Наука, яка «стала союзником Бога». Французькі вчені стверджують, що світова гармонія не могла народитися з хаосу

Наразі існує дві теорії походження Всесвіту. Прихильники однієї з них запевняють, що навколишній простір має стаціонарну нескінченну модель, яка існувала завжди у незмінному стані й так само пробуде вічно.

 

Згідно з нею, розширення в Космосі компенсується постійним народженням нової матерії, що робить його «однаковим у всі часи». Такий собі абсолютно досконалий космологічний принцип. 

 

Ця гіпотеза вважалася правомірною аж до відкриття реліктового випромінювання, яке дозволяє припустити, що в минулому Всесвіт мав більш гарячу та густу форму. А отже, такий еволюційний факт суперечить стаціонарній моделі. 

 

Але й з теорією Великого вибуху — альтернативою космологічній сталості — нині є проблеми. Її адепти стверджують, що оточуючий нас космос виник з однієї точки близько 14 мільярдів років тому. Причому матерія, енергія, простір та час народилися раптово, стихійно, синхронно і швидше, ніж коротке кліпання ока.

 

Можливість такого дива можна було б і прийняти за істину, якби не ідеальна форма, в яку вклалося все, що тримає в собі утворений у процесі вибуху Всесвіт. Таке враження, ніби йдеться про чийсь розумний задум, яким рухала яскраво виражена любов до гармонії. 

 

І хоча багато науковців, включно з покійним професором Стівеном Гокінгом, не узріли в тій події сліди Божого промислу, французькі математики думають інакше.

 

«Великий вибух заганяє нас у глухий кут, а точніше, це прямо виводить нас на ідею Бога, — вважають вони. — Той факт, що ми не маємо жодної уяви про час до Великого вибуху (категорії часу, простору і матерії в дослідженнях досі до уваги не беруться), підтверджує ідею творчого акту. Якщо математична інформація існувала до Великого вибуху, то хто ж тоді той неймовірний «програміст», який стоїть за таким кодом?». 

 

Аргументи, використані двома математиками як причина для своїх сумнівів, зрозумілі навіть людям, далеким від науки. Життя на Землі існує лише завдяки точному поєднанню таких важливих факторів, як комфортна температура, захисне магнітне поле планети та наявність кисню в атмосфері.

 

Серед інших важливих чинників — ідеальний нахил осі обертання Землі і товщина озонового шару, що захищає нас від смертельного випромінювання Сонця. Все це нагадує первинну і свідому турботу про живі організми, а не простір, який сформувався під впливом сприятливих, але випадкових факторів. 

 

Боннассі та Боллоре також нагадали, що у Всесвіті все керується кількома взаємодіями сил. Сильна взаємодія «склеює» протони та нейтрони в атомних ядрах. Слабка — відповідає за радіоактивний розпад та перетворення субатомних частинок.

 

Електромагнітна — відповідає за світло, електрику, магнетизм і більшість повсякденних явищ. Є ще й четверта взаємодія — гравітаційна, що утримує планети на орбітах, а нас — на її поверхні. 

 

Разом названі константи, на думку дослідників, несуть у собі ряд чисел або значень, розрахованих такими світочами науки, як німецький фізик Альберт Ейнштейн.

 

«Або ці точно налаштовані числа є результатом випадку, що малоймовірно, або вони походять зі складних розрахунків високоінтелектуального Бога-Творця, — кажуть вони. — Для деяких з цих чисел навіть дуже незначне відхилення на віддалену кому призвело б до появи непридатного для життя Всесвіту, в якому нас не могло бути». 

 

Словом, гіпотеза точно налаштованого космосу автоматично натякає на існування Вищого розуму. І хоча його образ може бути лише польотом чиєїсь уяви, альтернативне переконання в тому, що Всесвіт є «безцільною випадковістю», менш підкріплене ідеально каліброваними числами.

 

«Донедавна віра в Бога здавалася несумісною з наукою, — вважають Боннассі та Боллоре. — А тепер несподівано наука, схоже, стала союзником Бога». 

 

Французькі математики також нагадали, що космічне мікрохвильове фонове випромінювання (КМВ), відкрите астрономами з Нью-Джерсі у 1965 році, вважається післясвітінням Великого вибуху.

 

Однак і через пів століття по тому офіційна наука не створила жодної альтернативної теорії, яка підтвердила б цю гіпотезу та була підкріплена експериментальними спостереженнями.

 

«Ми чекаємо марно», — резюмують вони. 

 

Отож фреска Мікеланджело «Створення Адама», що розташована у Сікстинській капелі Ватикану, не настільки алегорична, як може здатися на перший погляд. Принаймні вчені сьогодні виходять на ідею єдиного Творця все частіше, хоча не знайшли поки що для опису своїх висновків вигадливий фізичний термін. 

На думку французьких дослідників, Земля теоретично могла б спокійнісінько існувати і без настільки широкого діапазону рослин і тварин, який має сьогодні. Але якимось дивовижним чином розмаїття пробило собі шлях на планеті, перетворивши її на унікальний космічний об’єкт. Напевно, творцями нашої реальності були не лише геніальні математики, а й ще здібні дизайнери, які воліли бачити своє творіння винятково красивим. 

 

Існує твердження, що все сталося завдяки інертній матерії, що близько 4 мільярдів років тому дала початок першим примітивним формам життя. Втім у цю концепцію не вписується наукова теорія виникнення ДНК — молекули, яка містить генетичну інформацію та є «інструкцією» для розвитку і функціонування всіх живих організмів.

 

Вона зберігає спадкові ознаки, передає їх від покоління до покоління і кодує інформацію для створення білків та РНК. Її поява, за словами Олів’є Боннассі та Мішель-Ів Боллоре, не може бути результатом лише випадковості, оскільки вірогідність «величезного стрибка» від інертної матерії до складних форм надто спірна.

Фреска Мікеланджело «Створення Адама», що розташована у Сікстинській капелі Ватикану.

 

У 1953 році відкриття подвійної спіралі ДНК сером Френсісом Кріком та Джеймсом Вотсоном виявило існування єдиної мови кодування, спільної для всіх форм життя. А в 2003 році інші вчені, посилаючись на роботу Кріка та Вотсона, склали карту геному людини — повного набору інструкцій, які містяться в клітині.

 

«Крік, будучи сам атеїстом, визнав, що така складна структура не могла виникнути випадково і сприймається як «майже диво», — кажуть французькі дослідники. — ДНК є частиною «унікальної, витонченої та скоординованої системи кодування», яка вказує на участь «інтелектуального розробника».

 

З огляду на це Боллоре та Боннассі припускають, що життя виникло завдяки природним законам, встановленим Богом від початку або в результаті особливого втручання у процес того ж таки Творця. 

Особливу увагу французькі математики приділили роботам і особистій позиції автора Теорії відносності Альберту Ейнштейну. Зокрема, вони згадали відомий «Лист про Бога», що був адресований релігійному філософу Еріку Гуткінду в 1954 році як критична відповідь на його книгу.

 

«Слово «Бог» для мене є не чим іншим, як вираженням і продуктом людської слабкості, — повідомив учений. — Біблія — це збірка гідних пошани, але все ж суто примітивних легенд, які, попри все, досить дитячі. Жодна інтерпретація, хоч би якою тонкою вона була, не може (для мене) нічого змінити в цьому».

 

Але з науковими працями Ейнштейна не все настільки безапеляційно. На думку Боннассі та Боллоре, його Теорія відносності, написана між 1905 і 1917 роками, змінила багато уявлень про фізику. Стало очевидним, що час, простір, матерія та енергія взаємопов’язані між собою і жодна з цих складових не може існувати окремо.

 

Єдиною константою у Всесвіті є швидкість світла, яка не залежить від руху джерела чи спостерігача. Тобто, згідно з Теорією відносності, об’єкт, що рухається зі швидкістю, близькою до швидкості світла, переживає значне уповільнення часу.

 

На думку теософів, це твердження контрастує з поняттям вічності Бога, який існує поза часом і не має ані початку, ані кінця. Отож деякі християни інтерпретували дану теорію як доказ існування Бога, проводячи порівняння між світлом і Творцем — обома константами.

 

Зокрема, Біблія говорить, що «Бог є світло», і неодноразово використовує цей термін для опису всеприсутнього Бога. Отож якщо світло — єдина стала величина у Всесвіті, а Бога названо «Світлом світу», то зв’язок між наукою та вірою не настільки слабкий, як здається «фундаментальним» ученим. 

 

Атеїзм науковців почав викликати ще більше сумнівів після того, як з’явилися відкриття в галузі квантової фізики, кинувши виклик старим уявленням про Всесвіт. Скажімо, феномен, який отримав назву «квантова плутаність», описує процес, коли дві частинки та їхні властивості стають настільки взаємопов’язаними, що їхній квантовий стан сприймається як єдине ціле, незалежно від відстані між ними. 

 

Подібні експерименти дозволяють припустити, що у Всесвіті існує ще один шар реальності, який непередбачуваний на глибинному рівні й спроможний діяти поза звичними законами фізики. Цей факт руйнує матеріалістичні уявлення, сформовані у минулому, і є ще одним раціональним доказом існування Бога. 

 

Автори книги наполягають на тому, що сліди дій Вищого розуму у вселенському просторі більш відчутні, аніж сліди дій інопланетян, але чомусь науковці докладають більше зусиль саме для пошуку останніх.

 

«Ми живемо у надзвичайні часи, — кажуть дослідники. — І хоча ця зміна залишається здебільшого непоміченою широкою громадськістю, ми перебуваємо посеред інтелектуального зсуву парадигми, яка фундаментально переосмислює наш підхід до питань існування Бога».