У день звільнення в’язнів нацистського табору Аушвіц-Біркенау через роки вшановують пам’ять жертв Голокосту. 27 січня 1945 року відчиняли браму, за якою фашисти знищували людей, солдати 1-го Українського фронту.
До Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту в Києві, в Національному центрі «Український дім», відкрили виставку «В пошуках втраченого сенсу. Матвій Вайсберг». Співорганізатором проєкту, в якому через творчість київського художника осмислюють трагічні події минулого та пов’язують пам’ять про них із сьогоденням, став Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр».
«Немає жодної єврейської родини, якої не торкнувся б Голокост, — констатує Матвій Вайсберг. — Моя прабабуся з сином, дідовим молодшим братом, згинули в Бердичівському гетто. Моя двоюрідна бабуся — частка попелу Бабиного Яру. Майже всі чоловіки нашої великої сім’ї воювали, обидва мої діди загинули на війні. Ця пам’ять ніколи не зітреться. (...) Батьки мої, діти війни, мали надію, що це ніколи не повториться. На жаль, так не сталося».
«Голокост — це не статистика з підручників, а життя конкретних людей з їхніми мріями, радощами й сподіваннями, знищеними нацизмом», — сказав на відкритті виставки Надзвичайний і Повноважний Посол держави Ізраїль в Україні Міхаель Бродський.
Хор Заслуженого академічного ансамблю пісні і танцю Збройних сил України щемливо виконав пісню-молитву «Eli, Eli», написану ізраїльською поеткою Ханою Сенеш. Твір у 1434-ту добу повномасштабної російсько-української війни прозвучав як нагадування про віру та надію, що не зникають навіть у найтемніші часи.
Через мистецьку практику й роздуми художника про історію власної родини та сенс життя виставковий проєкт «В пошуках втраченого сенсу» Матвій Вайсберг прагне відповісти на запитання, як людині знаходити опору і рішення там, де агресор руйнує світ і намагається знищити все і всіх, у минулому і сучасності.
Серія Матвія Вайсберга «Сім днів» і хор Заслуженого академічного ансамблю пісні і танцю Збройних сил України.
Фото «України молодої».
Тему київського Бабиного Яру і родинних історій, нацистських таборів Другої світової війни та єврейських кладовищ доповнює звучання першої в світі симфонії про Голокост, написаної Дмитром Клебановим, яка прозвучала у 1947 році в Харкові і відразу була заборонена. Потім її почули вже у 1990-му.
В окремій залі показують унікальне відео намагання стерти у радянські 1950-ті пам’ять про події у Бабиному Яру. Бо в СРСР маніпулятивно насаджували пропагандистське гасло про «один народ», це по-перше. А ще намагалися знищити сліди злочинів на тій території власне радянської влади.
В експозиції виставки «В пошуках втраченого сенсу», яка триватиме до 15 лютого, представлено понад 200 живописних і графічних робіт, створених Матвієм Вайсбергом протягом останніх трьох десятиліть. Центральна серія «Сім днів» стає візуальною метафорою пошуку сенсу: руху з темряви до світла, із хаосу до структури, від втрати до пам’яті. Творчі пошуки, рефлексії та переосмислення відображають цикли «Чужі доми», «Майдан», «Дорожній щоденник» (2022 рік), «Тонка червона лінія», «Слабкий антропний принцип», «Місто Брейгеля».
Художник народився в 1958 році у Києві. Закінчив спочатку Республіканську середню художню школу імені Тараса Шевченка (нині це державний ліцей), потім київський вечірній факультет Українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова, відділення книжкової графіки. Твори митця, якому на відкритті нинішньої виставки вручили нагороду — звання «Заслужений художник України», експонувалися, зокрема, в Національному художньому музеї України (Київ), Музеї Муру біля Чекпойнт Чарлі (Берлін), Українському інституті Америки (Нью-Йорк), Європейському домі (Лондон).
.png)
