Між Острогом і Дерманем. Приватний музей, де можна пожити в атмосфері волинської давнини

Між історичними Острогом і Дерманем на Рівненщині, у селі Верхів, що над мальовничим водосховищем поблизу лісу, створюється цікавий і чимось унікальний приватний музей «Верхівська садиба», в якому можна навіть відпочити, занурившись в атмосферу сторічної волинської давнини. Пластуни вже встигли там пожити, мандруючи битими шляхами південної Волині.

 

Пластові приятелі з Рівного —  лікарі Ігор та Людмила Корчаки —  реконструюють українське сільське обійстя, збудоване у 1920—1930-х роках Сидором Забіякою —  українцем, підприємливою і творчою людиною, господарство якого не поступалося тогочасним багатим і передовим господарствам волинських чехів і зберігало свої українські риси в побуті та архітектурі будівель. 

 

Сім’я Забіяк була репресована радянською владою, Сидір та його син потрапили в табори ГУЛАГу, садиба була конфіскована, а її господар помер, так і не потрапивши на поріг рідної хати.

У старий будинок вдихнули нове життя.

 

Корчаки відновили садибу в пам’ять про Забіяк та всіх українських людей, що зазнали поневірянь і важкої долі на нашій не своїй землі. Формується експозиція —  інтер’єр житлових будинків, а це ікони, книги, меблі, посуд, текстиль, одяг, вишиті рушники, побутові речі того часу. В клунях є різні господарські знаряддя, транспортні засоби, інша техніка, верстати. 

 

Забіяки мали кузню, цегельню і великий сад, пасіку —  все це планується відродити. Буде представлено і визвольну тематику, адже сусідній Дермань пов’язаний з Уласом Самчуком та полковником армії УНР і генералом УПА Леонідом Ступницьким, а Будераж — з історією Української головної визвольної ради.

Відреставрована господарча споруда.

 

Господарі хочуть, щоб тут було життя, а життя не може бути без людей. І не тільки туристів. Садиба вже стала оселею для пластунів. Сюди приїздять відпочити і поспілкуватися сім’ї, які мають дітей з особливими потребами, та військові.

 

Планується придбати коней і проводити іпотерапію для поранених воїнів та всіх постраждалих від війни. У садибі можна робити духовні зустрічі для церковних громад, наукові конференції, пластові вишколи, рольові ігри для дітей, майстер-класи, пленери, концерти, цікаві заходи для людей з Верхова і околиць. Так роблять за кордоном у світі.

 

Мені зрозуміло, чому вороги зразу нищать українські музеї в окупації, але незрозуміло, чому держава 34 роки не сприяла розвитку музейної справи і ми дуже відстали. Треба надолужувати.