«Україна повинна перемогти. І вона переможе!» — сказала у Національному музеї історії України на зібранні «А ворог той самий» Марта Бліхар, зв’язкова УПА на псевдо «Пчілка», яка у березні відсвяткувала свій 100-річний ювілей. Захід присвятили захисникам і захисницям України.
З проведення історичних паралелей розпочав свій виступ ветеран сучасної російсько-української війни, офіцер Національної гвардії України Олег Хмелевський. «Ми бачимо, що за ці 100 років нічого не змінилося, — сказав він. — Ворог так діє, змінюються технології, змінюються роки, а суть залишається тією самою: знищити, придушити, покарати, перетворити на щось своє».
Констатував, що у сучасній війні росії проти нашої держави Україна стоїть; і головне те, що стоїть народ. «І загальний висновок: якщо боротися — жертв менше», — переконаний Олег Хмелевський, який отримав серйозне поранення.
Марта Бліхар розповідала багато подробиць зі свого життя. Народилася на Тернопільщині 12 березня 1925 року. У місцях ув’язнення МВС її утримували з 18 грудня 1948 року по 23 липня 1956-го. За клопотанням звільнили трохи раніше. Після повернення згодом із чоловіком переїхала у Київ, працювала бухгалтером.
Про свою діяльність зв’язкової УПА, коли працювала касиром у банку в Тернополі, згадує: «Молодь боролась, щоб зникла та держава, яка нас так мучить. Я працювала з ними: всі завдання, доручення, які мені давали, я старалася виконувати. Я розповсюджувала листівки, які були закликом до народу, щоб ставали проти тої держави, проти більшовицької комуністичної влади. Незважаючи на те, що я була під наглядом, у нашому дворі була криївка, там збиралися хлопці-упівці. Я їм допомагала всім, чим було потрібно, поки мене не викрили».
Гендиректорка НМІУ Олена Земляна і Марта Бліхар.
Поважного віку пані дотепер чітко пам’ятає: «Цілий рік мене мучили і допитували, з ким я маю зв’язки, що я робила, чому я пішла на цю таку брудну роботу, так мені говорили. Нікого я не потягнула. Довго мене мучили, накінець засудили на 15 років: 10 років невтомної праці на лісоповалі та 5 років позбавлення прав. Працювала і на каменоломних роботах, у копальні слюди. Тяжко дуже було. Багато разів хворіла, вже була і перед смертю, але якось вижила. Я повернулася після 10 років, повернулася в Тернопіль, але жити і працювати з таким минулим не давали».
На першому поверсі музею кожен зміг роздивитися документи та особисті речі «Пчілки»: табірну довідку за підписом начальника; довідку про реабілітацію Марти Яківни Чорної (дівоче прізвище), медаль «Підпілля УГКЦ» і подяку Тернопільської ОВА 2022 року.
Особливі спогади про представлений рушник, який поміж важкою працею в понад 40-градусний мороз і жахливим харчуванням за кілька місяців вишила в ув’язненні.
Століттями в нас ворог один і той самий — це росія. Чи то радянський союз, чи то російська федерація. І тому невипадково до Національного музею історії України у Києві запросили тих, хто протистояв московському окупаційному злу багато років тому і продовжує це робити нині. Споконвічного нападника можна перемогти на полі бою, одночасно маючи знання про достовірну історію.
.png)
