Правдиве слово — найпотужніша зброя. Про книги Дмитра Чобота

У нинішніх складних умовах російсько-української війни, коли московський диктатор В. Путін узяв курс на військове відродження Російської імперії зла, поставивши під сумнів існування українців як окремого народу, його мови, культури і навіть підстав для самостійної державності, завдання українських науковців, письменників, журналістів і всіх національних засобів масової інформації рішуче, послідовно і переконливо протиставляти московській брехні, нахабним фальсифікаціям, злісним вигадкам і брудним наклепам на історичну правду.

 

Саме цій меті слугує фундаментальна науково-популярна праця відомого українського письменника, політичного і громадського діяча Д. В. Чобота «Ключі від миру та війни» у двох книгах. Книга перша: «Імперське божевілля Московії»; Книга друга. «Що таке Русь, Україна, Росія і хто такі українці  та  росіяни».

 

Обидві книги написані вишуканим публіцистичним  науково-популярним стилем, легким для сприйняття й розуміння і надзвичайно інформативні. У своїх висновках щодо минулого українських земель середини І тис. до н. е. — першої половини І тис. н. е. Д. Чобіт опирається на значну кількість різноманітних античних, візантійських, східних, західноєвропейських і скандинавських джерел, а також давньоукраїнські літописи та польські хроніки для висвітлення подій IX — XIV ст.

 

Він широко використав унікальну працю — збірник документів і матеріалів  «Україна : антологія пам’яток державотворення Х—ХХ ст. У десяти томах». Київ, вид-во Соломії Павличко «Основи»; резонансну суспільно-політичну працю: «Дмитро Павличко. Українська національна ідея». Київ 2004.771 с., Київ, 2012. 885 с., а також виявлені особисто автором дослідження архівні матеріали, його власні  напрацювання і досить багату наукову літературу, дотичну до досліджуваної проблематики. Це забезпечило всім твердженням і висновкам автора  неспростовну аргументованість і переконливість.

 

У першій книзі про імперське божевілля Московії увага автора зосереджена переважно на сучасних подіях, пов’язаних з віроломною агресією  російського диктатора В. Путіна. Детально і всебічно розкрито її причини й мету, а також московські спекуляції щодо НАТО, демагогію про так звані «денацифікацію» та «демілітаризацію» України, путінські плани масової депортації українців у Росію і відновлення навіть не СРСР, а ще царської «тюрми народів» — Російської імперії.

 

Значний суспільний резонанс матимуть ретельно зібрані автором  пам’ятні дати в історії поневолених Росією народів, і особливо українців. Усупереч дилетантському імперському твердженню В. Путіна про росіян та  українців як один народ, Д. Чобіт аргументовано доводить, що це абсолютно різні народи, що Україна — не Росія.

 

Уперше в сучасній українській публіцистиці автор грунтовно і всебічно викрив імперську ідеологію Путіна, визначив її ідеологічні джерела, серед яких патріархом російського фашизму був його кумир — російський філософ і публіцист Іван Ільїн, котрий писав похвальні оди Адольфу Гітлеру.

 

Логічним завершенням першої книги став VІІ розділ «Жорстока правда війни» про воєнні злочини Росії, звірства російської армії та російський геноцид українців.

 

Друга книга «Що таке Русь, Україна, Росія і хто такі українці та росіяни?» має значно більший обсяг, ніж перша, в її трьох частинах  порушено цілу низку нових проблем багатовікових російсько-українських взаємин в історичній ретроспективі. 

 

У першій частині «Витоки Русі, України і Росії» йдеться про прабатьківщину слов’ян та українців, землі, на яких формувався український народ і його мова, про походження Русі й державності в Україні й Росії, про російські фальсифікації історичних фактів, про назву «Русь» і час постання української мови, назви «Русь, русини» в найдавніших писемних джерелах, про Україну-Русь і Московію на давніх історичних картах тощо. 

 

Друга частина цієї книги «Що таке Росія і хто такі росіяни?» повністю присвячена правдивій історії Російської імперії — її загарбницькому минулому, слов’янській колонізації фіно-угорського Залісся, агресору, завойовнику і грабіжнику Андрієві Боголюбському, колонізаторській експансії московитів на Урал і загарбання Центральної (Середньої) Азії та Сибіру, московським претензіям на давньокиївську спадщину тощо.  

 

Особливе значення для піднесення національної свідомості українців матиме фактичний матеріал третьої частини  «Назви «Русь» і «Україна». У ній допитливий читач знайде правдиві відповіді на питання про походження терміна «Русь», авторську версію її давньоримської етимології, про латинську і грецьку етимологію вимови цієї назви.

 

Проте в цій заключній частині основна увага  автора концентрується довкола суто української проблематики, брехливості путінських міфів про назви «Україна, українці», їх фіксації в найдавніших літописах і хроніках ХVІІ—ХVІІІ ст.ст., у працях європейських авторів, на давніх картах тощо.

 

Чітко й переконливо Д. Чобіт пояснив причини і час зміни етноніма «русини» на «українці» як символ опори русифікації, про Україну в путах московського колоніального ярма і початки українського літературного відродження, прагнення українців до  свободи і російські репресії проти української інтелігенції. 

 

Автор детально розповідає про особливості суспільно-політичної та мовної ситуації на західноукраїнських землях у складі Австро-Угорської імперії, де, на відміну від Наддніпрянщини та Слобожанщини, загроз русифікації й асиміляції не було, а тому назви «Русь, русини» там зберігалися аж до середини ХХ ст. 

 

У коротких висновках Д.Чобіт підбив підсумки свого історико-публіцистичного дослідження і відзначив, що він «намагався показати глибокі корені протистояння Русі-України і Московії, яка 300 років тому прибрала собі ім’я Русі в грецькій вимові й написанні Rossia і під цією фальшивою назвою останні три століття відома в світі».

 

Він слушно вважає, що писемну історію України треба починати не з літописів Х—ХІІІ ст., а з відображеної в античних, візантійських, східних, західноєвропейських і скандинавських джерелах надзвичайно багатої й різноманітної інформації про населення нинішніх українських земель V ст. до н. е. — ІХ ст. н. е. із залученням матеріалів інших гуманітарних наук.

 

«Лише всебічне й комплексне дослідження далекого минулого істориками із обов’язковим залученням археологів, мовознавців, етнологів, топонімістів і краєзнавців може відкрити справжню давню історію України, яка століттями зумисно спотворювалася в інтересах Російської колоніальної імперії Зла».

 

Незважаючи на те, що письменник Д.Чобіт не має наукового ступеня, він порушив надзвичайної ваги питання, які варті того, щоб їх продовжили вивчати українські науковці, зокрема історики, соціологи, дослідники історії держави і права, мовознавці, картографи та ін.

 

Праця Д. Чобота «Ключі від миру і війни» у двох книгах характеризується образністю описів, чітким і популярним викладом різнобічної інформації, її  мова стилістично досконала, емоційно забарвлена, насичена оціночними судженнями та орієнтована на масового читача. 

 

Обидві книги є цілісним комплексним дослідженням, пов’язаним з російсько-українською війною, історичним протистоянням Росії й України, яке має яскравий новаторський характер. Можна вважати, що науково-популярне дослідження Д.Чобота «Ключі від миру і війни»  розпочинає новий напрям в українській літературі — історичну публіцистику, потреба в якій стала злободенною в наш час. 

 

Нова праця Д.Чобота сприймається як своєрідна енциклопедія російсько-української війни, політики, походження, історії взаємин, менталітету, моральних орієнтирів, життєвих пріоритетів  та інших вражаючих відмінностей між українцями та росіянами — двома народами-антиподами, між якими ніколи не було, немає і бути не може  не тільки злагоди і дружби, але й мирного і спокійного сусідства. Для нас це очевидна істина. Але, на превеликий жаль, вона мало відома у світовому співтоваристві.

 

Багаторічна антиукраїнська пропаганда Росії за її межами спричинилася до того, що більшість зарубіжних країн вважають Україну частиною російської держави зі спільною історією, мовою і культурою, а нинішню віроломну агресію біснуватого Путіна сприймають як внутрішній конфлікт великої Росії зі своєю малою провінцією, у який іншим державам не варто втручатися.

 

За таких умов постає нагальна й невідкладна потреба всіма можливими способами поширювати в світі правдиву, а не спотворену історію України і Росії. Потужною інформаційною бомбою може стати і рецензоване багатогранне історико-публіцистичне дослідження Д.Чобота, якщо перекласти його англійською мовою.

 

Англомовний варіант праці слід би надіслати в усі українські посольства та консульські установи, культурні товариства (де вони є), в ООН, ОБСЄ, Євросоюз, ПАРЕ, НАТО інші міжнародні організації, Міжнародний кримінальний суд, у провідні й  авторитетні засоби  масової інформації і навіть вручати конкретним видатним діячам світової політики. Адже правдиве слово — то найпотужніша зброя. 

 

 

Григорій ПІВТОРАК, рецензент-академік НАН України, доктор філологічних наук, професор, історик і філолог за базовою вищою освітою, головний науковий співробітник Відділу слов’янських мов Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, Заслужений діяч науки і техніки України