Через дві доби після того, як російські окупанти вчергове завдали комбінованого ракетно-шахедного удару по Кременчуцькому нафтопереробному заводу, внаслідок чого чорний дим дійшов із Кременчука до Кривого Рогу, полтавські рятувальники за підтримки колег з інших регіонів повністю ліквідували пожежу.
Головне управління ДСНС у Полтавській області опублікувало кілька яскравих портретних знімків вогнеборців, які були задіяні у ліквідації наслідків ворожої атаки на стратегічне підприємство нафтопереробної галузі України.
Їхня авторка — речниця ГУ ДСНС у Полтавській області Світлана Рибалко — розповіла, що стоїть за цими емоційними кадрами.
«Я давно працюю в рятувальній службі, практично завжди виїжджаю на місця надзвичайних подій, фіксую на фотокамеру роботу пожежників, — каже Світлана. — Так само, як вони, працюю в касці й обладунках рятувальника. Для них це звично й вони, за окремими винятками, не реагують на мою роботу. Тому жодного постановочного кадру в мене немає. Взагалі не люблю, коли хтось позує. Люди на знімках — такі, яких я побачила в реальних обставинах. У кіптяві, стомлені, з гамою емоцій на відкритих обличчях. Де посміхаються — значить, справилися із завданням і трохи розслабилися. Де напружені й зібрані — отже, працюють».
За словами авторки світлин, перші дві доби після будь-якого ворожого обстрілу, згідно з безпековими вимогами, служба порятунку не має права показувати локацію.
Тож роботу рятувальників доводиться знімати точково. При цьому щогодини бажано оновлювати контент. У ході набору фотоматеріалу вона завжди зосереджує свою увагу на обличчях рятувальників, а пізніше, коли все позаду, виставляє портрети окремим блоком.
«Наша служба в обличчях» — під такою назвою Світлана готувала фотопідбірки ще з початку 2000-х. Тепер такі досьє є в кожної рятувальної служби України.
«Цього разу в Кременчуці на професійну фотокамеру Canon я відзняла півтори тисячі кадрів, і вибрати серед них десяток портретів для публікації було надзвичайно складно, — продовжує речниця ГУ ДСНС. — Лише повернувшись у Полтаву, відчула і біль у тілі, і втому, а першу добу поряд зі своїми хлопцями, більшість яких годиться мені в сини, практично не присідала. Фотографувала їх не лише за роботою, а й під час зміни, перепочинку, перекусів. Мені дуже хотілося показати, яка титанічна праця стоїть за сухим повідомленням про те, що «пожежу ліквідовано». І показати обличчя тих, завдяки кому це було зроблено».
«УМ» надає можливість своїм читачам вдивитися у ці світлини. Звичайні люди, які завжди приходять туди, де стається біда, і виходять переможцями.
До речі, за дві доби загасити таку складну й масштабну пожежу — це надзвичайно швидко.
