Архітектори, історики, військові та дослідники культури на V Міжнародному фестивалі архітектури та мистецтв «Вежа» заявили про глибоку кризу в організації всеукраїнського місця пам’яті полеглих захисників.
Після 11 років від початку російсько-української війни державні органи країни, на яку напав ворог, досі не мають чіткої стратегії щодо військових меморіалів, і зокрема національного військового кладовища.
Анна Кирій, заступниця голови Архітектурної палати національної професійної спілки НСАУ, назвала процес проєктування Національного військового меморіального кладовища прикладом провалених комунікацій.
Архітекторка розповіла про протестне голодування щодо неналежного вшанування пам’яті українських захисників — проводив його у Києві на майдані Незалежності ветеран Сергій Янюк із позивним «Латиш», який втратив у 2023-му ногу.
Така публічна акція направлена проти будівництва меморіалу в тому вигляді, як пропонують нині можновладці. (На прохання небайдужих Сергій Янюк завершив двотижневе голодування 4 червня, але не припинив дієвого привертання уваги до проблеми).
Ще в січні дієвці звернулися до президента України — Верховного головнокомандувача Збройних сил України — та прем’єр-міністра щодо зведення Національного меморіалу.
Було наголошено на тому, що чиновники «замінили чесну конкуренцію «круглими столами», які слугували лише імітацією широкого громадського та експертного обговорення». Утім так і не було конструктивних відповідей на жодне з публічних звернень з підписами небайдужих — істориків, дослідників, культурних діячів.
Військовослужбовець 128-ї ОБрТрО Дмитро Нестека з позивним «Редактор» (Дніпро) описав реальний стан поховань на передовій як «архітектурну циганщину», де «кожен фігачить пам’ятник як може», а ритуал прощання взагалі не врегульований.
«Немає ритуалу, немає якоїсь норми, як треба: щоб оце обов’язково має бути, а вже інше — за бажанням, — вважає військовий. — Я розумію, що на сході деталі можуть бути одні, на заході — інші, на Поліссі — теж. Але має бути і щось єдине. Проте точно не «радянщина».
Історик, директор Меморіально-пошукового центру «Доля» Святослав Шеремета каже: «На превеликий жаль, навіть серед архітекторів, скульпторів, будівельників узагалі одиниці розуміють, що таке військовий меморіал.
А ще менше тих, хто справді усвідомлює, як він має функціонувати, як відбувається прощання, як рухається військовий катафалк, де стоїть салютна команда».
Святослав Шеремета розкритикував проведення конкурсів на військові меморіали, в яких брали участь архітектори, що не мають жодного уявлення про ритуал: «У мене складається враження, що вони ніколи раніше не були на церемоніях вшанування загиблих. Вони не бачили військових ритуалів, не знають, як має виглядати цей простір. У поданих проєктах жодної думки про це немає».
Дослідниця військової меморіалізації, журналістка, авторка канала «Обличчя Незалежності» Дарія Гірна констатує, що однією з найглибших проблем є тотальна відсутність стратегічного та естетичного мислення з боку замовників.
За її спостереженнями, чиновники мислять утилітарно, в межах «швидкого проєкту», не розуміючи, що йдеться про естетику національної пам’яті, яка потребує глибини, поваги та складної архітектурної мови: «Для них це просто «вхід», «доріжка», «вивіска». Все — на рівні: швидко збудувати, швидко відкрити і звітувати на Банкову».
Про проєкт Національного військового кладовища, який у 2023 році презентувало Мінветеранів, Дарія Гірна каже: «Це просто умовна «алея», «вічний вогонь», «колони» — усе максимально формальне, зібране з шаблонів. Вони навіть не розуміють, що пам’ять має бути не декоративною, а такою, яка говорить, викликає емоцію, формує націю».
Меморіал полеглих військових — це занадто важливий для громади кожного міста об’єкт, підкреслює архітектор Богдан Гой, співзасновник «Вежі»: «Тут посадовцям варто зупинитися і все ж таки дослухатися до суспільної думки. Це більше, ніж автобусна зупинка чи фонтан. Меморіали будуть важливими для декількох наступних поколінь».
