Справа просвітянина Павла Логвина. Трагічна доля конотопця, що був двічі засудженим, але не припиняв боротьби

Мусимо згадати про мільйони українців, знищених московським тоталітарним режимом.

 

У цьому дослідженні — трагічна доля конотопця Павла Логвина. Його двічі засуджували.

 

Проте активіст не припиняв боротьби з тоталітарним режимом, відстоював свою людську гідність та добре ім’я.

Досліджуючи життєві долі чотирнадцятьох молодих конотопців, які у 1914 році гідно відзначили 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка, за що були покарані царськими жандармами, звільнені з роботи та сплатили великі штрафи, я дізналась, що в 1930-х роках більшість із них заарештовували. Вони отримали по 10—15 років виправних таборів, з яких не всі повернулись, кількох розстріляли.

 

Тавром «ворога народу» понівечені долі і їхніх близьких. Звинувачення позасудових трійок у всіх типове для того часу: участь у контрреволюційній повстанській націоналістичній організації, яка ставила за мету повалення радянської влади шляхом збройних дій та проведення антирадянської агітації.

 

За місяць до нинішнього повномасштабного вторгнення, працюючи в Сумському архіві СБУ, знайшла справу конотопця Логвина Павла Йосиповича, секретаря Дубов’язівського цукрозаводу (на фото перший ліворуч у другому ряду).

 

9 березня 1931 року він був заарештований і звинувачений типово для того часу за «участие в к. р. организации, ставившей целью свержение сов. власти путем вооруженного восстания и отделение Украины от СССР».

 

У справі йшлося про нібито участь Павла в підготовці повстання проти мобілізації у 1918 р., а ще — в членстві в «автокефальном движении». Не визнаючи себе винним, він відмовився поставити підпис під постановою.

 

У звинувачувальному вирокові трійки йшлося про ліквідацію в Україні «повстанческой организации, которая способствовала захвату Украины капиталистическими государствами, поднятию вооруженного восстания, свержения сов. власти, отделению Украины от СССР и созданию соборной демократической республики. Организация соединяла к-р настроенную часть населения, в основном интеллигенцию. Ответвление данной организации охватывало … в том числе и Конотоп». 

 

У списку «ячейки», складеному одним із допитаних, серед 12 був і Петро Логвин. Тож за постановою трійки від 15.11. 32 р. він був висланий на три роки в «Северный край». Тоді розпочалася наполеглива боротьба з тоталітарною системою за перегляд несправедливого вироку.

 

У своїх скаргах до Державного політичного управління УРСР, генерального прокурора СРСР Павло Логвин спростовував безглузді звинувачення, просив повернути його до малолітніх дітей. Після відбуття двох третин строку він був умовно-достроково звільнений.

У жахливому за розмахом репресій 1937-му — знову арешт, санкціонований прокурором Ястребовим, і утримання в конотопській тюрмі — сталінські душогуби перевиконують плани з розкриття «контрреволюційних» організацій.

 

У довідці, затвердженій начальником райвідділу НКВД ( тут і далі абвіатуру збережено. — Авт.) ст. лейтенантом госбезопасности Сініциним, вказувалось, що Логвин — службовець, працівник «конторы облметаллолома», женат на дочери кулака-националиста Бибика. 

 

А ще «Логвин являлся организатором и руководителем националистического движения молодежи «Спілка юнаків». У 1931 г. был активным членом повстанской националистической организации «УНЦ». Ніби його прізвище знайшли у списку кадрів повстанського загону.

Двічі засуджений Павло Логвин.

 

А «найсуттєвішим» звинуваченням виявилось свідчення Потієнка Олександра Васильовича, бухгалтера конотопської електростанції (до слова, брата Василя Потієнка, секретаря Всеукраїнської православної церковної ради).

 

Він заявляв, що мав зустрічі зі своїм земляком із Сосниці, членом антирадянської організації Олександром Гудимом, який особисто підтримує зв’язки з конотопськими націоналістами. Серед названих був і Павло Логвин. 

 

Як писав пізніше Павло у своєму зверненні до генерального прокурора, він навіть не був знайомий з людьми, які свідчили проти нього. Рішенням «особої трійки» при Чернігівському УНКВД від 24.Х.1937р. Павло Логвин був ув’язнений у виправний табір на 10 років.

 

І знову була виснажлива боротьба за перегляд вже нової сфабрикованої справи, але у 1939 р. вирок був залишений чинним.

У 1940-му при перегляді вироку допитували свідків, та їхні покази мало відрізнялись від свідчень у 1937-му. Додались хіба що звинувачення в належності до «Просвіти».

 

Для прикладу наведу кілька цитат із допиту Тарасенка Прохора Калениковича: «О конкретной антисоветской деятельности, проводимой Логвином Павлом, мне неизвестно. Однако мне известно, что Логвин Павел Йосипович по убеждению украинский националист. Это можно подтвердить тем, что Логвин в 1918—1919гг. являлся активным участником «Просвиты» в гор. Конотопе. Также примерно в 1928-1930 гг. Логвин примыкал к автокефальному движению в Загребельской церкве автокефального направления. Логвин являлся вожаком в то время».

 

 

Так і не дочекавшись справедливого перегляду справи, Павло Логвин помер в ув’язненні, на той час відбувши половину строку. У 1958 р. дружина Логвина Анна Артемівна звернулась до генерального прокурора СРСР із заявою про перегляд справи: «Я имею детей и внуков, которые работают и учатся, и на них падает пятно».

 

І ось новий перегляд справи, знову допити свідків, де цього разу його характеризують позитивно і заперечують його антирадянську діяльність. Як заявив брат Іван, допитані раніше свідки належали до тих, які могли дати будь-які покази на людей, яких вони і не знали. В ті жорстокі часи випливли на поверхню негідні, запопадливі прислужники окупаційної влади, ладні свідчити проти будь-кого.

 

У Постанові президії Сумського суду від 17 грудня 1958 р. зазначалось: «Показания свидетелей Потиенко, Комисаренко, Тарасенко, что Логвин П. И. является участником контрреволюционной организации, являются неконкретными и вызывают сомнения в их правдоподобности. Постановление тройки при Черниговском облуправлении НКВД от 25.10.1937 г. в отношении Логвина П. И. отменить, а дело за недоказанностью обвинения производством прекратить».

Перегорнуто останню сторінку цих двох кримінальних справ — загалом 130 аркушів звинувачень, допитів, брехливих, безглуздих показів свідків, записаних «с моих слов верно» нерозбірливим почерком безграмотних слідчих. Зламана людська доля, знівечене життя всієї родини тавром «ворога народу». 

 

Було заарештовано двох братів Павла Логвина — Івана та Михайла. Я досліджувала справу Михайла Логвина, 1881 р. н., начальника фінчастини електромеханічного заводу, батька трьох дітей, який разом з іще п’ятьма конотопцями був звинувачений за ст. 54-11 УК УССР (тут і далі абревіатуру збережено. — Авт.) в «активном участии в украинско-националистической повстанческой организации».

 

16 квітня 1938 року заарештували й ув’язнили всіх шістьох. 14 травня, тобто менш ніж через місяць, засуджених конотопців розстріляли, про що складено відповідні акти.

 

У 1956 р. Михайло Логвин разом із п’ятьма розстріляними був реабілітований. У Постанові президії Сумського обласного суду від 17 жовтня 1956 р. зазначалось: «В УКГБ при Совете Министров УССР по Сумской области на Карпенко Н. Г., Логвина М. И., Попова Г. М., Пестуна В. Е., Стеценко Е. И. и Черненко Д. Ю. не имеется данных о принадлежности их к контрреволюционной организации.»

 

Ця справа переконливо свідчить, як КГБ замітало сліди своїх злодіянь. Рідні не знали про долю своїх близьких. З проханням про видачу довідок про смерть своїх рідних зверталися родичі розстріляних.

 

Так, неодноразово у 1955 році Логвин Домініка Іванівна, дружина Михайла Логвина, зверталася до голови КГБ при Раді Міністрів СССР. Було наказано оголосити їй, що даними про місцезнаходження чоловіка Логвина М. І. УКГБ «не располагает». 

 

Лише 30 липня 1990 року у відділ ЗАГСу Конотопського райвиконкому Ради народних депутатів Управління УКГБ УРСР по Сумській області направило повідомлення з проханням виправити причину смерті Логвина Михайла Йосиповича з «артеріального склерозу серця» на розстріл і вислати свідоцтво про смерть Михайла Логвина доньці розстріляного Логвин Лідії Михайлівні.

 

Сестра репресованих Поліна, активна учасниця українських хорових колективів, капели «Відродження», все життя бідувала — не брали на роботу.

 

Московська окупаційна влада в ті роки радянської «інквизіції» знищувала найкращих. Саме національно свідомі, активні, талановиті зазнали жорстоких переслідувань.

 

Так само діють і рашисти нині  на окупованих територіях. Пам’ятаймо!

 

Джерелами для написання тексту стали Справа П — 9898 та Справа ФПД 4823 з Архіву Управління СБУ в Сумській області та ДАСО Ф. П-3529, справа №484, арк. 1. 

 

Зоя ШАЛІВСЬКА, членкиня НСЖУ