Нашому б тигру... Новий президент Польщі — проблема чи можливість для України?

Позапартійний консерватор Кароль Тадеуш Навроцький — польський історик і політик (народився у 1983 році), колишній голова Інституту національної пам’яті (IPN) з 2021 року, провів складну виборчу кампанію, яка має багато ознак конспірологічних, і почасти виглядає як компроміс політичних еліт.

 

У польської верхівки чимало років складалися чудові відносини з Дональдом Трампом, і перемога Навроцького відбулася за прямої участі і Трампа, і членів його команди.

 

Сам же результат виборів з мізерною різницею в голосах ще більше наштовхує на думку, що ця перемога Навроцького була потрібна польській політичній еліті для того, щоб залишатися найбільш проамериканською країною ЄС.

 

Особливістю польської політичної системи є те, що вона, як і українська, є парламентсько-президентською республікою, з прямими всенародними виборами президента.

 

Президент має більш церемоніальні повноваження, а прямим управлінням країною займається обраний парламентом прем’єр-міністр. Сваритися з Трампом навряд чи в інтересах Польщі, нагадую, що свого часу, за першої каденції Трамп першою відвідав саме Польщу.

 

Аарон Корева з Атлантичної ради пише про цю ситуацію наступне:

 

«Навроцький був єдиним кандидатом, який відвідав президента США Дональда Трампа в Білому домі та отримав його підтримку. Наприкінці травня Конференція консервативних політичних дій, відома як CPAC, також провела мітинг у південно-східному місті Жешув, у якому взяла участь міністр внутрішньої безпеки США Крісті Ноем.

 

Люди Навроцького свідомо звернулися до адміністрації США. У Польщі рух, який підтримує Навроцького, є дуже проамериканським та пронатовським, на відміну від кількох інших партій у Європі, які виступають за консервативний націоналізм.

 

Оптимістичний сценарій полягає в тому, що як президент Навроцький встановить зв’язок з Трампом, який завадить будь-яким планам виведення американських військ із Польщі. Водночас уряд Туска продовжуватиме налагоджувати партнерські відносини з іншими відповідними європейськими державами, такими як Франція, країни Північної Європи та Балтії».

 

Достатньо аргументів на користь того, що Навроцький був потрібен саме для зміцнення контактів з адмінстрацією Трампа. Жодної серйозної критики з боку команди головного опонента Навроцького Рафала Тшасковського на дії команди Трампа щодо втручання у вибори в Польщі не спостерігаємо.

 

Тож ця компромісна перемога поляризує Польщу довкола найпотужніших двох партій: «Право і Справедливість» і «Громадянська платформа», навіть географічно розподіляючи електорат — консерватори мають свого виборця на сході Польщі, а євроцентристи на захід від Варшави, включно з самою столицею.

Політична партія «Право і Справедливість» («ПіС»), ще донедавна правляча, в особі Навроцького здобула надійну опору на майбутнє. Але самих лише голосів консерваторів для перемоги було замало. Польща за десятиліття правління «ПіС» добряче поправіла, ба навіть більше — до 20 відсотків виборців дрейфували в стан правих радикалів, і дивним чином до цього доклався й сам Навроцький.

 

«ПіС» на чолі з братами Качинськими, а в останні роки з одним Качинським, так ворохобили історичну тематику, що якби Навроцький їм був не потрібен, навряд чи він би обійняв посаду в Інституті національної пам’яті.

 

«ПіС» дуже часто в стилі Орбана конфліктувала з Брюсселем, тож повернення Дональда Туска у прем’єрське крісло дещо заспокоїло Брюссель. Утім не надовго. Адже є розуміння того, що Навроцький став президентом на голосах правих радикалів, зокрема особистої підтримки лідером націоналістичної «Конфедераціі» Славоміром Менценом.

 

Це він організовував протести фермерів на кордоні з Україною. З Менценом Навроцький підписав свого часу Торуньську декларацію з восьми пунктів:

 

1. Виступити проти «Зеленої угоди» Європейського Союзу.

2. Відхилити запровадження нових податків.

3. Відмовитися від прийняття євро в Польщі.

4. Виступити проти вступу України до НАТО.

5. Запобігти передачі додаткових повноважень інституціям Європейського Союзу.

6. Зберегти готівку як законний платіжний засіб.

7. Протистояти цензурі та підтримувати свободу слова.

8. Відмовитися від відправки будь-яких польських військ до України за будь-яких обставин.

 

Враження таке, що Навроцькому мало загрози росії з боку Кенігсберга або ж Крулєвца, мало лукашистської білорусі, йому ще потрібна недружня Україна на кордоні.

 

Спишемо це на необхідність виборчих союзів на період самої кампанії, але в претензіях Навроцького є певна тривожність польських еліт, і вона пов’язана зі зростанням військової потуги України, постійним бажанням Зеленського будувати стосунки з Німеччиною, Францією та Великобританією через голову Польщі.

 

У Варшаві розуміють перспективу перетворення України на центральноєвропейського тигра і бояться опинитися в тіні України.

 

Якщо Туск робив завжди ставку на рівносторонні стосунки України та Польщі, то багато в кого в Польщі з’явився свербіж регінального домінування.

 

Звідси й відмова праворадикалів визнавати путіна більшим злом, ніж Україну. Вони мають багато претензій до України і не мають їх до путіна. Правда ж цікаво?

 

Втім ситуативні союзники Навроцького під час виборів приречені на подальше пожирання електорату «ПіС», тому вже на президентській посаді навряд чи комфортним для Навроцького буде це союзництво. 

Звичайно, що виборчі маневри — не показник. Звернімося далі до оцінок Атлантичної ради. Марек Магеровський, колишній посол Польщі у США, пише: «Обраний президент Польщі, ймовірно, такий самий «прокремлівський», як і весь його політичний табір, який, перебуваючи при владі, надав Україні сотні танків, літаків, гаубиць та засобів зв’язку, одночасно тиснучи на всіх європейських партнерів, щоб вони посилили санкції проти Росії.

 

Навроцький також такий самий «євроскептик», як і канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, враховуючи ставлення обох політиків до міграційної політики та кліматичних норм ЄС.

 

І він такий самий «трампіанець», як і його майбутній фінський колега Александер Стубб, який кілька тижнів тому чарівно зіграв у гольф з президентом США».

 

По суті, як би Навроцький пробував на зуб Брюссель чи окремо Берлін, чи Київ, за межі європейської етичної та прагматичної рамки він не вискочить. 

 

«Я, звичайно, підтримуватиму відносини в рамках Європейського Союзу, але ніколи не погоджуся на те, щоб Європейський Союз позбавляв Польщу компетенцій, особливо в питаннях, які не закріплені в європейських договорах», — заявив Навроцький.

 

Тож, схоже, він спробує на зуб Варшаву. Мається на увазі переформатування конституційного устрою держави. Зеленський тут для Навроцького великий дороговказ.

 

Не переписуючи Конституції, Зеленський сконцентрував у своїх руках величезну владу, майже монопольну. І тут для Навроцького — широке поле для творчості.

 

Тим більше, що Качинський добряче повправлявся у реформах, котрі не раз коробили Брюссель.

 

«З першого виступу нового президента Польщі Кароля Навроцького видно, що він хоче мати невластиві главі державі повноваження уряду країни. Про це заявив у Сеймі глава польського уряду Дональд Туск, коментуючи перший виступ Навроцького як президента з трибуни польського парламенту», цитую кореспондента Укрінформу. І далі журналіст продовжує пряму мову польського прем’єр-міністра. 

 

«Це не вперше, коли я як прем’єр-міністр слухаю промову президента, де дуже помітне бажання мати ті повноваження, якими в польській політичній системі володіють прем’єр та уряд... Але в разі потреби ми будемо непохитними охоронцями конституції та існуючих норм», — зауважив Туск».

 

Тобто, акцентуючи увагу на недостатній європейськості України, Кароль Навроцький і сам не проти перетворитися на місцевого Зеленського?

 

Суперечностей у Навроцькому значно більше, ніж може собі дозволити звичайний польський політик, але, як кажуть, прости, Господи, «практика — критерій істини», тож істина проявиться, наприклад, у почерговості візитів нового глави Польщі.

 

А раптом «якщо не перший, але не другий» закордонний візит буде до Києва? Або не до Києва, а в місця ексгумації польских поховань, де зараз працюють спільні українсько-польскі групи?

 

З боку українського тілорухи Кароля Навроцького сприймаються з великим здивуванням, адже будь-яке ослаблення України робить слабкішою і Польщу, і тому маємо ситуацію, коли єдиний дорослий у польській політиці, тобто Дональд Туск зараз у владі, натомість Зеленський, як вогню, боїться дорослих політиків у владі.

 

Тому щодо Навроцького, його влада точно не буде такою ж руйнівною, як влада Зеленського, адже польська еліта не зловживає фріками в політиці, до чого схильний Зеленський.

 

До того ж роль військовиків у польській політиці значно більша, ніж в українській, навіть під час війни. Тож хочеться вірити, що Кароль Тадеуш Навроцький зробить основоположними для себе слова з власної ж заяви про те, що «прагнутиме зробити польську армію найбільшою силою НАТО в Європейському Союзі», а також те, що поляки «відповідальні за зміцнення східного флангу НАТО».

 

А як же зміцнити східний фланг НАТО, не допускаючи Україну в ту структуру, яку ти прагнеш зміцнити? Розв’язувати ці суперечності доведеться самому Навроцькому.

 

Але в України немає часу чекати, поки він подорослішає. Свій, домашній, ніяк не подорослішає. 

 

Володимир ЦИБУЛЬКО