тегеран не погодиться на угоду з повною відмовою Ірану від ракетно-ядерної програми.
Іран до цього не готовий — приклад України, в котрої дипломатичними хитрощами в 1994 році виманили ядерну зброю і до чого це призвело сьогодні, доволі красномовний. Тож Тегеран вважає зіткнення неминучим. Але йому потрібен час.
З одного боку, для того, щоб отримати допомогу від Китаю, який перекидає важкими транспортами новітні ЗРК, і не тільки для армії Ірану.
З іншого боку — від росії. Вона чимало зобов’язана Ірану, щоб уникати своєї відповідальності, як це було з Венесуелою. Її завдання — переконати Трампа не завдавати удару, зосередитися на переговорах, тим більше, що Ізраїль не готовий і ще не відновив свою повну військову спроможність після минулорічного батлу.
Путін знову переграв Трампа
Несподівано 29 січня — нібито — Трамп переконав путіна погодитися на тижневий мораторій на удари по енергетичній інфраструктурі України — за категоричної відмови Кремля від довгострокового припинення вогню.
Путін обіцяв припинити удари по Києву і невказаних інших містах на тиждень із невизначеної дати.
Зеленський нічого не знав і подякував «за зусилля Трампа щодо зупинення ударів» по енергетиці. Того ж дня міністр закордонних справ росії лавров заявив, що довгострокового, на 60 днів або більше, припинення вогню не буде. Воно «неприйнятне для росії».
Російські блогери поширювали наказ московському командуванню припинити удари на велику дальність із 7-ї години ранку 29 січня до 3 лютого.
Однак уже 30 січня президент Володимир Зеленський підтвердив відсутність ударів по енергооб’єктах, але констатував збільшення ударів по іншій цивільній інфраструктурі: «Прямих домовленостей про «тижневе енергетичне» перемир’я немає».
Коли воно закінчиться, не знав ніхто. Звісно, окрім путіна та Трампа.
Хоча нам вбачається дещо інший хід домовленостей: не Трамп умовив путіна, а саме російський правитель розіграв нескладну комбінацію, вигідну обом.
Путіну, відданому партнеру й другу Ірану, потрібно було зупинити ядерну ескалацію Трампа і відвести хоча б на якийсь час удар його армади по Ірану в обмін на коротке енергетичне перемир’я для України, яка на той момент була близька до розвалу енергосистеми після послідовних і важких ударів росії.
Натомість — зосередитися на залізничних дорогах, поїздах, вокзалах, фабриках, висотках, транспортній інфраструктурі й усій логістиці, яка доставляє обладнання та людей до енергооб’єктів.
Про такий зріз подій може свідчити екстрений, неанонсований візит до путіна 30 січня секретаря Вищої ради нацбезпеки Ірану Алі Ларіджані.
Видання The Moscow Times, що опублікувало цю новину, змогло послатися лише на пресслужбу Кремля, яка жодних подробиць не розкрила.
Сценарії удару по Ірану на вибір
Щодо Ірану, путін веде переговори з Трампом про «велику угоду», в якій є багато дрібних або рамкових договірних проєктів. Їх можна обміняти хоча б на тимчасовий «мораторій Трампа».
The New York Times пише про низку військових сценаріїв на столі у Трампа, які включають удари по ядерних об’єктах Ірану та можливу висадку спецназу. Тим більше, що США уже ніщо не стримує, адже в ніч на 7 лютого росія зробила ще потужніший удар по енергетиці України. Звісно, були б адекватні дії, якби Україна справді була важлива для США.
А Іран бореться за час. Він засипає входи до тунелів на ядерних об’єктах, готує балістику та мобілізує всі види збройних сил. Кожен день для аятол — ціна життя.
Путін може незначно поступитися своїми тваринними намірами — як терорист, який дає воду заручнику в обмін на беззастережне виконання вимог. Це як новий рівень Стокгольмського синдрому. Ми дійшли до чергової критичної точки виживання.
Трамп, по суті, такий самий агресор, як і путін. Тільки в білих рукавичках і в смокінгу. Він воює зброєю тарифів з усім світом, а армією розширює Америку, колонізуючи ресурси слабких і нездатних до спротиву. Він не захищає і не допомагає — він вигідно домовляється, продає, купує і просто забирає. Виглядає так, що особливого місця для України в його системі координат немає.
Правда в тому, що вона ще залишається козирною картою, якою можна зіграти за меншим глобальним картковим столом. У цьому суть «мистецтва» — дипломатії війни.
Тим часом верховний лідер Ірану аятола Хаменеї попередив, що будь-яка атака з боку США спровокує «регіональну війну» на Близькому Сході.
Президент США Дональд Трамп пообіцяв прибути на Близький Схід за декілька днів.
«У нас там, дуже близько, перебувають найбільші та найпотужніші кораблі у світі. Тому я буду там за декілька днів. Сподіваюся, що ми укладемо угоду. Якщо ні, то дізнаємося, чи мав він (Хаменеї) рацію», — заявив американський президент.
Тож Іран в очікуванні. Усе виглядає так, що війна неминуча. Тому що Іран — це останній великий вузол, котрий можна вбудувати в існуючу архітектуру контролю.
Голова комісії з національної безпеки Ірану заявив: «Якщо США підуть на чергову дурницю, то їхнім солдатам у регіоні краще попрощатись зі своїми сім’ями».
Ця фраза — певна точка неповернення в риториці. Після неї відкат до попередньої форми спілкування вже неможливий. Тож війну не зупинити, адже сценарій запущено. США та Ізраїль не відступили — вони виграли час: перекинули сили й перевіряють реакцію та межі допустимого.
Отже, геополітичні події перетворюються на новий рух грошей, принаймні на все це — зміну ринків у 2026 році — і вказує логіка дій великих гравців.
А тим часом Іран, готуючись до воєнного сценарію, фіксує своє право на відповідь.
