Привид реваншу. Чи стане Будапешт містом перекроювання карти світу

Війна вкотре досягла критичної точки.

 

Росія більше не може наступати без тотальної мобілізації, але продовжує свої агресивні обстріли.

 

Україна виснажена, але продовжує давати здачі у відповідь.

 

Європа на межі техногенних катастроф.

 

А США для свого президента Дональда Трампа готують роль миротворця.

 

І на тлі цього всього Україна вписана в план геополітичної гри як плацдарм поділу світу. 

 

Відмінний, чорт забирай, план! «Надійний», як китайський годинник.

Після більш ніж двогодинної минулотижневої телефонної розмови президенти США та рф домовилися зустрітися в Угорщині наприкінці жовтня. У той же день Вашингтон відвідав президент України Володимир Зеленський. 

 

Синхронно різнопартійні, різношерсті політики України заговорили про близький кінець війни. Незважаючи на те, що немає ні мирного договору, ні визначених рамок, ні гарантій. 

 

Натомість звучать погрози про томагавки, ядерні відповіді, стіну дронів та зелених чоловічків на російських кордонах країн Балтії. 

 

І це вказує, що за словами про наближення миру насправді стоїть зміна формату війни: від локальної російсько-української до регіонально-світової фази, де Україна — всього лиш сектор загальної операції.

 

Тож і зустріч Трампа та путіна в Будапешті навряд чи передбачає перемовини про закінчення війни. Розмови про мир — це ширма. Найімовірніше, ця зустріч закладе підвалини угоди про поділ територій.

 

Ляльководи не шукають спосіб зупинити війну, вони переписують карту світу до того, як полетять ядерні ракети. Вони пришвидшують поділ сфер впливу, в результаті якого кожен мріє отримати свій шматок пирога. 

 

Найімовірніше, після так званого мирного саміту між Доні та путіним у листопаді відбудеться нова фаза війни росії проти НАТО. Вона пошириться на Європу. А Україна, особливо її морське місто Одеса, стане плацдармом цього конфлікту.

 

Адже Одеса — це глибинний порт, зерновий та військовий логістичний вузол. Також і зв’язка з Румунією, Болгарією, Туреччиною, Середземномор’ям, точка доступу до Придністров’я та Балкан. Одеса пов’язує морський коридор від Балтії до Леванту.

 

Для нової ролі в контексті НАТО Одесу швиденько підготували, зачистивши місцеву вертикаль влади. Скандал з російським паспортом мера Геннадія Труханова та позбавлення його українського громадянства, щоб не зміг у судах оскаржувати рішення президента.

 

Насправді за цією процедурою немає нічого суттєвого, адже в багатьох українських управлінців та військових є родичі на території росії, наприклад, у головкома ЗСУ Олександра Сирського.

 

В одного з друзів Зеленського, колишнього керівника СБУ Баканова, у дружини був лише російський паспорт. Але наразі йдеться не про це. Так готують вузли до входу зовнішніх сил. У нашому випадку — НАТО. 

 

Володимир Зеленський призначив керівником Одеської міської військової адміністрації Сергія Лисака, який до цього очолював Дніпропетровську обласну військову адміністрацію. 

 

Сергій Лисак не політик, а оперативник, котрий звик працювати в умовах спецоперації. Саме такий і потрібен в Одесі в нових натовських реаліях.

 

Тож свіжі теревені вітчизняних політиків про кінець війни — це узгоджений інформаційний маркер, методичка для зниження паніки та підготовки людей до переходу в інший режим. 

Водночас ведеться прихована підготовка інфраструктури під нову фазу війни. Як-от обстріл енергетики в Україні та синхронний її збій у різних країнах світу.

 

Нагадаємо, на початку жовтня в Україні деякі обласні енергокомпанії оновили графіки погодинних відключень електроенергії на пів року вперед.

 

При цьому офіційно було заявлено, що ці графіки оприлюднені лише для ознайомлення. Але вже в ніч на 10 жовтня Україна опинилась під покриттям плям відключень, у стані масового блекауту. 

 

Публікація подібних ознайомчих графіків — також частина сценарію енергообвалу, а не турбота про населення. Системи вже тоді приводили в готовність до відключень. Укренерго та відділення обленерго спрацювали за заздалегідь спланованою повісткою.

 

Енергетичну кризу використовують як інструмент. Уряди різних країн не стільки керують нею, скільки грають за розподіленими ролями. Це не різні влади, не різні рішення, це — єдина система, що працює узгоджено. Блекаути небхідні, аби викликати техногенні катастрофи.

 

А тим часом продовжуватимуться спроби стрімкого знищення значної частини енергетичної інфраструктури як в Україні, так і в росії. Ракетно-дронові удари росії по Україні дзеркально відбуватимуться і там.

 

Прикметно, що в першій половині жовтня й Іспанія пережила масштабний блекаут. В одному з попередніх номерів «Україна молода» писала, що якщо Іспанія відкрито піде проти Ізраїлю, що також є частиною сценарію, — то Мадрид матиме проблеми. 

 

От й іспанський оператор енергосистеми зафіксував аномальні коливання напруги в національній енергомережі. Різкі стрибки призвели до масових збоїв та дестабілізації усієї системи. 

 

Іспанія — ще один доказ зовнішнього втручання та відпрацювання сценарію блекаутів. 

Водночас один з останніх найпоказовіших політичних епізодів театральної гри перерозподілу світу — нові взаємини росії та Азербайджану.

 

Нагадаємо, 25 грудня 2024 року літак Embraer-190, який виконував рейс із Баку до Грозного, зазнав катастрофи. На борту були п’ять членів екіпажу та 62 пасажири. Загинуло 38 осіб.

 

Майже одразу стало відомо, що рейс був обстріляний російською системою ППО під час посадки в Грозному. В аеропорту нібито чекали атаки українських дронів…

 

Тоді ж, наприкінці 2024 року, Азербайджан заявив, що вимагатиме справедливого розслідування та пояснень від росії.

 

Однак уже 9 жовтня 2025 року на зустрічі двох президентів: росії — владіміра путіна та Азербайджану — Ільхама Алієва на саміті СНД кремлівський диктатор заявив, що причиною катастрофи є три українські дрони, що перебували тоді в небі над росією.

 

Мовляв, російські ППО їх збили і згаданий літак постраждав від уламків дронів, а не від ракет. Президент рф сказав, що дізнався про подробиці лише за декілька днів до саміту.

 

Але перші фото та відео з місця трагедії демонстрували фюзеляж, зрешечений десятками пробоїн, характерними для зенітного чи ракетного вогню. Це були не уламки, а цілеспрямоване знищення.

 

І що тепер робить Алієв? Обіймається та цілується з путіним. Це не обійми дружби, а обійми угоди. Росія потрібна Азербайджану як постачальник зброї та як фактор тиску на Вірменію.

 

Тож у світі політики нічого нового: немає ворогів, є ролі. Світ рухається до глобального переділу, й тільки сплячий цього не бачить. 

А що Європа? Вона не гравець, а фігура. Її не кличуть за стіл переговорів, тому що гру веде не вона, а ті, хто тасують колоду, серед них США. 

 

Україна й росія — також пішаки у великій грі. Незважаючи на те, що між нами йде затята пекельна війна, ні агресор, ні ми не приймаємо глобальних рішень.

 

Росія навіть за своєї ядерної потужності не контролює глобальні правила гри. А Україна взагалі повністю залежить від зовнішнього впливу.

 

Саме під цей акорд війни відбувається повне перекроювання карти Євразії. Тож зазначена зустріч потрібна для підписання угоди: хто, де і як керуватиме територіями в новій системі. Тепер це називають проєктом нової Хазарії.

 

Це не міф, а ідея реваншу, що стосується території південно-східної України, частини півдня росії (Ростов, Краснодар, Ставрополь), Кавказу, загалом виходу до Чорного моря та Каспію.

 

Нагадаємо, історично у 650—969 роках нашої ери на зазначеній території правив Хазарський каганат. Середньовічна держава, яка була створена кочовим тюркським народом — хазарами — та охоплювала значні території Східної Європи, Нижнього та Середнього Поволжя, Північного Кавказу, Приазов’я та частини Криму.

 

Хазарський каганат тривалий час контролював низку східнослов’янських племінних союзів і ворогував з Арабським халіфатом за панування на Закавказзі. Частина правлячої знаті каганату прийняла іудаїзм. 

 

За однією з історичних версій, агресивна держава була знищена внаслідок походу київського князя Святослава Ігоровича в 969 році. 

 

Сучасну ідею, смисл якої — у створенні нового геополітичного центру впливу між росією та НАТО під контролем транснаціональних структур, десятиліттями обговорювали в закритих колах.

 

А Україна — ключ до запуску проєкту, місток між Європою та Азією, контроль над газом, зерном, портами, технологіями. Тому так потрібні українські Одеса та Миколаїв.

 

Вони важливі не лише для росії та НАТО, а й для третьої сили, котра має контролювати все через міжнародні місії та тимчасові військові адміністрації.

 

А такі зустрічі, як запланована Трампа з путіним, котрі лягають у логіку хотілок ляльководів, проводять не тоді, коли закінчується війна, а коли настає час ділити її плоди. Вирішувати, які території віддавати росії, які НАТО, а які стануть міжнародними зонами в новій Хазарії.

 

Їм не потрібна затяжна війна, їм потрібна контрольована фаза хаосу. Адже коли війна виходить з-під контролю, тоді вводяться миротворці, підписуються нові домовленості, ситуацію на спірних територіях намагаються стабілізувати.

 

Усі імперії та союзи створювались приблизно так. Декілька потужних ударів, обмін жестами доброї волі, пауза — й через два-три місяці результат перемовин: нова карта.

 

Тому вони — путін і Трамп — зустрічаються саме зараз, доки вичерпані ресурси ще не оновились, а суспільство втомилось. Залишився останній штрих: новий розширений конфлікт, його масштабування, щоб зробити перезапуск та представити це як новий мир. 

 

Нова Хазарія — це не відновлення колишнього каганату буквально. Це новий геполітичний проєкт. 

 

Вбачається, що Ізраїль буде центром технологічного та духовного управління. США та Британія — головні координатори. Туреччина — провідник та розпорядник логістикою.

 

А росія, звісно, — силовий оператор. Хто буде правити? Ізраїль та його англосаксонські покровителі. Саме для них будується нова модель управління. Хазарією правитиме альянс, ядро котрого становитимуть Ізраїль, США, Британія та росія.

 

Але українці своїм прагненням справедливості, єдині носії світлої, священної правди у цій війні з багатьма неоприлюдненими «іксами», як справжні нащадки Святослава Ігоровича, не зважаючи ні на що, можуть внести свої корективи в плани глобалістів.