Конституційною більшістю голосів 16 липня 1990 року Верховна Рада Української ще PCP ухвалила Декларацію про державний суверенітет України.
Яке політико-правове значення мав цей документ, як вплинув на подальші події в суспільстві й державі?
1990 рік був непростим для СРСР та УPCP. У суспільно-політичній та економічній сферах відбувалися складні й суперечливі процеси.
В економіці спостерігався глибокий застій, зростали інфляція і товарний дефіцит. Загострювалися відносини між кремлівським центром і владними елітами союзних республік, які стали поводитися більш незалежно від Москви.
Через запізнілість реформ і невміння їх проводити посилювалося незадоволення народу діями влади. Набирали сили і прискорення процеси дезінтеграції союзної держави.
Ще 11 березня 1990 року незалежність від СРСР проголосила Литва. Її балтійські сусіди Латвія й Естонія також прямували до мирного відновлення національної державності.
Їхні самостійницькі прагнення підтримував світ, вказуючи на грубе порушення норм міжнародного права під час приєднання 1940 року цих незалежних країн до СРСР.
Воно відбулося насильницьким шляхом, усупереч волі народів, у рамках реалізації таємної угоди між Сталіном і Гітлером про поділ Європи.
Зростала міжнаціональна напруга в деяких кавказьких і середньоазійських республіках. Іноді, на жаль, набувала форм кровопролитних конфліктів.
Доречно підкреслити: у той період в УРСР, незважаючи на те, що українці становили близько 80% її населення, жодних конфліктів на національному ґрунті не було. Хоча компартія лякала «східняків» і жителів Донбасу «лютими бандерівцями».
А каґебістські провокатори, заслані в демократичні організації з метою дискредитації їхньої діяльності, закликали до насильницьких дій. Але безуспішно. Отже, ми — цивілізований народ і воліємо мирно розв’язувати всі суперечності.
Ще 12 червня 1990 року Верховна Рада РРФСР прийняла Декларацію про державний суверенітет цієї союзної республіки — найбільшої за територією та економічним потенціалом.
Зроблено це було за наполяганням Бориса Єльцина — тодішнього голови ВР — з метою справедливого перерозподілу владних повноважень між ним і «союзним» центром.
А також з метою обмежити і навіть позбавити «грабіжницький центр» права власності на майно і ресурси Росії. Й цим підірвати реальну владу президента СРСР і генсека КПРС Михайла Горбачова.
Звісно, тут мало місце гостре протистояння між обома політиками. Це було щось нове й нечуване в радянській історії. Адже всі звикли вважати синонімами слова «Росія» (становий хребет імперії) і «СРСР».
Через декілька днів після цієї події 28-й з’їзд КПУ прийняв резолюцію «Про державний суверенітет Української РСР». Зроблено це було не з доброї волі, а під політичним тиском (щоб не відставати від Москви), а також з урахуванням настроїв українського суспільства і завдяки активній агітаційній діяльності Народного руху України.
Оскільки комуністи мали більшість у новообраній ВР, наступним кроком мало стати ухвалення Декларації Верховною Радою.
Хоча на розгляд Верховної Ради було винесено проєкт документа, в основі якого лежав текст резолюції, ухваленої з’їздом КПУ, але він зазнав суттєвих змін.
Його ретельно відредагували депутати-члени Народної Ради. Через це він був дуже прогресивним, випереджаючи за самостійницькими формою і змістом аналогічний документ, прийнятий у Москві.
Зокрема, з правового погляду він нагадував політичну програму створення і побудови незалежної держави та став ідеологічним фундаментом українського державотворення.
Ретельний аналіз тексту Декларації свідчить: більшість її положень суперечили тодішній Конституції УРСР. Чому ж за неї голосували депутати-комуністи?
Звісно, їхні ідеологічні погляди на політико-правовий статус України докорінно не змінилися. Проте їх заспокоїло положення документа про те, що головні принципи Декларації про суверенітет України будуть використані під час розробки нового союзного договору. Отже, комуністи хотіли політично панувати в нібито демократичній Україні — учасниці «оновленого союзу».
16 липня 1990 року, в день прийняття Декларації про державний суверенітет України, ВР ухвалила також постанову «Про День проголошення незалежності України».
Постанова зазначала, що, виражаючи волю українського народу та «його одвічне прагнення до незалежності», підтверджуючи історичну вагомість Декларації про державний суверенітет України, «вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України».
Які головні положення Декларації? Преамбула зазначала, що суверенітет України — це верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.
Декларація проголошувала Україну суверенною національною державою. А це надавало право самостійно визначати суспільний лад, мати власні збройні сили, дипломатичні відносини з іншими країнами тощо.
Запроваджувалося українське громадянство: всі громадяни проголошувалися рівними перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять.
Єдиним джерелом влади в УРСР Декларація проголосила народ України.
Проголошувалася економічна самостійність України і намір створити банківську, цінову, фінансову, митну та податкову системи, сформувати державний бюджет, а при необхідності — ввести власну грошову одиницю.
Декларація визнавала самостійність України з питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.
Документ проголошував намір України стати нейтральною, позаблоковою державою, яка зобов’язується дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти й не набувати ядерної зброї.
Декларація проголошувала право України на участь у міжнародній діяльності: на відносини з іншими державами, можливість укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами.
Декларація про державний суверенітет України стала основою для ухвалення інших важливих документів — законів і міжнародних угод.
24 серпня 1991 року, ухваливши «Акт проголошення незалежності України», Верховна Рада УРСР фактично вдруге проголосила Україну незалежною демократичною державою.
Декларація також стала правовим фундаментом для ухвалення Конституції України.
Анатолій КОВАЛЬЧУК,
правознавець, учасник боротьби
за державність України у ХХ ст.
