До прифронтових сіл Харківщини можна дістатися лише в хмарну погоду: полюють ворожі дрони

До повномасштабного вторгнення у селищі Одноробівка Золочівської громади проживало більш ніж тисяча людей. Тут проходила автодорога місцевого значення, діяла залізниця і контрольно-пропускний пункт із росією. Коли рашисти посунули на Харків, чимало жителів обласного центру знайшли прихисток у тоді ще безпечному населеному пункті, хоча до кордону з країною-терористкою звідси усього лише 6 кілометрів. 

Усе змінилося після того, як на повну силу вибухнули бої у Вовчанську і на Сумському напрямку. Одноробівка опинилася, без перебільшення, між двох фронтів. Тоді рашисти почали нещадно засипали її КАБами та авіабомбами, а зараз нищать дронами на оптоволокні. У селі вже давно немає світла, водопостачання й інтернету, оскільки окупанти розтрощили у першу чергу всю інфраструктуру. Тепер підривають хати й господарські споруди. 

Люди, які остаточно втратили дах над головою, виїжджають до родичів або перечікують війну в сусідів. Утім з кожним днем будинків, де можна перезимувати, стає все менше. У результаті на кінець листопада в Одноробівці залишилися усього 64 найстійкіші жителі. В основному це літні люди, яким важко прижитися десь на новому місці. Недавно в однієї з жінок остаточно урвався терпець, про що вона повідомила місцеву владу. «Зараз чекаємо туман, тоді й заберемо її, — повідомив в ефірі радіо «Накипіло» начальник Золочівської селищної військової адміністрації Віктор Коваленко. — Як правило, виїжджаємо з працівниками ДСНС та поліцією на броньованій техніці. Родини з дітьми, які проживали у прикордонній зоні, ми вивезли вже давно в рамках примусової евакуації. Таке рішення ухвалила обласна РНБО».

Кордон Золочівської громади з росією має протяжність 52 кілометри. Людям, які там мешкали, окупанти фактично не залишили вибору, зачистивши простір дронами. Ця історія викликає стійку паралель з татаро-монгольською навалою, яка перетворювала на пустелю все, де тільки з’являлася. Схоже, нащадки ординців залишаються орками і в ХХІ столітті, оскільки ними й надалі рухає позбавлена здорової логіки ненависть. 

Про її чорні наслідки найкраще говорить статистика. «У нашій громаді є села, які сьогодні нагадують привиди, — каже Віктор Коваленко. — В Удах, Басовому, Муравському, Сотницькому Козачкові взагалі вже нікого немає. У Відродженівському мешкає 17 осіб, у Тимофіївці — 21, у Гур’ївому Козачку — 7, у Морозовій Долині — 8, в Івашках — 60. До речі, в Івашках до повномасштабної війни проживало майже 700 осіб. Але люди не витримують обстрілів. По Одноробівці, наприклад, 22 листопада вдарили десятьма дронами». 

Забезпечити провізією місцевих старожилів непросто. Найчастіше під завісою туману доставляють «гуманітарку» до центру старостинських округів, а звідти по хатах товар розвозять місцеві волонтери. Їхню працю можна назвати героїчною, оскільки рашисти постійно влаштовують дронові сафарі на живих людей. Минулого року так загинув 46-річний директор одноробівського Будинку культури Юрій Сафонов. Усього днем раніше допомагав односельцям ремонтувати потрощені дахи, а тут приліт — і немає чоловіка. Водночас тяжкі поранення отримала його дружина, яка перебувала поруч. 

Перезимувати в Одноробівці буде непросто. «Починаючи з 2022 року в громаді діє девіз — запасайся свічкою й пічкою, — каже Віктор Коваленко, натякаючи на відсутність світла і газу. — Втім не все настільки трагічно. Харчі та гігієна є. Вода — у колодязі. Паливні матеріали люди отримали. Розбиті будинки «консервуємо». До речі, в Золочеві теж бувають прильоти, тому люди намагаються вирішити усі господарські справи до години дня. Правда, багато хто їздить на роботу до Харкова і повертається пізно. Ось їм складніше». 

Ще важча ситуація склалася в зоні постійних бойових дій. Хоч як дивно, але є люди, які не збираються виїжджати навіть із цих населених пунктів. Забезпечити їх теплом на зиму сьогодні вже практично неможливо. «У нас важка ситуація, у порівнянні з минулим роком, на Куп’янському напрямку, — повідомив в ефірі телемарафону голова Харківської ОВА Олег Синєгубов. — Це пов’язано з тим, що ворог нищить критичну інфраструктуру і далі не дозволяє її відновлювати. FPV-дронами, артилерією, КАБами б’є по наших енергетиках, комунальниках. Тому в місті Куп’янськ ми не можемо говорити про опалювальний сезон і звідти маємо проводити евакуацію. Є аналогічні проблеми у Великобурлуцькій громаді й на всіх прифронтових територіях».

Люди, які й тепер не захочуть виїхати, найвірогідніше, залишаться сам на сам із суворою зимою. Усі дороги на Куп’янщину, що знову потрапила до списку пріоритетних цілей кремлівських убивць, ворог постійно накриває FPV-дронами. На лівому березі річки Оскіл наразі немає світла, газу, води. За словами начальника районної військової адміністрації Андрія Канашевича, там сильно пошкоджена інфраструктура, відновлювати яку дуже небезпечно. «Ми всіх мотивуємо на виїзд, — каже він. — Ризикувати життям працівників комунальних служб або місцевих адміністрацій не зов­сім логічно. Лівий берег дуже залежить від переправ, а переправи російські війська постійно піддають ударам. Ми їх відновлюємо, але дуже вірогідна ситуація, коли це відновлення може затягнутися в часі». 

 

Критична ситуація склалася і в Дергачівській громаді. З країною-терористкою тут межують три старостинські округи — Токарівський, Проходівський і Козачолопанський. У двох перших наразі залишилося по 40 людей, а в Козачій Лопані проживає, незважаючи на обстріли, близько 800. До повномасштабного вторгнення цей населений пункт був досить багатолюдним і дуже стрімко розвивався. Можливо, саме тому люди живуть надією відновити втрачене благополуччя й не поспішають покидати рідний край. Улітку багато з тих, що виїжджали раніше, повернулися додому й не хочуть пакувати валізи вдруге. 

Але життя там з кожним роком війни, навпаки, стає все більш проблемним. «По Козачій Лопані, окрім дронів, б’ють ще й ракетами, — повідомив газеті «Слобідський край» речник Дергачівської МВА Олександр Кулік. — У серпні там розбомбили адміністрацію, загинули жінки. Тож із безпекових міркувань староста і працівники старостату переїхали трошки південніше. Тобто зараз вони там не перебувають. Ситуація з енергетикою в Козачій Лопані критична. Там заживлено електроенергією лише кілька вулиць. Громадський транспорт туди не ходить, а соціальний автобус із безпекових міркувань доїжджає лише до Нової Козачки. Але, попри це, люди вирішили там залишатися». 

Рашистська армія на Харківщині сьогодні намагається окупувати якомога більшу кількість сіл, аби з цих територій було зручніше обстрілювати ті, що їм не по зубах. У результаті близьке прикордоння нагадує фактично знелюднений острів. Скажімо, з 17 населених пунктів Липецької громади орки спромоглися захопити близько шести, але й на решті територій життя сьогодні практично неможливе. Сьогодні тут проживають лише 60 осіб, які відмовляються від евакуації. Як складеться їхня доля цієї зими — невідомо. 

За словами начальника сільської військової адміністрації Олексія Слабченка, окупанти місяць тому щодня скидали сюди від 15 до 20 КАБів. Зараз їх трохи поменшало, проте орки переключилися на артилерійські та мінометні обстріли. «Населені пункти просто стирають з лиця землі, — каже він. — У громаді до війни було 10 шкіл, а тепер не залишилося жодної. Було вісім медичних установ — це амбулаторії, ФАПи, лікарня, також усе знищено. Магазини й ті порозбивали. Було чотири підстанції високовольтні, але нещодавно прилетіли два КАБи й знищили останню». 

Прикордонного міста Вовчанськ наразі теж більше немає. До війни тут проживало понад 18 тисяч осіб. Можливо, хтось лишається й досі, але їхня доля невідома. Сьогодні тут точаться жорстокі бої посеред руїн, на які перетворилися колишні міські багатоповерхівки. Рашисти прагнуть захопити дорогу, що веде на Харків, тому не шкодують ні найманців, ні техніку, ні боєприпаси. 

А ось у селах, що входять до Вовчанської територіальної громади, люди мешкають і досі. Минулого року тут тривала організована масова евакуація, в ході якої більшість виїхала в безпечні місця. Ті ж, що залишилися, обрали долю відлюдників. «Інфраструктура у нас повністю знищена, — повідомив «Слобідському краю» начальник Вовчанської міської адміністрації Тамаз Гамбарашвілі. — Лише водопостачання є в Білому Колодці та Новоолександрівці. У людей здебільшого автономне пічне опалення, тому ми зараз ведемо роботу щодо забезпечення їх деревиною або грошима на її придбання. Це перша зима в таких умовах, тож місцеві жителі розуміють ситуацію і готуються. Ми теж готуємося та залучаємо донорів, фонди та, можливо, самостійно будемо забезпечувати незахищені верстви населення». 

Сьогодні у Вовчанській громаді проживає близько 2 тисяч осіб. Здебільшого це літні люди, які не хочуть покидати власне господарство. Періодично хтось із них втрачає терпіння і просить, аби вивезли до Харкова. Але з кожним місяцем зробити це стає все складніше. Озвірілі окупанти мають наказ убити всіх, хоча й називають влаштований геноцид цинічним «освобождєнієм».