Північне сяйво — новий механізм геополітичної нестабільності

Водночас варто розглянути тему, що лише на перший погляд не вкладається у контекст всесвітнього транспортного та енергетичного колапсу. Йдеться про нове незрозуміле красиве явище природи, що його, окрім України, час від часу спостерігають у багатьох країнах і яке люди назвали північним сяйвом. Версій, що це таке й звідки взялось, сотні — від фантастичних до релігійних. Явище красиве. Але красиво не значить безпечно. Версія, ближча до наукової, — це не північне сяйво, а іоносферне збудження. Пригадаймо шкільний курс фізики: якщо у верхніх шарах атмосфери — іоносфера, термосфера — створюється локальна зона збудження — електромагнітна, плазмова, або хвильова, — то візуально це виглядає як спалахи, ефект північного сяйва чи нехарактерні кольо­ри та пульсація.

Для спостережень із Землі походження цього явища не видно. Тож люди, захоплюючись дивними переливами на небі, називають їх північним сяйвом. У цей момент порушується вертикальний зв’язок атмосфери. Тобто іоносфера штучно та надміру збуджується, через що й викривлюється енергетична зв’язка: іоносфера—стратосфера—тропосфера. Змінюється рух струменевих течій, виникає застійний циклон, ламається звична циркуляція повітря. Звідси — морозні кишені там, де їх не повинно бути. Різкі снігопади, снігові бурі, льодові дощі, шторми, зливи, обледеніння інфраструктури. Тобто, ніхто сніг спеціально не робив, як зараз губляться в здогадках чимало допитливих, — просто справжні «умільці» зламали баланс.

Ненормальні коливання температури: різко вниз, так само вгору; висока вологість повітря при мінус 10 градусах морозу; водяна пара над Дніпром у Києві при 14 градусах морозу(?) та ще чимало чудасій. І таке враження, що просто хтось, як у холодильнику, крутить регулятор температури.

Тож ефект північного сяйва, схоже, — це індикатор застосування кліматичного обладнання.

Отже, спочатку небо красиво світиться, потім сиплеться вся інфраструктура. Тому, коли ми бачимо це явище, потрібно, убезпечуючи себе, зосередитись на ймовірних подальших сюрпризах.

Формально зима — це мороз, сніг, опади, туман, вологість, обледеніння, холод — немає до чого прикопатись і немає кого звинувачувати. Але синхронність цих явищ та масштаб їх прояву викликають підозру.

Звісно, інфраструктура не розрахована на нестабільність. Енергомережі ламаються, транспорт зупиняється, люди опиняються у холоді та ізоляції, й це завжди можна списати на погоду. Втручання в іоносферу викликає аномалію в погоді. Блекаути, транспортні збої, спеціальні рукотворні колапси — той самий контрольований хаос.

Нагадаємо, 28 січня у Києві люди перекривали дороги через тривалі відключення світла. Рух на кількох вулицях був фактично зупинений. Акція тривала недовго. Але вона показала: коли терпіння закінчується, правляча система втрачає головний важіль впливу — страх та розрізненість людей. Доки тривав протест киян, по всіх каналах розігнали новину, що Кремль у такі морози припинив удари по енергетиці Києва та області.

Отже, коли люди показали свій протестний настрій, система почала втрачати контроль і терміново вкинула наратив: загрози більше немає, удари припинились. Мовляв, ми домовились. Звісно, мета одна — загнати людей назад у домівки, розрядити напругу.

І коли вулиці звільнились від пікетів, уже 30 січня все повернулось на круги своя і без ударів. Наразі говорити про гуманізм не варто. Його немає. Це сценарій керування натовпом.

Світло можна відключити, воду — перекрити, інтернет — заглушити, пропаганду — ввімкнути, але об’єднанням і спротивом людей керувати неможливо. Коли люди діють разом, руйнується головна ілюзія, що кожен виповзає з проблем поодинці, тому й безсилий.

Водночас вірити в заборону ракетно-дронових ударів — наївно. Бо насправді й такі вкиди інформації також є спробою погасити вуличні протести. Система боягузлива. Вона сильна лише тоді, коли люди розрізнені. Але коли проявляється єдність, чітке розуміння, відмова від мовчання і терпіння, у керманичів вмикається паніка. Вони бояться не зброї, а свідомих людей.

Цікаво, що й на росії на Камчатці люди також вийшли на мітинги через сніговий апокаліпсис. Вони вимагають очистити міста від снігу. Картина дзеркальна. Саме це ламає версію про локальні проблеми. Камчатка — це не Європа, не Київ, який обстрілюють, не територія, де йде війна. Це територія країни-агресора, і там той самий сценарій. Аномальний сніг, транспорт зупинився, дороги не розчищають, росіяни тижнями пробиваються на роботу пішки.

До речі, в російському Волгодонську 132 багатоквартирні будинки залишились без тепла через аварію на тепломагістралі. Такі історії впадають у вічі: аварія, потім обіцянки полагодити до ранку, а потім несподівано — «ми розширюємо зону відключень». Ну і, звісно, москва та підмосков’я — в подібному сценарії. У російській столиці на дорогах руху немає, фури стоять, автобуси повзуть, сотні мешканців добираються по 8 і більше годин додому. Надмірний сніг та транспортний колапс. Останній організовують і в інших країнах.

І ще один підконтрольний блекаут у США. Новина може видатись буденною. Тим більше для українців. У США більш ніж 500 тисяч громадян залишились без електроенергії. Відмінено 16 тисяч рейсів. Надзвичайний стан введено в 22 штатах. Метеорологи прогнозують продовження снігопадів та обледеніння, що призведе до нових відключень електроенергії та збоїв у роботі транспорту.

Формально — та сама класична картина. Стихія, яку не витримали американські мережі. Усе списується на погоду. Але в цьому й хитрість. Це не новина, а механізм. Підконтрольний блекаут завжди нескладно замаскувати під природний фактор.

Погода — ідеальне алібі. Без особи, без відповідальності, без винних. І ніхто не запитує, як так вийшло, що в настільки технологічно розвиненій країні одна буря змогла паралізувати пів континенту. Спочатку енергетика. Потім — транспорт. Далі — надзвичайний стан. Слідом — попередження: можливе розширення відключень.

Повторюваний сценарій. Керована послідовність. У цьому всьому суспільство поступово звикає до думки: світло — не гарантовано, пересування — умовне, а нормальний перебіг життя і побуту — тимчасові.

Якщо дивитись ширше, це не лише про США і не лише про сніг, а про нову норму нестабільності. І погода — найзручніший інструмент.

Транспортний колапс у Європі — Іспанії, Польщі, Німеччині. Сюди додався ще й азійський Таїланд.

Синхронний логістичний колапс. Система перейшла в режим керованого тиску: відключити, зупинити, пригальмувати, виснажити й лише потім запропонувати новий порядок як порятунок. У якому за кожним важливим інфраструктурним напрямом людського існування вже закріплено нові прізвища.

Отже, інфраструктуру ламають, світло відключають, води немає, людей витискають, виманюють, викурюють з будинків. Міста переводять у режим виживання. А далі створюється страх останньо­ї межі. Скажімо, загроза застосування росією хімічної зброї, про що повідомило видання The Times. І це залякування фінального рівня. Її необов’язково застосовувати масово. Достатньо чуток, точкових інцидентів, підозр, розслідувань. Метою цього є злам рішення людей залишитись у своїх домівках, містах. У цьому і полягає справжня стратегія звільнення територій. І такі вкиди — це не журналістика. А репетиція реальності, котру людям пропонують прийняти заздалегідь.

Ланцюжок керованих колапсів, що списує все на погоду, зношення систем, людський фактор. Спочатку ламається логістика. А далі — все інше. Керований стрес. Війна проти цивільного населення, та складається враження, що й багатих проти бідних.

Удари по дітях — закрито дитсадки, школи; евакуація; проблеми з транспортом. По людях похилого віку — відсутність тепла; дорогущі ліки; продукти харчування. По робочому населенню — бездумна мобілізація; заблоковані дороги; транспортні труднощі. І по містах як по середовищу життя.

Це все відбувається одночасно в різних країнах, з різним політичним ладом і посилилось після економічного форуму в Давосі. Там, як ми вже писали, розробляли плани нормування питної води.

Якщо зібрати все докупи, то вимальовується, що все це більше не виглядає як тимчасові труднощі. Бо один і той самий сценарій повторюється одночасно в різних країнах.

Найнебезпечніше — це звикання. Почекаємо, потерпимо, бо ж такого не має бути. І свідомі люди це розуміють.

Та організатори хаосу не врахували одного — в кожного терпіння є межа. Коли люди почнуть об’єднуватись і знатимуть, що робити далі, всі антилюдські сценарії полетять шкереберть.