Активістка UAnimals Людмила Чеховська: «Жорстокість щодо тварин — це далеко не лише каліцтво і вбивство»

Цю молоду жінку, активістку відомої організації UAnimals та зоозахисної спільноти Тернополя, в місті знають, мабуть, усі, хто всерйоз переймається захистом безпритульних тварин.

 

І багато з тих, хто йому протистоїть. Для мене ж особисто Людмила Чеховська є взірцем справжніх сучасних зоозахисників.

 

Бо вона не лише цілком компетентна у цій сфері й тому успішно навчає, консультує, інформує та організовує акції, а й безкомпромісно і самовіддано відстоює права братів наших менших у реальних ситуаціях міського життя.

 

А ще - часто їх рятує, годує, лікує і прилаштовує.

 

Тож кращої співрозмовниці, щоб поговорити про захист чотирилапих у ракурсі законодавства, годі було шукати.

— Людо, чотири роки тому в Україні набув чинності зоозахисний Закон №2351, спрямований на посилення відповідальності за жорстоке поводження з тваринами та впровадження європейських гуманних цінностей і стандартів у ставленні до них. Чи можна констатувати, що з тих пір випадків такого поводження стало менше?

 

— Важко сказати, бо в масштабах України ми майже щодня дізнаємося про такі випадки. Та й відповідної статистики немає. Але про них точно стало більше чути, бо люди почали більше повідомляти, частіше звертатися до правоохоронних органів. Однак ефективність будь-якого закону залежить і від того, наскільки про нього знають. І тут маємо мінус.

 

Бо все, що робилося для інформування населення, мені здається, робилося винятково волонтерами та зоозахисниками, як на місцевому, так і на загальноукраїнському рівні. Доклалися і журналісти, але справді масштабних інформаційних кампаній, яких заслуговує цей Закон, не було. Органи місцевого самоврядування, принаймні в Тернополі, теж не старалися донести інформацію до жителів міста.

 

— Уже не рідкість і порушення кримінальних справ за фактами жорстокого поводження з тваринами. А чи завжди все закінчується належним покаранням?

 

— Для прикладу наведу недавню історію, де мав місце прояв справжнього жорстокого садизму. Молоді злочинці, працівники агрофірми, розважалися знущанням над вагітною самицею дикого кабана — прив’язали до трактора і тягали ріллею, спричинивши викидні, а потім ще живій відрубували кінцівки.

 

Засудили їх лише умовно, звільнивши з роботи і стягненням 300 тисяч гривень штрафу. Всі притомні люди вважали вирок несправедливим і через м’якість покарання, і через те, що компенсацію отримало Держлісагентство, яке начебто зазнало шкоди. Але ж воно має прямий стосунок до полювання, що теж є вбивством. Було б логічно надати ці кошти якійсь зоозахисній організації, яка опікується дикими тваринами. Тобто вирок був подвійно несправедливим.

 

Ще один резонансний випадок був, коли викладачка одного з університетів живцем закопала цуценят своєї собаки. Попри відмінні зусилля поліції, справа теж закінчилася умовною судимістю. До речі, ця жінка про Закон точно не знала.

 

Спочатку вона одразу зізналась у скоєному, бо не знала, що за це є відповідальність. Уже згодом вона найняла адвоката і почала все заперечувати. Тут же знайшлася позитивна характеристика і почали відмивати, як могли, бо ж як псувати жінці життя через якихось там цуценят. 

 

На жаль, наші суди ще далекі від справедливих вироків у справах про тварин. Загалом же, відколи діє Закон, на Тернопільщині, на жаль, ще не було жодного випадку реального ув’язнення, лише адмінвідповідальність, штрафи, конфіскація майна та умовні терміни. Хоч в інших містах, знаю, позбавляли волі й на 5, і на 7 років.

 

Згадаю іще одну резонансну історію — отруєння собаки Циганки, що жила в районі ринку. Злочинця досі не знайшли, а слідство ще триває, наскільки мені відомо. Поліція тоді, схоже, вчилася разом з нами, а ще ми зіткнулися з некомпетентністю ветлабораторії Держпродспоживслужби. Виявилось, що в Україні одиниці закладів, де проводять хіміко-токсикологічний аналіз на виявлення тієї чи іншої речовини.

 

У нас була лише одна спроба вгадати речовину, якою було отруєно собаку, і надіслати матеріал для підтвердження припущення до науково-дослідного інституту в Києві. Для цього вони вимагали разом із належно опечатаним вмістом шлунка надіслати за зразком довідку з тернопільської ветлабораторії, де проводили патологоанатомічний розтин тварини.

 

Наша ж лабораторія довгий час відмовлялася — вони, мовляв, такого не роблять, ні відкрите кримінальне провадження, ні зрив слідчих дій їх не бентежив. Лише одиниці знають, які кола пекла довелось пройти, щоб таки добитися від них цього документа. А це ж лише один випадок.

— У 2019-му Тернопільська міськрада прийняла Правила утримання безпритульних тварин, про які теж мало де можна було почути чи прочитати. Як ви оцінюєте їх ефективність?

 

— Так, їх дуже тихо прийняли, виставили на сайті міськради — і все. Знову ж таки, зоозахисники і волонтери розганяли інформацію про це через інтернет і намагалися достукатися до ЗМІ щодо широкого висвітлення. Попри всі наші зусилля, про Правила багато людей досі не знають.

 

Наприклад, не кожному відомо, що безпритульні тварини є частиною екосистеми міста, а отже, мають право на відповідне ставлення і захист. Як на мене, то Правила недопрацьовані. Було б добре, якби там чітко прописувалось, приміром, право тих самих безпритульних котів проживати в підвальних приміщеннях, адже їм потрібен прихисток, а місто не готове вкладатись у їх постійне утримання, скажімо, у притулку.

 

Формулювання, що вони є частиною екосистеми міста, означає, що вони можуть вільно жити на території громади. Підвали ж як місця загального користування будинків є частиною цієї території. Та от, у випадку з ОСББ підвали є своєрідною спільною приватною власністю.

 

Також у цих Правилах, як і в законодавстві, прописано, що регулюванням чисельності безпритульних тварин займається представник місцевого самоврядування. У нас міськрада робить це лише стосовно собак, на стерилізацію ж котів не виділяється ні копійки.

 

На запити і від місцевих волонтерів, і від UAnimals приходила стандартна відповідь, що таку роботу не передбачено і що цим займаються волонтери за власний кошт (стерилізація кішки у ветклініці коштує не менше тисячі гривень. — Авт.). Ось такий цинізм.

 

Тим часом в інших містах влада виділяє кошти і на стерилізацію котів, хоч, можливо, й не масово. В Києві волонтери за попереднім записом, у певні дні і години можуть приносити тварин у клініку для безкоштовної стерилізації.

 

— А взагалі в Тернополі щось змінилося за ці чотири роки?

 

— Змінилося для тих, хто готовий викликати поліцію і відстоювати права тварин. Але їх значно менше, ніж хотілося б. Більшість пасивна. Тому прагну навчити, створюю алгоритми правильних дій, максимально поширюю цю інформацію. Ситуації ж бувають досить складними.

 

Скажімо, Закон забороняє замуровувати тварин у підвалах. Одного разу, викликавши поліцію, я почула від правоохоронців, що їх же не замурували, а дошкою закрили, тож довелося пояснювати, що зрештою це може однаково призвести до загибелі чотирилапих.

 

Перші пів року війни було затишшя, тварини в підвалах нікому не заважали, а потім почалася активна кампанія чистки підвалів і облаштування укриттів, і чомусь насамперед їх намагалися очистити від котів. А ще було зібрання голів ОСББ, де представниця Санітарно-епідеміологічної станції МОЗ України обмовилась, що поки в підвалах будуть коти — від бліх там не позбавитись, хоч насправді це не так. І почалось…

 

Воювати за права тварин із представниками ОСББ особливо важко. Як я вже згадувала, підвали там є приватною співвласністю, тож права людей накладаються на права тварин. Закрити входи в підвали мешканці мають право, але не за рахунок прав тварин.

 

Ніхто навіть на повністю приватній території не має права порушувати Закон. Нерідко управителі будинками закривають підвали разом із тваринами всередині, що є злочином, згідно з оновленим законодавством. Тварини не можуть викликати поліцію, тож їхнє життя буквально залежить від небайдужості і дій людей.

— Чи стали більше йти назустріч зоозахисникам правоохоронці?

 

— Так, але часто це залежить від твого знання законодавства, своїх прав і прав тварин. Дуже потрібна спеціальна правоохоронна служба із захисту тварин, як у багатьох цивілізованих країнах. Зоозахисні організації порушували питання створення зоополіції на всеукраїнському рівні. Та врешті нам відповіли, що немає коштів і що поки війна — це навряд чи станеться. Тож важливо, щоб компетентність теперішньої поліції була на належному рівні. 

 

Був випадок, коли ми воювали з незаконною торгівлею тваринами. Окрім адмінпротоколу, добивалися вилучення тварин у торговців до рішення суду під утримання ГО, адже умови, створені торговцями, загрожували їхньому життю.

 

Але в поліції нам відмовили, хоч і були уповноважені це зробити. З розмови з дізнавачем стало зрозуміло, що відмовили через відсутність прецедентів, просто не були готові.

Більшість чомусь розуміє жорстоке поводження з тваринами як лише каліцтво чи вбивство. Закон же 2021-го затвердив, що це все, що завдає тваринам страждань навіть без тілесних ушкоджень, зокрема і неналежне утримання.

 

Є і ще одна проблема. Тварини в нашому законодавстві — об’єкти, а не суб’єкти права. На відміну, приміром, від німецького чи чеського законодавства, де вони у випадку жорстокого поводження є потерпілими, чиї права можуть відстоювати зоозахисники і юристи.

 

У нас же потерпілими визнаються їхні власники або громада. Тож якщо власник і є правопорушником — виникає проблема, а якщо скривдили безпритульну тварину — потерпілою стороною є... міська рада. І зрозуміло, що вона не буде відстоювати права тварини.

 

— Які зміни і доповнення, на вашу думку, потрібно внести в зоозахисне законодавство?

 

— Блокуючи підвальні віконця, голови ОСББ посилаються на наказ Держкомітету України з питань житлово-комунального господарства, яким забороняється доступ тварин до підвальних приміщень і який виданий ще у 2005-му. Тобто норми не приведені у відповідність із новим Законом.

 

Пояснення, що закон має вищу юридичну силу, призводять лише до дискусій і виправдань на кшталт «нічого не знаю, нового наказу немає». Тож усі існуючі норми мають були оновлені. І щоб, приміром, було чітко прописано, що коти мають право проживати у підвалах як природний засіб дератизації, адже де є вони, там не заводяться щурі і миші.

 

Також необхідно законодавчо затвердити обов’язкову реєстрацію домашніх тварин. Без їх ідентифікації та реєстрації суттєвих змін не буде. Ми і далі будемо боротись із наслідками, тобто гасити пожежі, а не виявляти паліїв, а зусилля волонтерів залишатимуться сізіфовою працею.

 

Бо навіть якщо стерилізувати всіх безпритульних — викидатимуть нових. Так, відповідна постанова Кабміну і система реєстрації є, але ж вона добровільна. А має бути законом для всіх, плюс треба запровадити великі штрафи за викинутих тварин, як у Європі. Якщо ми туди прагнемо.