Війна росії і НАТО вже почалась. Венесуела — тригер змін фронтового сценарію

Днями Трамп звернувся до американців, заявивши, що Венесуела — це земля Америки. Він хоче повернути доступ до ресурсу та нафти. Водночас відомий американський ультраконсервативний телеведучий Такер Карлсон заявив, що найближчим часом Трамп може оголосити війну Венесуелі. 

 

Такі заяви не роблять просто так. Це або підготовка суспільної думки, або фінальна стадія ухваленого рішення. В обох випадках — воєнна ескалація глобального рівня. 

 

У грі за взаємними домовленостями росії та США путін може допомогти Трампу, заздалегідь відправивши російських вояків у Венесуелу. 

 

Тож ця країна — вікно можливостей для рф. Якщо США почне воєнну операцію проти Каракаса, це стане критичним моментом усієї системи. Фокус США зміститься за Атлантику. Увага, ресурси, розвідка, політичний капітал будуть перерозподілені.

 

Європа залишиться без прикриття. ЄС і НАТО будуть вимушені діяти самостійно. А це найвразливіший сценарій, за якого росія отримує стратегічне вікно. Історично саме так і починаються великі війни — не з головного удару, а з відволікання ключового гравця. 

 

Під час аналізу подальших подій канцлер Німеччини Фрідріх Мерц заявив: «Європейські війська зможуть в Україні протистояти російській федерації». Тобто Європа вже нормалізує саму ідею воєнної присутності в Україні. Вона хоч і помалу, але зсувається від слів у бік можливих дій.

 

А тим часом російська пропаганда заявляє, що бомбардування — це така справа, що веде до миру. Вони пропонують замість різдвяного перемир’я — різдвяне бомбардування. І доки Європа говорить мовою стримування, кремлівська риторика відкрито романтизує терор та насилля. 

 

Президент рф публічно знімає дипломатичні маски. Він назвав європейських політиків «підсвинками», котрі, на його думку, планують поживитись на розвалі росії. Ключовим моментом тут є навіть не приниження, а те, що путін не заперечує самого сценарію розвалу рф.

 

Загалом своєю риторикою диктатор готує власне суспільство до крайніх сценаріїв — виправдовує наступні жорстокі дії та формує образ війни.

Нещодавно китайські ЗМІ опублікували програмний матеріал, у якому йдеться, що у випадку розпаду росії Китай не повинен допустити втрати Далекого Сходу. Цей регіон має площу близько 7 млн кв. кілометрів, він багатий на різноманітні ресурси та стратегічно важливий для Пекіна.

 

Отже, провідні видання КНР стверджують, що росія економічно знесилена війною та санкціями. Усі основні війська стягнуті на захід росії, тож Далекий Схід фактично оголений. Також ця територія мало заселена, інфраструктурно слабка та дедалі більше залежить від китайських інвестицій.

 

Китай тут уже присутній економічно: інфраструктура, ресурси, грошова одиниця юань, бізнес, енергетика. І Пекіну невигідне силове захоплення росії. Ставка робиться на м’який контроль. Тобто Піднебесна каже відкрито: воювати не будемо, дочекаємось, коли все само в руки впаде, — формально незалежний регіон, вбудований у китайську орбіту.

 

Отже, Пекін розглядає розвал російської федерації як цілком реалістичний план, а не гіпотетичну схему. У згаданих статтях про це йдеться не під варіантом «якщо», а як про утверджений сценарій.

 

Зазначимо, в КНР ніколи подібні статті не виходять просто так. Там діють інакше, порівняно з російською пропагандою чи заплітанням мізків українським провладним каналом «Єдиних новин». 

 

У китайській політичній культурі спочатку сценарій обговорюють публічно, потім готують еліти та бюрократію, а потім без зайвого галасу реалізовують. А фраза «якщо росія розпадеться» — це не сумнів, а дипломатична форма. Водночас Китай не зацікавлений у різкому колапсі російської федерації, не підштовхує напряму до хаосу.

 

Чи розглядають інші країни розпад російської федерації? Так. І це важливо. Такий сценарій розглядають США, Японія та країни Європи. Різниця між ними й Китаєм лише в тому, що Пекін уже всередині російського регіону.

 

У цей же момент російська федерація та Індія підписали угоду про спрощене взаємне перекидання військ та техніки. Цей документ дозволяє швидше перенаправляти особистий склад, зброю, кораблі, авіацію на територію одне одного. І це — зняття бар’єра на постійній основі, а не разова акція. 

Тож міноборони росії готує відповідну модель на випадок воєнного стану. Воєнна машина російської федерації переведена в режим розширення. Створюються регіональні штаби, якими керують губернатори та мери, на них покладено персональну відповідальність.

 

Тобто триває підготовка до введення режиму мобілізаційного керування. Єдині штаби управління — це ключовий маркер. Москва страхує себе, роблячи крайніми губернаторів. І це вже архітектура воєнного стану. Навіть якщо формально його ще не оголосили.

 

Сюди ж відноситься і заборона соціальних мереж, чим росіян відрізають від зовнішнього світу. Також ютуб, котрому дали шість місяців до повного блокування. І це все не про закон, це ліквідація середовища, котре не піддається тотальному контролю.

 

Переведення комунікації в управління визначеної «екосистеми» — зачистка альтернативних наративів. У той час, коли не можна буде виїхати, протестувати, не можна говорити те, що думаєш, залишиться лише адаптація.

 

Частина росіян розуміє, що відбувається, але розуміння не тотожне спротиву. Більшість сподівається пересидіти, перечекати, не висовуватись та якось пережити, — й система це враховує.

 

Росія відкрито готує суспільство до масштабного конфлікту. Постійна передислокація, заяви про війну рівня дідів та прадідів. Удари по енергетиці. Оприлюднення намірів про зони безпеки. Це все — воєнне планування.

 

Водночас продовжується системна ескалація по периметру Європи: диверсії, підозрілі інциденти; порушення кордонів, здебільшого повітряними зондами; атаки на логістику. Це класика початку воєнних провокацій.

 

Постійно руйнується громадянська стійкість: блекаути, перебої зв’язку, епідеміологічні сценарії, карантини, ГОСТИ по архітектурно-будівельній діяльності (АРХБ), підготовка до воєнного стану, наведення паніки.

 

Усе це — елементи війни нового покоління, де мета — не фронт, а суспільство. Політична риторика повністю мілітаризована. Немає більше розмов про компроміси, лише мова ультиматумів та зон впливу й сили — вигляд війни в чинній фазі. Далі буде лише наростання. Такі конфлікти не відкочуються назад. Кожен наступний крок — масштабніший, жорсткіший, менш керований. А гібридна фаза завжди закінчується відкритою. 

 

Проте хоча росія готується до масштабної війни, але ж і не до перемоги в ній. Кремль усвідомлює сценарій розпаду країни на рівні готового рішення. 

 

Відбувається передислокація стратегічної авіації, лунають заяви про продовження наступу, триває підготовка нових масованих ударів, водночас і на території росії відбувається знищення інфраструктури. Усе це — не просто трансформація російської оборонки, а початок великої фази конфлікту. 

 

Тож, як ми зазначили вище, війна з країнами НАТО почалась, однак не в такому вигляді, в якому її звикло бачити людство.

 

Один із показових фактів — НАТО офіційно змінює доктрину. Лунають прямі заяви керівників Альянсу про готовність до превентивних ударів: «переходимо від оборони до активних дій». Це і є фіксація нової фази.

Отже, й мир в Україні не розглядається як кінець війни, а лише як ключ. Нещодавно Фінляндія сказала вголос про те, що думає НАТО. Зокрема в Хельсінкі зазначили, що навіть за умови припинення вогню російська федерація не демобілізується.

 

Просто війна змінить географію. Фокус зміститься на Балтику, Арктику, Скандинавію. Тож Європа готується до наступного етапу, а не до миру. 

 

Україна в цій конструкції — не мета, а полігон та інструмент виснаження.

 

Енергетичний колапс — частина воєнної логіки. Київ, Одеса, вибірково інші великі міста та невеликі населені пункти час від часу перебувають у повному блекауті. Такий енергетичний розрив ділить Україну на кілька частин. Як того й хотіли архітектори цієї страшної війни. 

 

Повні блекаути — це не просто гуманітарна катастрофа, це — руйнування керованості, тиск на тил, прискорення втоми суспільства, створення умов для ухвалення політичних рішень, тиснучи на суспільство без спротиву.

 

А розділення енергосистеми — проста фрагментація країни. Це не війна за Україну і навіть не лише війна з росією. Це — переформатування Європи через конфлікт, у якому мир — це пауза. А війна — нормальний стан системи.

 

Однак жодні згоди й угоди не будуть фіналом, доки ми самі не вирішимо, як нам жити.