Кабмін: імітація змін. Боротьба різних груп впливу довкола Зеленського як передвісник виборів

Причини заміни глави уряду та ротації кількох міністрів, що їх називали провладні спікери, виглядають непевно, розмито, з непереконливими аргументами.

 

Наприклад, втрата підтримки уряду депутатами, економічні провали. І це наводить на думку: заміна відбулась заради самого процесу. 

 

Політологи вважають, що відставка Шмигаля є спробою відтягнути негатив від президента, що наростає в міру затягування війни та особливо загострюється у суспільстві після кожного масованого обстрілу московитами міст і сіл України.

 

А вони останнім часом у різних кутках України відбуваються щодобово. Кінця-краю цьому не видно. Влада не здатна до нестандартних рішень.

 

Усе, що вона може, — бути на ланцюгу порад Заходу, його подачок, залежати й від його залежності від кремля та й далі вести країну шляхом руйнування. Усі пафосні тези про порятунок Україною Європи та світу від путіна обнулюються.

 

Цьому підтвердження — відсутність реакції наших партнерів на слова однопартійця угорського прем’єра, поціновувача політики кремлівського диктатора Віктора Орбана про те, що Європа не просила Україну її захищати. 

 

Не сховаєш і ще одне шило в мішку: бажання влади показати «оновлення» перед закордонними партнерами на тлі відсутності виборів. Але тема виборів у цей період усе ж актуалізувалась. 

 

Отже, минулого тижня ВРУ проголосувала за нового прем’єр-міністра Юлію Свириденко. Наскільки відомо, її кандидатура була єдиною, яку розглядали на цю посаду. Також переформатували й уряд — декого перевели з одних кабінетів в інші, але свої залишились при своїх.

Тож зміни в уряді відбулись не тому, що президент Володимир Зеленський нарешті помітив, що створена його шістьма «ефективними менеджерами» система державного управління є вкрай неадекватною умовам війни. Ні, ці зміни — проєкція зовнішнього фактора, як європейського, так і американського.

 

ЄС змушений перебирати на себе більшість функцій щодо фінансової та збройної підтримки України. Тому європейці бажають, щоб з ними співпрацювали максимально професійно та чесно.

 

І щоб були унеможливлені варіанти, коли представники західного ВПК звертаються до нашої влади з пропозицією побудувати завод із виробництва зброї, а їм натякають, що для позитивного розгляду питання спочатку треба «щось» занести.

 

Як відомо, Денис Шмигаль очолював Кабмін п’ять років. Свого часу його підбирали на посаду за критеріями слухняності та передбачуваності — винятково як виконавця. Бо уряд за часів Зеленського — це лише департамент ОП, жодних навіть натяків на самостійність.

 

Мабуть, і європейців Шмигаль влаштовує саме як слухняний виконавець, а оскільки вони здебільшого планують співпрацювати з Міноборони, то, вочевидь, перехід його на посаду очільника цього відомства виглядає логічним.

 

Юлія Свириденко теж продемонструвала неабияку толерантність під час роботи віцепрем’єркою. Тому якихось непогоджених кроків ОП від неї не очікує. До речі, це поки що.

 

Усі інші пересування — прибирання тих, хто не влаштовує президента Володимира Зеленського та голову ОП Андрія Єрмака, причому не за результатам роботи, а, подейкують, суто на рівні особистих взаємин.

 

І вся ця імітація оновлення і модернізації нашої виконавчої влади відбувається у критичній фазі війни. Саме тоді, коли вирішується майже все.

 

Хоча доречніше було б саме зараз разом з нашими партнерами скласти спільний план дій, розробити вимоги до міжнародних та українських структур, які виконуватимуть цей план.

 

А вже потім, виходячи з завдань та необхідних компетенцій, підбирати людей на посади в уряді. Цілком можливо, що й запрошувати якихось «варягів».

 

І тоді в нас, мабуть, з’явився б центр оновленого, здорового аналізу бойових дій та новітнього озброєння. І, можливо, сформувалося б справжнє оборонне замовлення, яке базується на потребах війська, а не на бажанні гучного піару високопосадовців.

 

І ми не наздоганяли б ворога, а разом з партнерами формували та задавали б перебіг бойових дій, використовуючи наявні переваги і можливості українського та європейського ВПК.

Також не вислизнула з уваги кадрова боротьба за своїх між трьома центрами впливу оточення Зеленського. 

 

Це — один із співласників «95-го кварталу» Тимур Міндіч, голова парламентської фракції «Слуга народу» Давид Арахамія та власною персоною глава офісу президента Андрій Єрмак. 

 

І саме останнній цими пертурбаціями збільшив свою квоту й посилив політичний контроль над КМУ. Однак є в Єрмака багаторічна мрія — витиснути на узбіччя очільника ГУР Кирила Буданова, але наразі всі його спроби безрезультатні.

 

Група Міндіча дещо зменшилась. Так само, як і політичний вплив. А щодо Давида Арахамії, то тут інтрига тримається досі. Але хід з Міноборони — призначення на його керування експрем’єра Шмигаля, креатури Арахамії, — був красивим.

 

Ну й вишенька на торті — нову главу Кабміну Юлію Свириденко вважають людиною Андрія Єрмака. Хоча вона позиціонує себе як самостійну одиницю і ті, хто знає в роботі пані прем’єрку, вважають її справжньою технократкою, котра має довіру у західних партнерів та авторитет у бізнес-середовищі.

 

Тож про прив’язаність через вдячність тут говорити не варто. Також вважається, що Свириденко не є частиною старої політичної гвардії. Водночас низка політичних експертів сходяться у висновку, що значних змін у політиці уряду від таких кадрових перестановок не буде. Головним чином через те, що центр ухвалення рішень в Україні — це офіс президента України (ОПУ).

Під час трансформації Кабінету Міністрів, затвердженої Верховною Радою, було об’єднано Міністерство економіки, Міністерство аграрної політики та Міністерство захисту довкілля в нове Міністерство ресурсів.

 

Також ліквідували Міністерство національної єдності та Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості. Це не перша реорганізація урядової структури. У серпні 2019 року парламент уже приєднував Мінагро до Мінекономіки, що викликало критику аграріїв та експертів.

 

Вони застерігали: у великому міністерстві сільське господарство втратить пріоритет. Через рік уряд рішення скасував. Після цього Мінагро встигло змінити трьох міністрів і знову зникло в надрах мегаструктури.

 

Зауважимо, що ліквідувати Мінагро планували також і восени 2022 року, але тоді низка очікуваних «трансформацій», коли з 20 міністерств планували залишити 14, так і не була реалізована повною мірою. При цьому основна проблема — в тому, що уряд досі не сформулював державну політику для агросфери. Під тиском великого бізнесу згорталися програми підтримки, фермерів витискали з ринку, а обіг землі запускався без достатніх гарантій. Тепер інтереси дрібного й середнього аграрія знову можуть залишитися без голосу.

І, напевне, так збіглося, що на дійство «перестановки ліжок» у Кабміні в Україну завітав спецпредставник Дональда Трампа — Кіт Келлог. Щоправда, багато хто сподівався, що він привезе для Києва ППО, а він, схоже, приїхав формувати чи переформатовувати владу.

 

Тож Юлія Свириденко — вочевидь, кандидатура Держдепу, хочемо ми цього чи ні. Тому не має значення, чи вона протеже Єрмака, чи проєкт соціального ліфту, її підтримують американці.

 

Зазначимо, що Трампу подобаються жінки слов’янської зовнішності, а якщо вони ще й уміють укладати «сдєлкі» (а, нагадаємо, Юля Свириденко провела вдалі переговори та підписала контракт про надра України), то їй і карти в руки.

 

До речі, у квітні 2025 року від імені України Юлія Свириденко підписала з міністром фінансів США Скоттом Бессентом угоду про створення інвестиційного фонду відбудови США—Україна.

 

На укладення цього договору пішло чимало часу, а одного разу воно було зірване через публічну суперечку президента Володимира Зеленського з президентом США Дональдом Трампом і віцепрезидентом Джеєм Ді Венсом. Тож нам потрібна зброя, потрібна американська допомога, без неї буде дуже важко — і ми танцюватимемо та виконуватимемо їхні умови (сподіваємось, у розумному сенсі).

 

Водночас візит Кіта Келлога пов’язують і з питанням виборів в Україні. Адже для того, щоб показати, що ця дискусія на часі, до його приїзду подали дивний законопроєкт, ніби з «паралельної реальності» (Проєкт Закону про внесення змін до Виборчого кодексу України щодо вдосконалення правового регулювання організації підготовки і проведення виборів). 

 

Він не має жодного стосунку до майбутніх виборів, бо цей документ — доволі застарілий рудимент за своєю природою та регіональними списками. Проблема в іншому. А чи є сьогодні політичні партії, котрі мають ідеологію, яка впливає на війну, на оцінку держави, чи ні? Ми бачимо ці політичні партії? Ні, не бачимо. Ми бачимо їхніх лідерів.

 

І це стосується також і президентської політичної сили «Слуга народу», яка не формує певну політичну позицію, відмінну (для політичного різноманіття) від президента. Ба більше, вона має бути такою, на яку спирався б Володимир Зеленський.

 

А головною політичною партією України є президент та його офіс. Тому питання виборів не в тому, що ми вибиратимемо з паралельних списків депутатів, а в тому, як будемо взагалі обирати. Чи можна обирати під час воєнного стану, чи не можна? Як будемо діяти — згідно з традиційними законами, виборчим кодексом чи ухвалимо надзвичайний закон? 

 

А саме на такому мали б вибудовуватись воєнні вибори. І він має спрацювати лише один раз. Звісно, що це має бути демократичний закон, який відновить демократичні принципи управління країною, тобто з системою стримування та противаг. Тому що насправді Кабінет Міністрів не може бути ні розпущений, ні змінений, і не можуть бути кадрові перестановки, перетасовані одноосібно президентом країни.

 

І в цьому контексті демократія не має винятків. Якщо ми не будемо захищати демократію, а будемо захищати владу, то Українська держава закінчиться на цьому. Тож щодо нинішньої трансформації Кабінету Міністрів, то вона, радше, точкова й не стосується кардинальних змін.

 

«З професійної точки зору, якихось значних змін у міністерствах не варто очікувати. Це більше про боротьбу різних груп впливу, які є в оточенні президента. І зараз усе виглядає так, що ми отримали Кабмін, який повністю контролюватиме лише одна група», — вважає політолог Ігор Рейтерович. — Це не приведе до реальних змін, тому що переглядати всю урядову структуру зараз ніхто не буде. Та й із точки зору економії це дуже затратна, а тому сумнівна історія».