Про Рустама Давлетова «Україна молода» вже згадувала в одній з минулорічних публікацій — ішлося про ініціативу двох тернопільських художників, які ще в перший воєнний рік розробили на волонтерських засадах ефективний курс арттерапії й організували на його основі спеціальні лікувальні майстер-класи для поранених військовослужбовців та дітей із сімей переселенців.
Сьогодні ж хочеться розповісти читачам про ще одну грань таланту цього цікавого чоловіка.
«Захотілося яскравого хобі серед життєвої рутини»
Рустам Давлетов — корінний тернополянин і щирий українець, хоч дідусь у нього — казах, а бабуся — татарка. Батько його колись проходив у Тернополі строкову службу, закохався в місцеву дівчину і так тут і залишився (до речі, чудово розмовляє і співає українською та шанує всі українські традиції), а потім народився Рустам.
«Художньої освіти у мене немає, я ніде не вчився малювати, але олівцями малював увесь час, відколи себе пам’ятаю, — розповідає він. — В юності почав займатися аерографією, розписував телефони і ноутбуки своїм однокурсникам. Закінчив економічний, працював у банку, робота мені подобалась. І аж у 34 роки вперше взяв до рук пензлик та фарби, бо захотілося якогось яскравого хобі серед життєвої рутини. Відтак це змінило все моє життя».
Сьогодні основна діяльність Рустама, окрім волонтерства на допомогу ЗСУ, — це його художня студія, де проведено вже тисячі майстер-класів для дітей та дорослих. Навчанням він це не називає, а лише наданням можливості долучитися і спробувати себе.
«Я відразу акцентую, що я не навчаю, —каже художник. — В мене не школа малювання, а художня студія, де через майстер-класи показую людям, що малювання не є якоюсь надскладною справою. І якщо практикуватись, то результат буде. Я даю людям поштовх, і не тільки стосовно живопису, завжди їм кажу, що якщо вони відчувають до чогось потяг, то повинні пробувати, практикувати. Скажімо, якщо в дитинстві ви хотіли писати вірші чи співати, чи ще щось, — робіть, пробуйте, розвивайтеся. Тим більше, що зараз є багато приватних шкіл, де можна почати робити це в будь-якому віці. Творчість узагалі додає людині духовності».
До слова, Давлетов ніколи не рекламував свою студію, але ті, хто там займався, із захопленням ділилися враженнями з друзями та знайомими, тож вона швидко стала популярною.
Розпис по килиму він уперше побачив випадково, в соцмережі, — хлопець з Канади малював по ворсу балончиком, як графіті. Але таким способом неможливо виписати дрібні деталі, потрібні спеціальні насадки, тож вирішив спробувати по-іншому, тим паче, що раніше вже займався аерографією (техніка художнього розпису, де використовується спеціальний розпилювач, який подає фарбу під тиском повітря. — Авт.). Удома якраз стояв згорнутий старий бабусин килим, якого хотіли позбутися.
Були під рукою і всі потрібні інструменти, тож Рустам узявся за роботу, яка зайняла приблизно три тижні. То був великий килим, десь 220 на 180 см, і на ньому він зобразив дівчину-українку у вінку та коралях. Вийшло дуже красиво, тому вирішив продовжувати.
«Майбутній образ підказує саме тло»
«Використання килима як полотна для картини дає змогу не виписувати деякі дрібні деталі —ними стають власні елементи тла, —розповідає Рустам Давлетов. — Приміром, очі: я малюю форму, а зіницями стають елементи малюнка на килимі. Виходить дуже гарно, хоч часом, можливо, і не дуже правильно з анатомічної точки зору.
Також візерунки килимів створюють наче своєрідний макіяж на обличчях. Майже всі мої килими-картини — портретні, лише на одному зображена пара людей у профіль. Природу чи щось інше поки що малювати на килимах не пробував. Сюжети в основному національні.
А майбутній образ підказує саме тло — коли роздивляюся килим, з’являються ідеї, що там можна зобразити, що саме туди впишеться. Так килим з орнаментом, схожим на сердечка, став тлом для картини «Українське весілля». Або ось трапився килим з ромбом по центру, всередині якого було багато дрібних візерунків, що чимось нагадували мікросхему, —він надихнув на створення картини під назвою «Український код».
Часто запитують, де я беру ці килими для своїх картин. Про перший я вже розповідав. Другий знайшов за оголошенням в інтернеті — їх там зараз дуже дешево продають, — сподобалися кольори і візерунок. Деякі мені просто передали різні люди.
Зауважу, що створювати картини на килимах ще й економічно вигідно. Бо полотно такого розміру коштує недешево, шість-сім тисяч гривень. Також їх набагато простіше транспортувати. Всі килими для виставки я скрутив і завантажив в одну легкову машину, а для полотен такого розміру в рамах треба було б винаймати спеціальний великий бус. Так-так, малюнок, виконаний такою технікою на ворсі, при згортанні зовсім не пошкоджується, як і при чистці. Тому килим як полотно для картини — це дуже класна штука».
«Я не створював їх з думкою заробити»
Наразі Рустам Давлетов створив вісім килимових картин, дві з яких вже поповнили приватні колекції. Так килим «Козак», приміром, поїхав у Бельгію, де його продали на аукціоні, а кошти були передані на підтримку військовослужбовців ЗСУ.
— А де зараз усі решта ваші килимові картини?
— Після виставки в тернопільському художньому музеї, де вони вперше експонувалися всі разом, я їх просто скрутив і завіз на склад. У майстерні для них не вистачає місця, тут на стіні лише один, який чекає своєї черги на розпис. Наразі, на жаль, немає й якогось іншого місця, де б їх можна було показувати людям. Але деякі плани є.
Зараз у Тернополі з’явилася нова приватна творча платформа «Ліра», у приміщенні якої, думаю, знайдеться місце хоча б для одного килима. Сподіваюся знайти таке і для інших, бо їх справді треба бачити — на світлинах це зовсім не те.
— У вас не просять їх продати? Це ж така краса!
— Поки ні, але це ж не комерційний проєкт. Я не створював їх з думкою заробити на них.
— А замовлень не було — мовляв, я вам привезу килим, а ви мені на ньому щось намалюйте?
— Якихось конкретних замовлень не було, та я й не дуже їх рекламую. Але коли виставив у тіктоку відео, як розписую килим (до речі, воно набрало дуже багато переглядів, лайків і коментів), то пропозиції надходили різні.
— В Україні хтось іще займається такою технікою?
— Не чув. Знаю, що в Казахстані дівчинка зайнялась цим, і в неї теж переважно національні мотиви. А справа ця не така й проста. На один килим іде в середньому два-три тижні, якщо працювати по 2-3 години щодня. До того ж, це шум і пил, тож потрібне окреме приміщення, яке добре провітрюється.
Зараз Рустам тимчасово не займається килимами. По-перше, взимку це складно через неможливість відкривати вікна навстіж. По-друге, весь його робочий склад завалений військовою атрибутикою — шоломи, ящики від снарядів, патрони, гільзи, тубуси тощо.
Художник їх розписує, а потім це виставляють на продаж, збираючи таким чином кошти для наших Збройних сил. Узагалі таким сьогодні багато хто займається, тож, щоб збори були більшими, Рустам Давлетов почав докладатися до виготовлення речей, які мають ще й практичну користь.
Показав уже готові декоративний столик та оригінальний футляр для музичного центру з ящика для снарядів. Зараз працює над розписом торшера, якого точно ніде не купиш. Ну але це вже окрема історія.
.png)
