Квітів забагато не буває, а тих, що опинилися під загрозою повного зникнення, — і поготів.
Саме тому ідея зберегти у Слободі Шаргородській маленький ареал проростання рідкісної сон-трави викликала чимало позитивних відгуків.
Приємно здивував і той факт, що місцеві органи влади підтримали ініціативу вчительки Тетяни Мельник без тривалих бюрократичних з’ясувань та обіцяють підготувати необхідні документи вже найближчим часом.
Проєкт «Шаргородські квіти»
Сон розкритий (наукова назва червонокнижної рослинки) вижив у передмісті Шаргорода фактично дивом.
Навколо — суцільні розорені поля і приватизовані угіддя, на яких первісну природу нищать під тиском господарської доцільності. Але, на щастя, тут зберігся невеликий пагорб, що не вписується в усталені канони землеробства.
Він спускається в яр і настільки крутий, що зорати його практично неможливо. Саме тому скромні 7 соток, мов казкова рукавичка, прихистили чимало квітів, які стрімко зникають назавжди.
За словами Тетяни Мельник, окрім сну розкритого, тут росте не менш рідкісний астрагал шерстистоквітковий, первоцвіти, золотобородник, конюшина червонувата, гніздівка.
«Вони тут точно були, — каже вона. — Але сьогодні їх треба довго шукати, щоб побачити. Той же сон масово викопували для того, аби посадити вдома. Цього року ми нарахували усього 15 кущиків. Можливо, знайшлося б і більше, але хтось цю ділянку підпалив...».
Врятувати ареал проростання рідкісних квітів пані Тетяна намагалася не раз. Ще в радянські часи ходила до районної влади з проханням надати йому природоохоронного статусу.
Втім у відповідь почула невтішне: «Тобі що, немає чим зайнятися?». Навесні цього року свою спробу повторила знову, зателефонувавши до Київського еколого-культурного центру.
«Я їм повідомила, що сон-трави там мало, бо недавно ту ділянку хтось підпалив, — пригадує жінка. — Втім екологи приїхали 18 квітня й усе зафільмували. І оскільки ту ділянку ніхто не приватизував, керівник центру Володимир Борейко надіслав поштою документи на створення маленької пам’ятки природи. З ними я пішла до Шаргородського міського голови Барецького Володимира Івановича, який теж мене підтримав. І вже на липневій сесії райради депутати дали згоду на створення пам’ятки природи «Шаргородські квіти». Тепер лишилося дочекатися рішення обласної влади, яке, найвірогідніше, теж буде позитивним».
Про те, що сон розкритий давно входить до списку Міжнародної Червоної книги, пані Тетяна знала з дитинства. Цю інформацію почула від мами та її сестер.
Ті любили ходити до колишнього панського саду, де свого часу вперше в районі Шаргорода з’явилися горіхи, порічки, аґрус. Той сад проростав на схилах, завдяки чому навколишній простір лишився нерозораним, зберігши давній вигляд.
Володимир Борейко повідомив пані Тетяні про те, що місцеві кущі сон-трави можуть бути столітніми й зберігають залишки первісного вигляду. Для науки і живої природи такі рідкісні екземпляри — справжня знахідка.
Про свою маму і тіток, які мали надзвичайно широкий кругозір, Тетяна Григорівна розповідає з неабиякою повагою.
«Моя родина була дуже читаючою, — каже вона. — Усі, без перебільшення, марили книгами, журналами, газетами. Навіть змагання між ними проходило на предмет того, хто першим дістане якесь рідкісне видання. Отож інформація про панський сад і рідкісні рослини передавалася від покоління до покоління. Може, хтось зі старших односельців їм щось казав. А вже у дорослому віці, будучи вчителькою початкових класів, я почала цікавитися цією темою глибше і дізналася, що сон, який росте у нас на пагорбі, дуже-дуже рідкісний».
Чи стануть заповідні сім соток Старошаргородської землі колись об’єктом туристичного буму, наразі сказати важко. Але сюди, без сумніву, ходитимуть на екскурсію учні місцевих шкіл, аби вивчати унікальність живої природи. Теперішнім дітям, «завантаженим» в електронні гаджети, екскурсії до реального світу точно підуть на користь.
Червонокнижний бум
У липні цього року ботанічна пам’ятка природи місцевого значення «Казкові ярки» з’явилася і на Чернігівщині. Вона розташована поблизу села Новоселівка Прилуцького району і є восьмим охоронним об’єктом природно-заповідного фонду Талалаївської громади.
Рішення про її створення було ухвалено на сесії обласної ради з подачі Київського еколого-культурного центру.
У цій степовій балці, яка займає площу в 55,3 гектара, збереглися червонокнижні сон чорніючий, астрагал шерстистоквітковий, підсніжник звичайний, ковила пірчаста, шафран сітчатий.
Їх чисельність катастрофічно зменшилася через терасування схилів, випас худоби, випалювання трави. Новий статус ділянки дозволить не лише зберегти, а й відродити зникаючі види фауни.
Загалом цього року площа природно-заповідного фонду Чернігівського регіону зросла до 80 гектарів завдяки відкриттю трьох нових ботанічних пам’яток природи місцевого значення.
Шаргородський червонокнижний сон.
Фото КЕКЦ.
А Житомирська обласна рада кількома місяцями раніше дала добро на організацію одразу шести нових заповідних об’єктів. Йдеться про ландшафтні заказники «Пліщин» і «Городищенський ліс» у Бердичівському лісгоспі, ботанічні пам’ятки природи «Любка» в Коростенському лісомисливському господарстві, «Плаун колючий» у Баранівському лісомисливському господарстві», «Підсніжник» у Коростишевському лісгоспі, а також ландшафтний заказник «Зимуха» в Словечанському лісгоспі.
Ці заповідні території створені для охорони червонокнижних підсніжника, любки дволистої, плауна колючого разом з рідкісними тваринами — лосем, риссю, сірим журавлем, дятлом білоспинним.
А поряд із селом Пантазіївка Олександрівського району на Кіровоградщині з подачі місцевої жительки Ніни Конопацької екологи знайшли величезний ареал проростання червонокнижної сон-трави.
«Це взагалі місце, якого ми не бачили, мабуть, протягом усього життя, — прокоментував пошукову удачу Володимир Борейко в інтерв’ю Суспільному. — Тут близько мільйона квітів. Навіть не квітів, а саме кущів сон-трави. Був рекорд у Полтавській області. Там десь 30 тисяч кущів знайшли, а тут мільйон. Тобто в Україні (я вже говорив з ботаніками) чогось подібного взагалі немає. Ну і, мабуть, немає в Європі».
За даними екологів, окрім сон-трави, поблизу Пантазіївки ростуть не менш рідкісні рослини — горицвіт, брандушка, шафран сітчастий, ковила пірчаста, астрагал.
Аби зберегти цей унікальний куточок природи, у травні було офіційно створено ботанічну пам’ятку місцевого значення «Фіолетові пагорби». Вона займає площу 105,6 гектара цілісного степу.
Подивитися на синє «море», утворене кущиками рідкісної сон-трави, захоче чимало туристів, тому в Новопразькій громаді мають намір розвивати далі цей напрям своєї діяльності.
«Бажання зберегти є, і, можливо, це навіть стане туристичним магнітом нашої громади, — каже селищний голова Богдан Куруп. — До речі, це вже буде третя пам’ятка природи на нашій території».
Цілісний степ — наша основа
Той факт, що «Фіолетові пагорби» займають велику територію саме цілісного степу, теж має велике значення. За словами Володимира Борейка, у даному випадку йдеться про невід’ємну частину української ідентичності.
«Саме степи, а не гори чи ліси, — це, власне, і є Україна в первісному значенні цього слова, — вважає він. — Це той ландшафт, у якому і сформувався на просторах Дикого поля та запорізьких лук волелюбний характер нашого етносу. Тобто вільні простори степу сформували вільнолюбне українське козацтво, Запорозьку Січ. Тому степ важливий для історії, культури, для збереження традицій, національних символів, для права зберігати у природі якості, пов’язані з нашим національним характером. Цілинний, неораний степ України — це найважливіша національна природна спадщина, найважливіший елемент українського ландшафту та самоідентифікації українського народу».
Водночас згаданий степ неможливо уявити без ковили. Він у момент цвітіння цієї рослини ніби оживає і стає рухливим.
«Це неймовірна картина, на яку не втомлюєшся дивитися, — каже Володимир Борейко. — Це Дух Степу хитає ковилою. Отож степові ділянки потрібно охороняти вже тому, що вони є прекрасним місцем і природним матеріалом для різноманітних наукових досліджень, пов’язаних зі станом ґрунту, зміною клімату, селекцією нових сортів культурних рослин».
Таку унікальну природну перлину фахівці Київського еколого-культурного центру знайшли недавно, знову ж таки, на території Кіровоградщини. Там червонокнижна ковила одразу двох видів — волосиста і пірчаста — проростає на схилах річки Аджамка, поблизу однойменного села.
Пошукова робота в регіоні тривала далі, і екологи КЕКЦ виявили чималу степову ділянку, вкриту цією ж рідкісною рослиною біля села Нова Павлівка.
Тут же, на річці Сугоглія, розташований мальовничий водоспад, який стікає вниз гранітними скелями. У нього є всі шанси стати додатковою родзинкою майбутнього туристичного маршруту.
До речі, сьогодні, незважаючи на війну, в Україні продовжує набирати популярності внутрішній туризм. Люди, втомлені багаторічним жахом, шукають місця для духовного відновлення.
Отож рекреаційні зони у момент цвітіння рідкісних рослин привертають увагу багатьох любителів живої природи. Місцеві жителі охоче користуються моментом і пропонують гостям смачні обіди та екскурсії до етнічних цікавинок. Тож цей самобутній бізнес приносить бюджету громад додатковий прибуток.
Захищати законом місця проростання рідкісних рослин необхідно ще й тому, що їх сьогодні масово знищують задля виготовлення лікарських настойок.
Той же астрагал шерстистоквітковий отримав статус червонокнижного після того, як фармацевти почали масово популяризувати широкий спектр його цілющих властивостей.
Ще однією загрозою для унікальної рослини стало повсюдне розорювання степових ділянок у сільській місцевості.
Важливий і морально-виховний аспект. Ми мусимо залишити своїм дітям природний світ як мінімум у тому ж вигляді, в якому отримали собі у спадок, а то й ще більш квітучим. Матінка-природа в боргу точно не залишиться.
