Із першого дня повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року добровільно став на захист країни актор зі Львова Андрій Синишин. Тоді йому було трохи більше, ніж 23.
Народився Андрій у Львівському районі Львівської області, у селі Розворяни. Навчався у львівській гімназії з поглибленим вивченням іноземних мов. У 2021-му закінчив факультет культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка. А наприкінці того року зіграв у прем’єрі вистави з віршами Сергія Жадана «Різдво. Тризна».
Талановитий юнак уже з перших курсів почав долучатися до створення ролей у відомих театрах. За два роки студентом у Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької грав у восьми постановках: був козаком у виставах «Назар Стодоля» за Тарасом Шевченком та «Різдвяна ніч» за п’єсою Михайла Старицького; січовим стрільцем — у постановці «Шаріка» за твором Ярослава Барнича; мітингувальником — у «Соло для мідних труб» режисера Ореста Огородника.
Потім Андрій став актором Львівського академічного театру естрадних мініатюр «І люди, і ляльки» та Львівського академічного театру імені Леся Курбаса. Озвучував українською іншомовні роботи. Знявся у фільмі «13 автобус» (2018) режисера Олександра Безручка.
Директор львівського театру «І люди, і ляльки» Олекса Кравчук розповідає, що в один день із молодим актором ухвалили для себе рішення захищати країну від російських нападників. Про Андрія Синишина розповідає: «Він потрапив у 103-тю бригаду, я — у 80-ту ДШВ. Звонили один одному, жартували, підколювали один одного. Мали щастя перетинатися на Краміку, їли спагеті з креветками в крутому ресторані і розбігались по своїх підрозділах. Потім я демобілізувався, 60 років. 2024 року 103-тю бригаду, як і нашу 80-ту, перекинули на Курщину. Андрій круто воював. Побратими його дуже любили і поважали».
Захисник із позивним «Стус» боронив територіальну цілісність та суверенітет країни на Південно-Слобожанському, Запорізькому, Північно-Слобожанському та Курському напрямках у складі 103-ї окремої бригади територіальної оборони імені митрополита Андрея Шептицького. Згодом — у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади, змінивши позивний на «Абсурд». При виконанні бойових завдань Андрій Синишин неодноразово виводив побратимів з оточення, зарекомендував себе як мужній, відповідальний воїн.
Понад чотири місяці від 16 квітня нинішнього року Андрій, якого колеги і друзі часто називали «Синичкою», офіційно вважався зниклим безвісти. До останнього рідні і близькі сподівалися, що почують добру звістку і побачать його в рідних стінах — удома та в театрах. Проте 11 вересня Глинянська міська громада Львівської області повідомила про смерть під час вибуху захисника, оператора другого взводу снайперів військової частини А0284 Синишина Андрія Івановича: «При виконанні бойового завдання, відданий Військовій присязі на вірність Українському народові, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу та незалежність, загинув 16.04.2025 року поблизу населеного пункту Юнаківка Сумського району Сумської області».
Олекса (Олексій) Кравчук, побратим загиблого військовослужбовця ЗСУ, зареєстрував петицію №22/254188-еп з проханням надати звання Героя України (посмертно) Андрію Синишину https://petition.president.gov.ua/petition/254188. Уже зібрано понад 22 тисячі підписів підтримки, залишилося за пів місяця доєднати ще трохи більше двох тисяч голосів.
Герої не вмирають!
