На межі. Харківські громади налагоджують життя, попри постійні обстріли та брак інвестицій

Забаганка кремлівського режиму захопити цього літа всю Донецьку область стала причиною гуманітарної катастрофи. Одні населені пункти на шляху орків уже стоять в руїнах, а ті, що лишаються вільними, озвірілі терористи нещадно обстрілюють з усіх видів зброї.

 

Людей найчастіше евакуйовують до транзитного пункту в Павлограді, звідки вони роз’їжджаються до регіонів, які готові їх прийняти. Але посеред літа потік біженців став настільки великим, що хаб на прифронтовій Дніпропетровщині більше не вміщував усіх, хто потребує екстреної допомоги. 

 

Аби вирішити цю проблему, в місті Лозова, що на Харківщині, відкрили для жителів Донбасу ще один транзитний пункт.

 

«Він одночасно може прийняти 400 людей, забезпечений сталим зв’язком та інтернетом, — повідомив начальник ХОВА Олег Синєгубов. — Додатково тут розгорнуто резервний транзитний пункт на 60 місць у наметовому містечку. Це гуманітарна допомога від Чеської Республіки, а місце підготувала Лозівська міська громада. У пунктах люди отримують усе необхідне: триразове харчування, спальні місця, дитяча кімната; організовано медичну та гуманітарну допомогу; проводиться реєстрація на грошові виплати; благодійні фонди надають юридичну й психологічну підтримку».

 

Найбільше людей сюди прибуває з Краматорська та його околиць. Кажуть, що життя у місті повністю ще не згасло. Тобто працюють магазини, аптеки, лікарні, сфера обслуговування.

 

Але підприємці все частіше закривають свій бізнес, а рятувальники не встигають гасити пожежі після прильотів. Ті, хто вже втратив домівку або не ризикує опинитися під завалами, похапцем збирають речі. 

 

Статистика цього руху досить сумна. Вже вранці, у день відкриття хабу, за даними заступника міністра розвитку громад та територій Олексія Рябикіна, сюди евакуювали 86 осіб. Серед них 11 маломобільних громадян та 16 дітей.

 

Більшість поїхали до безпечних регіонів при допомозі волонтерських організацій. Ще 20 вирушили самостійно, отримавши необхідну допомогу.

 

«Я вдячний всім, хто долучається до цієї роботи — рятувальникам, поліції, СБУ, волонтерам, — каже Олег Синєгубов. — Усі на місцях і працюють злагоджено. Ми вже маємо практичний досвід роботи транзитного центру в Харкові й готові допомагати сусіднім регіонам. Робимо все можливе, аби люди, виїжджаючи з територій, наближених до активних бойових дій, відчували підтримку й максимальну безпеку».

Харківський регіон теж продовжує порожніти. Бої навколо Куп’янська, який рашисти прагнуть відбити для просування на Лиманському напрямку, стали причиною евакуації з багатьох сіл.

 

Ще навесні й на початку літа до людей навідувались волонтери і забирали їх. Сьогодні це неможливо в принципі. Ті, хто ризикнув залишитися, тепер змушені чекати допомоги військових, що приїжджають на спеціальній техніці. 

 

Недавно у такий спосіб врятували 77-річного чоловіка, який відмовлявся покидати місто без своїх собак. Відзняте відео вражає суворою правдою життя: навколо палають зруйновані будинки, що пережили недавні прильоти, а дідусь вовтузиться біля своїх хвостатих підопічних. Їх вивозили броньовиком. 

 

Покидають свої села люди неохоче, але є й ті, хто, попри все, залишається на місці. Як правило, вони сидять по підвалах без світла, тепла і води. 

 

«Враховуючи такі зміни безпекової ситуації, ми закликаємо людей, щоб вони активніше збиралися, телефонували, — пояснює ситуацію начальник Куп’янської РВА Андрій Канашевич. — По них приїдуть, весь спектр допомоги їм нададуть. Але бачимо, що реакція не дуже активна. Розуміємо, що і нам потрібно щось додатково робити. Втім, уже й не знаю, як діяти. За рік ми зробили все що могли. Вже і гуманітарне забезпечення робимо, але все одно люди намагаються залишатися на місцях, на жаль». 

 

Ще один варіант — це коли потенційні ВПО погоджуються переїхати до містечок, які територіально близькі до їхніх домівок, аби контролювати ситуацію у своїх селах. У тій же Роганській громаді, розташованій у передмісті Харкова, до повномасштабного вторгнення проживало 16,5 тисячі жителів.

 

Сьогодні — 12 тисяч, але майже половину з них становлять переселенці з навколишніх населених пунктів. Вибір на користь селища Рогань вони роблять і тому, що звідси легко дістатися до обласного центру, де є робота.

 

Як правило, такі переселенці самі винаймають житло або отримали прихисток у знайомих. Водночас 165 людей похилого віку постійно проживають у гуртожитку, де адміністрація місцевої громади при допомозі міжнародних донорів намагається створити їм гідні побутові умови.

 

Сюди закупили додаткову кількість бойлерів, аби постійно була гаряча вода, встановили сучасні сушарки, маломобільні люди отримують памперси та інші предмети гігієни.

 

У гуртожитку наразі проживають переселенці також на території Коломацької ТГ, до якої окупанти, на щастя, не дійшли. Але наплив біженців у перші тижні повномасштабної війни став для місцевої адміністрації неабияким випробуванням.

 

«У нашій громаді на початку 2022 року проживало всього 7 тисяч осіб, — каже голова ТГ Володимир Гуртовий. — А коли почалася окупація регіону, до нас прибуло 5,5 тисячі ВПО. То була дійсно дуже велика проблема. Ми постійно думали над тим, як їх нагодувати, розселити, як їм допомогти, адже люди приїжджали фактично без нічого». 

 

Але сталося щось неймовірне. До Коломака почали телефонувати волонтери і колеги з усіх регіонів країни і пропонували допомогу. Багато продуктів і різних речей приносили місцеві жителі. Зрештою провізії зібралося стільки, що почали возити до харківського метро, де ховалися від обстрілів жителі обласного центру.

 

«Загалом по наших ВПО можна сміливо відстежувати карту бойових дій, — каже Володимир Гуртовий. — Спочатку приїжджали одні, потім інші. На жаль, сьогодні ситуація не змінилася».

 

З картою бойових дій добре знайомі і в Малинівській ТГ. Спочатку до них їхали жителі Ізюма, в який рашисти зубами вгризлися в перші місяці війни, потім — із Куп’янська і Борової.

 

Зараз пішла хвиля з Ковшарівки, що розташована на тому ж таки гарячому Куп’янському напрямку. Живуть, як правило, переселенці у своїх знайомих, а також у порожніх будинках, які їм надає адміністрація.

 

За словами голови громади Миколи Семер’янова, до повномасштабного вторгнення тут проживало 9 тисяч 800 тисяч осіб, зараз — 3 тисячі 280.

 

Втрати чималі, тому в Малинівці радо приймають усіх, хто хоче залишитися надовго, а то й назавжди. Благо, бажаючих чимало.

 

«До нас люди їхали в усі роки гарячої фази війни, — каже пан Микола. — І, що нас радує, фактично всі залишилися. За увесь цей час до Харкова переїхала лише одна сім’я, бо в них там родичі. Для своїх ВПО ми регулярно з бюджету виділяємо кошти. Цього року передбачили 1 млн 680 тис. грн на придбання твердого палива». 

Чимало переселенців обирають для життя невеликі громади, де їм можуть запропонувати житло або місце в гуртожитку. Але найбільшою проблемою в таких містечках і селищах стає відсутність роботи.

 

Скажімо, до війни на території Роганської ТГ працювала тютюнова фабрика «Філіп Морріс», яка була тут найбільшим платником податків. Наступаючи на Харківщину, рашисти розбомбили адмінбудівлі підприємства, тому адміністрація вирішила релокуватися до Львова.

 

Утім своїх земляків підприємці в біді не залишили. «У 2022-му і 2023 роках, не працюючи жодного дня, вони стовідсотково сплачували податки, — каже Марія Черненко. — Саме це дало нам змогу співфінансувати всі обласні та державні програми, які були спрямовані на відновлення зруйнованої інфраструктури. Зараз фабрика вже має власні потужності в іншому регіоні і сплачує нам лише оренду за землю, на якій залишається їхня будівля. Окрім фінансів, ми втратили ще й робочі місця».

 

До Луцька своє обладнання вивезла і місцева картонна фабрика, але з нею громаді пощастило більше. Сталося так, що підприємці не змогли демонтувати старе обладнання, яке було встановлене там іще в радянські часи.

 

Аби станки не простоювали без діла, їх спробували запустити. Все вдалося. Пізніше тут придбали також нову лінію, що дозволила значно збільшити виробничі потужності. Сьогодні в цеху працює понад 100 осіб.

 

А в Коломаку зробили ставку на ремонт доріг, організувавши власне комунальне підприємство. Тепер у селищі є установки з виробництва асфальту, власний грейдер та інше обладнання. А ось у місцевих аграріїв є серйозні проблеми.

 

«Після змін у системі бронювання наші сільгоспвиробники залишилися сам на сам зі своїми комбайнами і тракторами, — каже Володимир Гуртовий. — Знайти сьогодні кваліфікованих механізаторів дуже важко, бо всі на війні. Ідеться ж про складні машини вартістю від 5 до 7 мільйонів гривень. З вулиці людину без підготовки не візьмеш. У результаті керівникам підприємств доводиться самим сідати за кермо».

 

У Малинівці багатьом переселенцям дали роботу в комунальній сфері. За словами Миколи Семер’янова, його громада велику увагу приділяє чистоті вулиць, оскільки це позитивно впливає на психологічний стан людей. У селищі все вчасно косять, фарбують, прибирають і навіть працює фонтан.